Каховська #Tachanka судного дня

Тут сьогодні багато хто обговорює долю тачанки у Каховці. Хотілося б про це декілька слів сказати.

 

Від редакції: Інститут національної пам'яті нагадує про необхідність декомунізувати у Каховці на Херсонщині монумент "Легендарна тачанка" у межах чинного законодавства. Мер Каховки обіцяє боротися за монумент.

Усі символи, пов'язані з встановленням радянської влади, у нас в країні – поза законом. Цьому рішенню вже скоро 5 років. Думаю, не варто нагадувати, що більшовики мільйони людей відправили "на той світ", дуже часто без суду і слідства.

Вже не кажучи про те, що саме більшовики відбирали землю, грабували, заганяли людей у колгоспи, розвели доноси, створили ГУЛАГ, розв'язали та підтримали не одну війну на планеті.

Можна скільки завгодно сперечатися про художню чи концептуальну цінність того чи іншого витвору, але ми маємо дати чесну відповідь – ми за права людини і цінність людського життя, або ми за тоталітаризм та цінність людожерської системи?

Відповідь на це питання визначає долю всього того, що прославляє більшовицьку владу.

В українському законодавстві сказано, що пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного режимів є наругою над пам'яттю мільйонів жертв цих режимів. В цьому є і логіка, і справедливість, і шана жертвам більшовиків.

Що стосується прекрасного українського міста Каховка та його громади: ще у далекому 2015 році місцева влада мала провести слухання та консультації з містянами, митцями, експертами й усіма бажаючими, організувати всі процедури, які вважала за потрібне, і прийняти рішення про долю тачанки.

Закон передбачає її демонтаж. Однак, ніхто не заважав і не заважає придумати будь-який інший спосіб, щоб тачанка перестала бути символом тоталітарної окупації. Як бачимо, цього ніхто у Каховці не зробив.

І ось зараз, громадяни справедливо обурилися, що закон порушено, а символи поширення тоталітаризму до цих пір на місцях.

Український інститут національної пам'яті як орган влади, який діє в рамках закону, відреагував на цей запит і звернувся до влади Каховки – ми нагадали, що норма закону вже не перший рік ігнорується. Ми також нагадали, що тачанка підлягає демонтажу.

 
 

Комусь подобається на цьому хайпувати. Для когось це спроба зробити політичний капітал. Хтось вбачає у цьому новий виток війни етики з естетикою. Але тут головне інше – УІНП не їде з кувалдою щось демонтувати.

Ми лише нагадали органам влади, суспільству, експертам, що ось вона проблема – до сих пір на своєму місці. Ми за цивілізоване рішення та здоровий суспільний діалог. Усі будуть тільки радіти сучасному креативному ходу, неочікуваній ідеї або асиметричному рішенню.

Але ми точно не можемо робити вигляд, що це взагалі нормально – прославляти тих, хто окуповував територію України, вбивав людей за інше політичне вподобання, а також не маємо морального права шанувати СССР та його символи, які конкурують з символами Третього рейху за потужністю асоціацій із злочинами проти людства.

І на сам кінець. На справедливі пропозиції науковців, митців та кураторів що не обов'язково руйнувати, а можна переозначити чи змінити пам'ятники маю сказати лише одне – амінь!

Давайте вже нарешті переозначати. Це ж на волю громади. Це їх рішення, їх креатив, їх туристи, врешті-решт. Але якщо воно 5 років стоїть не переозначене, не перенесене у музей пропаганди, навіть не означене пояснювальним банером про те, хто такі ці революціонери, а просто прославляє більшовиків, то що робити?

Хоч бери та організовуй метод-семінар про "креативну декомунізацію". Хотілось би більше свободи, винахідливості та ініціативності, щоб взагалі не доводилося писати більше листів про демонтаж.

Радомир Мокрик: Пам'яті Віктора Карта

25 липня на 96-му році життя помер всесвітньо відомий шаховий тренер, засновник Львівської шахової школи Віктор Карт.

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?