Надія Никонівна Лук'яненко

Її дівоче прізвище - Бугаєвська. Коли ж стала дружиною Левка Лук'яненка, природньо, що змінила прізвище. З яким і прожила, як і з тавром, все життя - комуністична влада відібрала в неї чоловіка, відібрала сімейне життя, відібрала просту жіночу радість народити і виховати дітей...

Померла Надія Никонівна Лук'яненко.

Останнім часом вона важко хворіла після перелому шийки бедра і для неї, завжди активної та рухливої, було неймовірно важко лишатися прикованою до хати, до ліжка...

Її дівоче прізвище - Бугаєвська. Коли ж стала дружиною Левка Лук'яненка, природньо, що змінила прізвище. З яким і прожила, як і з тавром, все життя - комуністична влада відібрала в неї чоловіка, відібрала сімейне життя, відібрала просту жіночу радість народити і виховати дітей...

Власне, відібрала і право на спокійне, мирне життя - вона все життя була в опозиції до комуністичної влади. Не знаю, звідки така козацька налаштованість у Хрипівці, що звідти вийшли такі непокірні українці - Лук'яненки, Бугаєвська...

Надія Никонівна не скаржилась, але не сприймала гебістів і комуністів на дух. Тому зразу і прийшла в товариство української мови імені Тараса Шевченка, зразу ж підтримала ідею української автокефальної церкви, тим паче, що в її очільниках був єпископ, а згодом патріарх Володимир Романюк, з яким вона листувалася, коли той карався по сибірах.

Листувалася, до речі, і зі Стусом - казала мені, що листи віддала його синові. Щойно, на день св. Параскеви , я писав, як Надія Никонівна виборювала українську церкву. І коли це сталося - була постійною прихожанкою спершу П'ятницької церкви, а згодом - церкви святих Михайла і Федора, в молитовній громаді якої лишалася до останніх днів.

Наставляла священиків, бо добре знала службу - її жартома називали інспектором...

 
Надія Никонівна Лук'яненко
Фото Віри Курико

...У неї не було зла. Скажімо, знаю від неї та брата Левка Лук'яненка про одну чернігівську пані в капелюшку, яка втерлася, було, в довір'я, перейшла на українську мову, часто товклася у Надії Никонівни в хаті, та одного разу не витримала і на порозі злісно засичала: "Пусть он сидит (мова про Левка Лук'яненка - В.Ч.), а тебе чего не хватает от советской власти?!".

Звісно, після того шлях їй до хати був закритий. Але коли почалася перебудова ця пані в капелюшку стала активісткою майже всіх українських справ - до ОУН включно. І таки дійсно щось робила корисного.

І Надія Никонівна ніколи публічно не дорікнула їй, не стала кричати про агентів КГБ, як це люблять робити ті, що насправді самі замазані...

Вона не дожила до 90-а, але прожила довге і трудне життя. Заслужила спочивати з миром!

За повідомленням старости церкви святих Михайла і Федора Василя Федорчука, відспівування покійної заплановано на 13 листопада, в храмі, орієнтовно з 9 чи 9.30 ранку (хто не знає - церква біля шпиталю). Поховання буде здійснено в селі Хрипівці Городнянського району.

Радомир Мокрик: Пам'яті Віктора Карта

25 липня на 96-му році життя помер всесвітньо відомий шаховий тренер, засновник Львівської шахової школи Віктор Карт.

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?