Європейські магніти: 5 місць, які має відвідати кожен турист в Україні

Україна сповнена неймовірними пейзажами та історичними пам’ятками. Серед них багато туристичних магнітів, які розкривають спільну історію з країнами Європейського Союзу. Часом глибина їхнього коріння може здивувати й самих українців. У цьому матеріалі розповідаємо про історичні місця сили, які радимо відвідати кожному мешканцю нашої країни та закордонному туристу

Курортний півострів, який у світі порівнювали з американською Кароліною, Флоридою і Палм-Біч

 

Заліщики – українське місто та колись відомий курорт у Польській Республіці та Австро-Угорщині. У міжвоєнний період його порівнювали з американською Кароліною, Флоридою і Палм-Біч. 

Місто-півострів Заліщики розташоване на  Дністрі на Тернопільщині. Завдяки тому, що воно оточене кручами, які затримують тепле повітря, тут утворився унікальний для регіону клімат, схожий на середземноморський.

Курорт у Заліщиках почав розвиватися наприкінці XIX століття з будівництва залізниці з Чернівців. З появою зручного сполучення місто увійшло в трійку найпопулярніших курортів Австро-Угорської імперії.

Перша світова війна ненадовго зупинила розвиток курорту. Зате в 1920-30 роках він став шалено популярним у Польщі. Заліщики приваблювали відпочивальників середземноморською атмосферою, тропічними фруктами й виноградниками, безліччю розваг та умовами, які були не гірші за європейські.

У місті працювали десятки пансіонатів і приватних віл. На березі Дністра були два пляжі – "Сонячний" і "Тінистий", обладнані лежаками, роздягальнями, тенісними кортами, барами. Щодня там грав оркестр, а вечорами влаштовували танці. А ще в Заліщиках діяв перший у Польщі неофіційний нудистський пляж. Тут були й кілька яхт-клубів та секції гірського туризму. Публіку збирали кінні перегони, які проводили поблизу міста. Щоосені, під кінець курортного сезону, Заліщики запрошували на свято вина й винограду "Віннярство".

Курорт був настільки популярним, що до міста проклали залізничну гілку з Варшави через Львів. Нею їздили швидкісні "люкс-торпеди", які зараз назвали б рейковими автобусами. Під кінець 1930-х сюди почали їздити туристи з інших європейських країн.

Усе закінчилося 1939 року. Почалася Друга світова війна. З нею до Заліщиків прийшли "совіти". А в 1941 році сильна повінь зруйнувала пляжі та чимало прибережних парків. Відновлювати курорт після війни у радянській Україні не стали. Та все ж Заліщики варто відвідати, щоб насолодитися чудовим краєвидом із дністровських круч і походити між історичних будівель, які можуть розповісти багато цікавого про багатогранну 600-літню історію міста.

Асканія-Нова: один із найбільш давніх степових біосферних заповідників планети

Не обов'язково їхати в Африку, щоб побачити вживу зебру чи антилопу у напіввільному природному середовищі. Достатньо відвідати біосферний заповідник "Асканія-Нова" на Херсонщині – одне з семи чудес України!

Сьогодні біосферний заповідник "Асканія-Нова" імені Ф. Е. Фальц-Фейна є одним із найбільш давніх степових біосферних заповідників планети і найбільшим заповідним степом у Європі.

Його засновник Фрідріх Фальц-Фейн народився 28 квітня 1863 року на Херсонщині у родині землевласників та вівцепромисловців  німецького походження. З дитинства обожнював спостерігати за співочими птахами. Батьки підтримували інтерес хлопця, заохочували Фрідріха книжками про природу. А коли йому виповнилося одинадцять, побудували сину перший вольєр для дрібних пташок. З цього й почалася історія створення заповідних об'єктів в Асканії-Нова. Дитяче захоплення переросло в систематичну розбудову зоопарку з другої половини 70-х років XIX століття.

У 1882 році Фальц-Фейн вступив у Дерптський університет в Естонії. Під час навчання відвідував ботанічні сади та зоопарки за кордоном.

Розбудовуючи власний зоопарк, Фрідріх звертав увагу на кожну дрібницю. Навіть при будівництві нових кам'яних будинків наказав залишати в стінах ніші для шпаків.

У 1887 році  Фальц-Фейн заклав дендрологічний парк на унікальній технології штучного зрошення, яка працює і сьогодні та завдяки якій артезіанська вода живить кожне дерево. Цей парк став своєрідним зеленим оазисом серед ковилового степу, на основі якого сьогодні розбудований один із найбільших парків України.

У 1898-му Фрідріх заповів для заповідника ділянку степу "Стара", яка стала ядром сучасного біосферного заповідника.

Фальц-Фейн першим привіз до Європи з монгольських степів диких коней Пржевальського. На початку 1960-х цей вид зник з дикої природи. І саме завдяки справі таврійського мецената через 100 років коней Пржевальського вдалось зберегти як біологічний вид.

Ні війни, ані революції не зламали дух заповідника. Так, його змінювали й перейменовували, але тут завжди залишались заповідні території.

У 1985 році Бюро ЮНЕСКО внесло заповідник "Асканія-Нова" до списку еталонних територій планети. Він є біосферним резерватом – тобто  територією, на яку поширюється міжнародна програма охорони навколишнього середовища "Людина і біосфера".

Сучасна площа заповідника – понад 33 тисячі гектарів. Його територія охоплює заповідний степ, де птахи й тварини живуть у вільному та напіввільному утриманні, дендропарк і зоопарк. Біологічне різноманіття степових екосистем налічує понад 500 видів рослин та понад 3000 видів тварин. Понад 130 видів тварин занесені до Червоної книги України, 295 охороняються Бернською конвенцією, 104 – Боннською конвенцією, 12 занесені в Європейський червоний список.

На території заповідної ділянки Великий Чапельський під в умовах, наближених до природних, утримуються табуни диких копитних з різних континентів. Тут протягом усього року напіввільно мешкають бізони, сайгаки, лань європейська, коні Пржевальського, туркменські кулани, благородні олені, кафрські буйволи. Влітку сюди випускають худобу ватусі, стадо антилоп канна, гну та нільгау, зебр та вихідців з далекої Індії – гаялів.

Цікавий факт: не існує такого зоопарку в Україні чи на пострадянському просторі, де б не мешкали копитні або птахи асканійського походження. 

 

 

Туристичний магніт Буковини: митрополича резиденція у Чернівцях

Митрополича резиденція у Чернівцях – одне з семи чудес України, де сьогодні розташований Чернівецький національний університет. Її створив той же архітектор, що й Віденську оперу. З 2011 року ця пам'ятка архітектури входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Усе почалося з того, що в середині XIX століття Буковина стала окремим "коронним краєм" у складі Австрійської імперії, а Чернівці – столицею краю. Автономний статус сприяв розвитку регіону. Буковина отримала свій парламент. А в 1873 році була створена православна митрополія Буковини й Далмації з митрополичою резиденцією у Чернівцях. Митрополитом став Євген Гакман. Він був першим українцем, який ще до створення митрополії очолив православну церкву на Буковині. Маючи добрі стосунки з імператорським двором у Відні, єпископ Гакман домігся дозволу на будівництво нової резиденції православного ієрарха у Чернівцях.

Її спорудження розпочалося в 1864-му й тривало 18 років. Спроєктував архітектурний ансамбль та керував його будівництвом чех Йозеф Главка. Він – автор багатьох споруд у Відні та Празі. Зокрема, саме під керівництвом Главки будували знамениту Віденську оперу. А згодом архітектор одного з семи чудес України став засновником і першим президентом Чеської академії наук і мистецтв.

Перед початком будівництва Главка подорожував Буковиною, щоб використати місцеву автентику в архітектурі резиденції. У результаті митрополичий палац поєднав елементи культур, що торкнулися цього краю. Це і вплив візантійської та романської архітектур, і мавританські елементи у вежах з куполами, які схожі на мінарети, і готичні деталі, а над усім цим домінує розмаїття різьби та розпису гуцульських орнаментів.

Спеціально для будівельних робіт у Чернівцях відкрили 3 заводи: 2 цегляні та 1 черепичний. А вартість будівництва становила астрономічну суму – понад 1 мільйон 700 тисяч золотих флоринів.

Наприкінці XIX – початку XX століття відвідини митрополичої резиденції були відкриті для громадськості. Сюди можна було вільно заходити. Щоб особисто зустрітися з митрополитом, потрібно було записатися на прийом заздалегідь. А кому достатньо було лише оглянути приміщення, той повинен був сплатити невелику плату і міг пройти.

У 1875 році, коли резиденція ще будувалася, у Чернівцях створили університет. Його теологічний факультет згодом розмістили у приміщеннях митрополичого палацу. Пізніше у резиденції також розмістили буковинський крайовий музей, який не мав своєї будівлі.

На жаль, під час Другої світової війни митрополичий палац постраждав, зокрема була зруйнована знаменита Мармурова (Синодальна) зала. Її оригінальний ескіз можна побачити в Технічному музеї Праги. Та попри це, творіння Йозефа Главки вже понад століття залишається туристичним магнітом Буковини.

 

Оригінал скульптур у Сумах, а копія у Луврі

Це здається неймовірним! У Сумах можна побачити оригінали скульптур, а в Луврі зберігаються лише їхні копії.

Некрополі багатьох старовинних міст із часом перетворювались на своєрідні музеї. Те ж відбулось і з центральним міським цвинтарем у Сумах. Він був заснований приблизно у 1830-му році. Авторами "високохудожніх пам'яток" ставали видатні європейські та українські скульптори. 

Копія одного з таких скульптурних ансамблів сьогодні зберігається у Луврі. Це пам'ятка, яка розташована на могилах сім'ї підприємців та меценатів Харитоненків.

Видатна родина відіграла неабияку роль у розбудові Сум наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть. Саме завдяки благодійним коштам промисловця Павла Харитоненка у Сумах з'явились неповторні Троїцький собор та костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії, дитяча лікарня Святої Зінаїди та багато інших пам'яток і споруд.

У травні 1889 року у родині Павла та Віри Харитоненків сталося горе: не стало їхньої малолітньої доньки Зінаїди. Цю втрату подружжя переживало дуже тяжко. 

Аби вшанувати пам'ять доньки, сім'я звернулась до французького скульптора Арістіда Круазі. Митець звів пам'ятник "Янгол з дитиною". Це було зображення янгола, який забирав на небо маленьку дівчинку з обличчям Зінаїди Харитоненко. Скульптуру з італійського мармуру висотою 2,5 метри доставили з Парижа в Суми. 

У майбутньому Павло Харитоненко додатково замовив французькому скульптору виготовлення пам'ятника для могили свого батька і засновника родинного бізнесу – Івана Харитоненка. Саме так у 1894 році з'явилась на світ ще одна блискуча праця Круазі – скульптурна група "Голгофа" (інша відома назва – "Розп'яття"). Вона складається з двох частин: верхня зображає розп'яття Ісуса Христа, а нижня – Богоматір та апостола Іоанна Богослова. Усі людські фігури натуральної величини з того ж білого італійського мармуру.

Довгий час скульптурний ансамбль Круазі у Сумах вважався найкращим надгробним пам'ятником у Європі. За його створення Павло Харитоненко заплатив нечувану для тих часів суму – 2 мільйони золотих рублів, а сам скульптор у 1900 році був нагороджений у себе на батьківщині Золотою медаллю. Точна копія цих скульптур зберігається у музеї Лувру, а на могилі самого Арістіда Круазі у його рідному Фаньоні встановили ідентичну до сумської (але бронзову) скульптурну групу "Голгофа". В Україні ці скульптури визнані пам'ятками національного значення.

 

Одеська опера:  українське мистецтво з європейським подихом

Якщо ви хоч раз бували у центрі Одеси, то не могли пройти повз, не замилувавшись Одеським національним академічним театром опери та балету – найстарішим оперним театром України.

Архітектурно він є, можна сказати, родичем театрів у Австрії, Чехії, Хорватії, Німеччині, Угорщині, Румунії та інших європейських країнах. 

Перший на території України оперний театр побудували в Одесі ще у 1804-1809 роках. У стилі класицизму він був зведений за проєктом італійця Франческо Фраполлі та француза Тома де Томона, який вносив зміни до плану. Але на початку січня 1873 року сталася трагедія: шедевр загинув у полум'ї пожежі. 

Одесі був потрібен новий оперний театр. Міська влада запропонувала амбітне завдання відомим на всю Європу фахівцям – австрійським архітекторам Фердинанду Фельнеру та Герману Гельмеру. Їхня архітектурно-будівельна компанія "Büro Fellner & Helmer" ("Бюро Фельнер і Гельмер") спеціалізувалась саме на будівництві театральних та концертних закладів. За проєктами компанії Фельнера та Гельмера були зведені 200 будівель по всій Європі – від Швейцарії до України. З них 48 – театри.

Австрійські фахівці розробили проєкт у стилі віденського бароко, який далі вдосконалили місцеві архітектори Фелікс Гонсіоровський, Олександр Бернардацці та Юрій Дмитренко. Це був один з найгарніших оперних театрів Європи свого часу. Фундамент заклали 1884 року, а вже за три роки архітектурна перлина Одеси урочисто відкрила двері для відвідувачів. Вже понад 130 років вона зачаровує мешканців і туристів  Одеси.

І це ще не все. В Україні є ще три міста, які можуть похвалитися спорудами спілки архітекторів Фельнера та Гельмера: це Львів (готель "Жорж"), Івано-Франківськ (пасаж Гартенбергів) та Чернівці (будівля сучасного театру імені Ольги Кобилянської). 

Спільнота Українського католицького університету: Звернення УКУ щодо ситуації довкола меморіялізації Бабиного Яру

Щось дуже трагічне твориться довкола цього символу Голокосту та інших нацистських злочинів. Був час у радянській історії Бабиного Яру, коли його покинутих і недоглянутих могил влада намагалася не бачити. Сьогодні, коли вже повним ходом іде меморіялізація цього стражденного місця за фактично російським сценарієм, схваленим Меморіяльним центром Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ), на зміну оптичному прийшло акустичне диво: остережних голосів влада не чує.

Олег Слабоспицький: У Києві попрощалися з учасником підпілля ОУН та політв’язнем Орестом Васкулом

13 червня у Михайлівському Золотоверхому соборі Православної Церкви України відбулось публічне прощання з Орестом Васкулом – учасником збройного підпілля ОУН під час Другої Світової війни, багаторічним в’язнем совєтських концентраційних таборів, керівником Київського крайового братства ветеранів ОУН і УПА з 1992 року. У період 1995-2010 рр. він був членом Головного Проводу ОУН (б) та у 1998-2005 рр. головою Теренового Проводу ОУН (б) в Україні.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Середзим’я

У це середзим’я новин з кожним днем стає дедалі менше; усі події неначе стискаються до коротких записів, однак, трохи порозмисливши, розумієш, що це не зовсім так. Наприклад, сьогодні мав принаймні три важливі обговорення погоди та стану криги, про які можна було б зробити розлогі записи, і за підсумками яких уже було зроблено чимало дрібних розпоряджень.

Володимир В'ятрович: Прецедент Коновальця

Уявити історію України ХХ століття без Євгена Коновальця важко. Адже його роль у розвитку визвольного руху, який через понад півстоліття після його смерті все ж досяг своєї мети, була, без сумніву, визначальною.