Україна справжня vs Україна вигадана

Україна гідна того, щоб її любити, не вигадуючи їй зайвих чеснот. В її історії будь-якого періоду багато героїчних сторінок, які варто вивчати та любити, співставляти з іншими країнами та находити паралелі. А не заявляти, подібно сусідам, про «уникальный путь» та «аналогов нет». І не дозволяти ветеранам комсомолу дописувати в її літопис байки в межах своїх куцих літературних талантів. Нам цей літопис ще в світі популярізувати

Українська мова ніколи не визнавалася другою за мелодичністю в світі, на жодному конкурсі у Парижі або абиде. І не заборонялася тризначну кількість разів. І не має якихось особливо архаїчних поміж інших індоєвропейських мов рис, чи якусь особливу подібність до санскриту.

Сірко навряд чи воював під Дюнкерком, а містечко та аеропорт Орлі точно не названі на честь Пилипа чи Григора Орлика. Немає жодних адекватних свідчень, що Шарль де Голль робив компліменти УПА, а Пабло Пікассо — Катерині Білокур.

Барон Сірко Ла-Маншський, або легенда про "козаків кардинала"

Гривню не визнавали найкрасивішою валютою світу. Трипільці не є безпосередніми предками українців. Язичницька традиція сучасних українських земель не знала тріади "Явь, Правь, Навь", божества на ім'я Ярило чи богині на ім'я Лада, а єдина згадка про божество на ім'я Сварог підозріло схожа на помилку перекладача.

Князь Олег не брав Царград, і не прибивав на його ворота щит, а похід Святослава на Візантію завершився поразкою. Не знайдено свідчень існування золота Полуботка, розстрілу з'їзду кобзарів під Харковом, та студентів, що вимагали складати іспит українською.

Леся Курбаса та Миколу Куліша не вбивали однією та тією ж кулею. Жуков ніколи не казав "чем больше х-в в Дніпрі потопимо, тим менше потім розстрілювати". Українців в 1930-х не було 83 мільйони, а кількість жертв Голодомору точно менше десяти мільйонів осіб.

"Десять міліонів пятсот тищ. І крапка". Українцям нав'язують суперечливі дані про жертв Голодомору

Зрештою, українські повстанці ніколи не використовували гасла "Слава нації, смерть ворогам" або "Україна понад усе", бо ці гасла — як і більшість вищезгаданих легенд — новоділ 1990-х.

Саме в дев'яності жила та діяла ціла плеяда колишніх комсомольців та "червоних журналістів", які вигадували та популяризували усі ці байки. Хтось з них щиро обернувся в "нову віру" палкого українського націоналізму, а хтось просто перевзувся у стрибку, але факт залишається фактом — вони клепали нові українські легенди за тими же шаблонами, що до цього застосовували до радянських.

Це не значить, що українська мова не мелодійна. Мелодійна. Для цього твердження не треба вигадувати жодних конкурсів, достатньо того факту, що в ній чергування працює.

Це не означає, що українська мова не заборонялася. Заборонялася, і для цього твердження достатньо тексту Валуєвського циркуляру та Ємського указу. Просто не треба подавати, як "заборону мови" засудження київським же Синодом книжок за католицьку догматику чи відмову святкувати день народження Котляревського, намагаючись довести кількість заборон до круглих, але абсурдних чисел. Досить було б і тих, що справді мали місце.

Жидо-мазепинці як предки жидо-бандерівців. Сенсації газети "Двуглавый Орел" (1914 рік)

І дуже добре, що українська мова не є особливо архаїчною, бо таке було б можливе лише за ізольованості та дуже повільного культурного розвитку її носіїв. На щастя, такого не було.

Сірко і без Дюнкерка чи чаклунських навичок був чудовим воєначальником, а батько та син Орлики — видатними особистостями. Свідченням цьому є їхня справжні, а не вигадані, біографії.

УПА показували ефективний приклад партизанської війни і без визнання де Голля, а картини Білокур чарівні і без компліментів Пікассо. Леся Курбаса та Миколу Куліша, як і сотні інших, вбили в Сандармосі окремою кулею кожного, попередньо оглушивши ударом дерев'яної довбні, і це нічим не краще за "одну кулю". Маршал Жуков був м'ясником та розкидався тисячами життів і без вигаданих цитат діда-байкаря.

Зрештою, Голодомор забрав життя мільйонів і став одним з найстрашніших геноцидів в історії всього людства. Вбити чотири мільйони осіб — не менший злочин, ніж вбити десять мільйонів.

Україна гідна того, щоб її любити, не вигадуючи їй зайвих чеснот. В її історії будь-якого періоду багато героїчних сторінок, які варто вивчати та любити, співставляти з іншими країнами та находити паралелі.

А не заявляти, подібно сусідам, про "уникальный путь" та "аналогов нет". І не дозволяти ветеранам комсомолу дописувати в її літопис байки в межах своїх куцих літературних талантів. Нам цей літопис ще в світі популярізувати.

І я переконаний — варто нам зараз встояти та перемогти, бо найкращі сторінки в нашій історії ще попереду.






Антон Дробович: На захист Чайковського від маразматиків та Національної музичної академії від ганьби

Музакадемія точно має носити якусь іншу назву. Назву яка відсилатиме до власної історії, мелосу і музичної традиції, а не за інерцією тягнутиме рішення сталінських комуністів

Меланія Подоляк: Ми і це переживемо. І переможемо

Світ потурав тиранам і вбивцям, не визнавав самобутності, заплющував очі. Зараз розвиднюється. Але для цього треба були ракети по наших містах, геноцид, і неосяжні, нескінченні жертви. Століттями в центрі Європи системно викошують найсміливіших, які несуть на прапорі те, про що цивілізований світ, таке враження, тільки на папері вміє писати. Ми і це переживемо, і переможемо. Просто ніхто ніколи НАСПРАВДІ не зрозуміє, що сталось. Як і раніше не розуміли

Сергій Громенко: План Д10: як назавжди перемогти Росію

Нинішня російсько-українська війна – не випадковість. І мало хто вірить, що Росія просто так вгамує свої апетити. Правда полягає в тому, що простого виведення російських військ з України недостатньо. Щоб покоління наших дітей не пережило війну вдруге – нам потрібно назавжди перемогти Росію

Юрій Гудименко: Si vis pacem, para bellum

Війна точно буде ще. Може, за рік. Може, за сто. Але буде неодмінно. І до неї треба бути готовим щохвилини. Щосекунди. Всім. Що треба робити? Бути готовим. Мати армію сильнішу, ніж у них. Мати зброю краще, ніж у них. Мати розвідку краще, ніж у них. Мати економіку, мати науку, і головне – мати розуміння, що ти у небезпеці постійно. Si vis pacem, para bellum