Не заслужив? 150 років Миколі Скрипнику

Микола Скрипник народився на Донбасі і був мабуть найвідомішим провідником радянської українізації цього регіону. Західні політологи означили його як одного з найяскравіших представників так званого українського націонал-комунізму. Для наших законодавців Скрипник - не заслуговує на вшанування. В списку представлено багато осіб, які ніколи себе не вважали українцями. А от українця Миколи Скрипника там немає. Не заслужив.

17 грудня минулого року Верховна Рада України прийняла Постанову "Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках". Список цих пам'ятних дат і видатних особистостей України досить великий і там різні люди: вчені, митці, військові, політичні та державні діячі. При чому серед політичних діячів представлені різні табори та течії. Наприклад Дмитро Дорошенко, Ярослав Стецько, Лев Ребет, Мілена Рудницька, В'ячеслав Липинський, Василь Кук, Микола Міхновський, Павло Скоропадський.

Є і представники соціалістичних та лівих течій. Наприклад, 26 жовтня - будемо відзначати 130 років із дня народження український лівого есера й письменника Андрія Заливчого (1892-1918), що загинув під час антигетьманського повстання.

13 березня - 130 років із дня народження Євгена Терлецького (1892-1938), державного та громадського діяча, репресованого.

Євген Терлецький - єдиний представник партії есерів в першому українському радянському уряді - Народному секретаріаті в грудні 1917 - березні 1918 рр. Депутат Установчих зборів від Полтавщини, потім брав участь в підготовці замаху на командувача німецьких окупаційних військ в Україні генерал-фельдмаршала Ейхгорна, був заарештований та навіть засуджений до розстрілу, але пораненим зміг втекти. Розстріляли його НКВД-шники в 1938 р.

Але маю запитання до авторів цієї постанови:

25 січня цього року - 150 років Миколі Скрипнику (1872-1933) - його прізвища в цій постанові немає. Він менше зробив для розвитку української культури, ніж ті десятки осіб, які там перелічено? Чому його прізвища немає? Він підпадає під закон про декомунізацію? Так, формально підпадає, до був членом ЦК КП(б)У і його Політбюро. Але навіть у списку осіб, що підпадають під закон про декомунізацію, складеному Українським інститутом національної пам'яті, прізвище Миколи Скрипника відсутнє, бо він очевидно потрапив під виключення в законі - "(крім осіб, діяльність яких була значною мірою пов'язана з розвитком української науки та культури)".

Чи можна уявити собі українізацію 1920-х-30-х років без імені Скрипника?

 
Микола та Марія Скрипники

Однак тепер бачимо, що Миколу Скрипника виключено зі списку осіб, яких Україна вшановує офіційно.

Видатний український історик Іван Лисяк Рудницький писав понад 50 років тому:

"Яке повинно бути наше ставлення до недемократичних первнів в українській політичній традиції? Тут у першу чергу потрібна інтелектуальна чесність, готовність бачити речі такими, якими вони насправді є. Але серед нашої громадськості панує протилежний нахил: замикати очі на небажані факти.

І так заперечують існування комунізму, як української політичної течії. Комунізм, мовляв, виступає в історії України тільки як форма чужоземної, російської інтервенції й окупації, а українські комуністи – це просто агенти Москви. Щодо нашого націоналізму, то він, мовляв, був тільки активним національно-визвольним рухом, який нічого не мав спільного з фашизмом чи гітлерізмом.

Всупереч цим самообманним течіям настоюємо на тому, що міжвоєнна доба стояла в історії України подібно як в історії більшості європейських народів, під знаком кризи демократії та гегемонії лівих і правих тоталітарних ідеологій. Незалежно від того, чи це нам подобається, чи ні, ми не можемо з української історії виключити ані комунізму, ані тоталітарного націоналізму.

Євген Коновалець, з одного боку, та Микола Скрипник, з другого, були визначними українськими політичним діячами свого часу. Дослідник української політичної думки не може поминути як Василя Шахрая чи Миколу Хвильового, так і Дмитра Донцова (Вживаємо ці імена, як символи, що репрезентують певні напрями)".

 
Фотографія Миколи Скрипника зі слідчої справи Катеринославського губернського жандармського управління 1904 р

Власне про те саме писав і багатолітній в'язень радянських концтаборів і учасник УПА Данило Шумук: "Як комуністичний (КПЗУ – сільроб), так і націоналістичний (УВО – ОУН) рухи на західних землях України були рухами нашого народу. І загалом рівень тих рухів був таким, як і рівень народу, іншим він і бути не міг. Як комуністи, так і націоналісти вважають себе кристалічно чистими і святими.

Але на справді серед тих і других діяли чорні сили і своєю чорною роботою клали пляму ганьби на ті рухи і народ, який породив тих виродків. Зараз, користуючись нероздільною владою і всіма засобами інформації, комуністи обпльовують на всі лади націоналістів взагалі, а бандерівців зокрема, а насправді, то всі злочини бандерівського СБ (Служба Безпеки) були викликані злочинами комуністичного ЧК-ГПУ-НКВД.

Коли б не було на західних землях України насильної колективізації, арештів і вивозів у Сибір у 1940 році та масових розстрілів без суду в перші дні війни 1941 року по всіх тюрмах Західної України, то не було б і дикої кривавої помсти. Я не маю наміру виправдовувати злочинних дій СБ, але я не стану прикривати не менш кривавих злочинів чекістів.

Незаперечним фактом є те, що злочини бандерівської СБ були наслідком злочинів ЧК-ГПУ-НКВД, а не їх причиною. У мене немає пристрасної ненависті ані до одних, а ні до других, бо я був і діяв як у комуністичному, так і в націоналістичному рухах і тому я знаю, що обидва ті рухи були масовими рухами, в яких брала участь велика частина народу, а серед кожного народу є як добрі, так і погані люди.

Трагедія нашого народу і його рухів полягає в тому, що один рух узяв собі на озброєння все, що було найгіршого на Заході, а другий від Сходу також перейняв те, що було найгіршого. Одні через своє почуття меншовартості наслідували німців у їхніх найгірших вчинках, а другі через таке саме почуття меншовартості також переймають від росіян найгірші їхні сторони. Одні орієнтувалися на Берлін, а інші на Москву".

 
Микола Скрипник - народний комісар освіти УСРР 1927-1933 рр.

Але як бачимо, для наших законодавців Скрипник - не заслуговує на вшанування. Він не наш, не український? Чи він не гідний того, щоби його вшанувати? В списку представлено багато осіб, які ніколи себе не вважали українцями. А от українця Миколи Скрипника там немає. Не заслужив.

Постанова Верховної Ради починається словами: "Із метою консолідації та формування історичної свідомості Українського народу, збереження національної пам'яті та належного відзначення і вшанування пам'ятних дат і ювілеїв Верховна Рада України постановляє".

Микола Скрипник народився на Донбасі і був мабуть найвідомішим провідником радянської українізації цього регіону. Західні політологи означили його як одного з найяскравіших представників так званого українського націонал-комунізму. Чи сприяє консолідації українського народу та збереженню національної пам'яті виключення Скрипника зі списку видатних осіб, яких має шанувати Україна?






Петро Балог: Совковий Коростень

Пам'ятник комсомольцям Коростеня переназвали на честь "молоді Коростеня ХХ століття", то ще монумент червоному комдиву Миколі Щорсу став називатися пам'ятником "Учасникам Української революції початку ХХ століття". Погруддя коростенському більшовику Лук'яну Табукашвілі, який служив начальником бронеколони 1-ї Української радянської армії та бронепотяга "Комуніст Коростенського району" в 1919 роках перейменували на пам'ятник "залізничникам-коростенцям"

Віталій Гайдукевич: Безсистемність. Нагороди

Велика війна – багато героїзму і підстав для нагородження. Нагородна справа (як і будь-яка) потребує системного підходу. Одразу зафіксую – Україна вже давно потребує реформи нагородної системи. Система - це коли існує чітка ієрархія нагород і відзнак: державні ордени, хрести, медалі, відомчі хрести, відомчі медалі, решта відзнак

Сергій Стуканов: Не сумніваймося: вони знищать все

Усвідоммо кришталево ясно: вони знищать ВСЕ, до чого дотягнуться їхні руки. Не сумніваймося: знищать. Якщо не знищать, то викрадуть і привласнять. Це їхня мета: знищити нас як окрему націю і культуру. А "довести" світові, що нас немає і не було, звісно, простіше, коли нема доказів (артефактів) нашого існування.

Сергій Стуканов: Сім аргументів на користь 8 травня

Продовжувати й надалі відзначати День перемоги 9 травня - значить лишатися в рамках совєтської парадигми про "звільнення пів Європи". Натомість відзначення Дня перемоги над нацизмом 8 травня означає для нас усвідомлення, що нацизм тоді, в 1945 році, було подолано, але московська загроза лишилася непереможеною