Мова, релігія, прапор і герб. Як приймали Конституцію України
Якщо Конституція США складається з 18-ти статей, то в нашій Конституції є 161 стаття основного змісту: ми розписали всі сфери суспільного, економічного, політичного, оборонного, культурного, релігійного життя дуже чітко. Я був тоді членом Президії Верховної Ради, головою Комісії з питань культури і духовності. Отож всі гуманітарні норми, закладені в Конституції, проходили через наш Комітет і через мене особисто. Пам'ятаю, скільки було суперечок навколо десятої статті про мову.
І зараз вважаю, хоч з 1996 року минуло чимало часу, що це добра Конституція. Тоді за нами надзвичайно прискіпливо стежили, що ми робимо, — і з Європейського Союзу, і зі США, та, зрештою, з усього світу. В основному нас хвалили.
Якщо Конституція США складається з 18-ти статей, то в нашій Конституції є 161 стаття основного змісту: ми розписали всі сфери суспільного, економічного, політичного, оборонного, культурного, релігійного життя дуже чітко. Я був тоді членом Президії Верховної Ради, головою Комісії з питань культури і духовності. Отож всі гуманітарні норми, закладені в Конституції, проходили через наш Комітет і через мене особисто. Пам'ятаю, скільки було суперечок навколо десятої статті про мову. Сперечалися про розділові знаки, національні меншини, дискутували, що робити з російською мовою, і якось вдалося переконати, що російська має бути введена у коло мов національних меншин!
Цікавою була суперечка про кому. В Конституції написано: "В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, (КОМА — М.К.) інших мов національних меншин України". Тут поставлена кома, тому російська опиняється в ряді інших мов національних меншин. А якщо написати: "використання і захист російської ТА мов нацменшин", то російська тоді виділяється, бо інші мови нацменшин є окремо. Саме за цю кому велися запеклі суперечки. Ті, хто сперечався, не зовсім відчували цю різницю, вони не філологи. Тому нам вдалося перемогти.
Прийнято вважати, що Конституція не має нічого спільного з релігією і з Церквою. Я притримав це до останнього — тобто до моменту, коли вже тривало утвердження преамбули Конституції України. Крім того, знав, що коли це скаже хтось із нас, тим паче я, воно не пройде. Говорю про це з шахтарем із Донбасу, забув його прізвище. Він мені каже: "Так, я коли спускаюся в шахту, то весь час звертаюся до Бога і молюся, бо там же ризик великий".
Мені було це відомо, тому й кажу йому: "Коли Мороз прочитає фразу "усвідомлена нинішніми та прийдешніми поколіннями відповідальність перед власною совістю", встань і скажи, що ти шахтар, і, спускаючися під землю, завжди відчуваєш залежність від Волі Бога. Тому попонуєш записати: "усвідомлюючи відповідальність перед Богом"". Так він і зробив і нам усе вдалося. Якби це сказав я, то могло би не вдатися. А то ж шахтар, він пояснює, чому він це каже. Мороз каже: "Шахтар це пропонує, тож давайте приймемо". Вони проголосували. В нашій Конституції є оце "усвідомлюючи відповідальність перед Богом". Тож ніхто не може сказати, що наша Конституція є відірвана від Церкви й віри, бо ми усвідомлюємо відповідальність за свої вчинки перед Богом.
Неоднозначні дебати велися, коли йшлося про державні символи України. Доводилось нагадувати, що тризуб — це державний знак Давньої Руси, його використовував Київський князь Володимир Великий, отже в ньому немає чогось націоналістичного. Погодилися, що ми приймаємо тризуб, як малий герб, а над великим гербом ще попрацюємо. Поняття "малий герб" і "великий герб", які внесені у Конституцію — звичайно нонсенс. Але я це запропонував, бо інакше ми би тризуба не мали. Донині без кінця висувають якісь пропозиції щодо того, який вигляд має мати великий герб. Смію стверджувати, що "великий герб" — хіба що для якихось історичних урочистостей. Для суспільного користування він непотрібний.
Докоряли, що гімн, прапор, герб — то все асоціюється лише з Галичиною, а не з усією Україною. Тож мені також довелося переконувати і розповідати, що текст гімну написано зовсім не в Галичині. Врешті погодилися: "Добре, але не весь, а тільки два куплети". До того ж, вислів "ще нам, браття-українці, усміхнеться доля" треба зовсім або зняти, або замінити. В Україні, мовляв, живуть не лише українці, то чому доля має усміхатися лише їм?
Так виникло формулювання: "ще нам, браття молодії, …" Також смисловий нонсенс. Бо чому тільки "молодим" має "усміхнутися доля"? А старшим — що? Не усміхнеться? Таки пора повернути ці конституційні норми (йдеться про символи Держави!) до нормального стану.
Прапор синьо-жовтий вони нізащо не хотіли прийняти, поки я не знайшов десь книжку, в якій є козацькі прапори. Та показав їм, що синьо-жовтий прапор був у козаків, це ж не галичани видумали.
Справа затвердження національної символіки просувалася дуже повільно й натужно. Але ця стаття ніколи би не була прийнята, якби ми не заручилися підтримкою кримських депутатів. Вони сказали: "Добре, нехай вам буде ваш тризуб, ваша "Ще не вмерла", ваш синьо-жовтий. Але має бути Автономна Республіка Крим, а не область". То був своєрідний торг, обмін, поступки з обох боків.
Уривок із книги Михайла Косіва "Я знав: я мушу це зробити", яка незабаром вийде в світ.
