Чому Василь Кук?
Триває громадське обговорення ініціативи про присвоєння 21 окремій механізованій бригаді почесного найменування на честь генерал-хорунжого УПА Василя Кука.
Триває громадське обговорення ініціативи про присвоєння 21 окремій механізованій бригаді почесного найменування на честь генерал-хорунжого УПА Василя Кука.
Я відповідальний за проведення цього громадського обговорення, тому маю утриматися від ідеї подачі пропозицій самому собі. Але вважаю за доцільне поділитися думками про це з вами.
Не є секретом, що то я подав ідею на розгляд бригади. Чому?
Почну, на мій погляд, з головного.
Давно, двадцять років тому, пан Василь сказав комусь з відносно молодих людей приблизно таке: "Ти часто кажеш, що готовий померти заради України. Але ж Україна не кровожерлива, їй не потрібна твоя смерть. Для України треба, щоб ти був живий і діяв заради неї. А помирати мають вороги — в тому числі твоїми стараннями".
Під час дискусій навколо постаті Василя Кука регулярно виникають питання: "Чому не загинув? Чому його не підірвали, як Коновальця, не застрелили, як Шухевича, не отруїли, як Бандеру? І взагалі, чому його після шести років за ґратами амністували — в той час, коли десятки тисяч людей, якими він керував і командував, перебували в таборах та на засланнях?"
Тобто, за великим рахунком, "провина" Кука в очах сучасних "суддів" полягає в тому, що він не загинув в тюрмі або не помер десь у Сибіру.
Наскільки я пам'ятаю, пан Василь ніколи не виправдовувався з цього питання. Єдине — він казав, що своїм життям вдячний Степанові Бандері: після його вбивства в КДБ зрозуміти, що в такий спосіб не послабили, а навпаки — посилили український націоналістичний рух.
Кук залишився живим Він пережив і Сталіна, і Хрущова з Брежнєвим, і Щербицького з Андроповим, і КДБ з Радянським Союзом. Читаю розсекречені документи, матеріали його кримінальної справи, і все більш переконуюся: все, що він робив, завжди було заради України і на користь українській справі.
Я у захваті від того, як майстерно Кук використовував для цього ресурси КДБ — єдині, які тоді були у нього в досяжності. Але то є темою окремої, довгої та цікавої, але окремої розмови. Зараз я про інше.
Присвоєння бригаді імені Кука — це стане в тому числі визнанням того, що героїчна смерть за Україну не є обов'язковою умовою для українського діяча, щоб потрапити у пантеон Героїв.
Що було б корисніше для України: щоб пана Василя таємно розстріляли десь на Лук'янівці у 1954-му чи стратили за вироком радянського суду у 1975-му, або ж - щоб він вижив, після цього ще 50 років "залишався націоналістом-фанатиком", як писали про нього в секретних доповідях, працював заради України і виховував тисячі таких, як я?
