Vergangenheitsbewältigung, або німецьке "подолання минулого"

Направду, якби німецький уряд керувався історичними причинами своєї нинішньої зовнішньої політики, він мав би демонструвати світові приклад найактивнішої військової допомоги Україні як способу подолання того реального минулого в якому саме наша країна була однією з найбільш постраждалих від німецької окупаційної політики в роки Другої світової.

 

В дискусії довкола книги Ярослава Грицака виринула слушна теза, що його підхід до історії – це калька з німецької концепції "Vergangenheitsbewältigung", що буквально так і перекладається "подолання минулого".

Читайте також:

Нотатки на берегах книги Ярослава Грицака "Подолати минуле: глобальна історія України"

Долати минуле таки потрібно

Домовитися з минулим, а не долати його

У німців йшлося про подолання спадщини націонал-соціалізму, через засудження злочинів Третього Райху. Звісно, дуже дискусійним є питання наскільки доречним і корисним є перенесення такого підходу на українські реалії. Але не менш суперечливою нині виглядає теза про успішність цієї політики навіть для самої Німеччини.

Справді ще зовсім недавно німецький приклад здавався успішним. Нація подолала наслідки нацистського і комуністичного минулого, впевнено будує демократичну державу, проводить активну міжнародну політику, спрямовану на мирне і взаємовигідне співіснування сусідніх країн.

Але потім Німеччина спіткнулася об російську агресію проти України. Політика непомічання того, що відбувається на схід від ЄС, дозволила Путіну довести світ до порогу нової великої війни. І саме німецьке непомічання стало вирішальним.

І якщо нині, порівняно з 2014-м, багато країн Заходу переглянули своє ставлення до українсько-російської війни, почали надавати Україні дієву, в тому числі військову, допомогу, то, на жаль, ці зміни не зачепили Німеччини.

А виправдання її уряду з покликанням на історію (німці після Другої світової війни не хочуть, щоб їх зброя використовувалася проти росіян, щодо яких вони завинили) продемонстрували дуже дивні і вибіркові уявлення про минуле. Уявлення, в яких більшість теренів, окупованих нацистами в Східній Європі в роки минулої війни, були не українськими чи білоруськими, а чомусь російськими, а 8-10 мільйонів вбитих у ній українців просто забуті.

Направду, якби німецький уряд керувався історичними причинами своєї нинішньої зовнішньої політики, він мав би демонструвати світові приклад найактивнішої військової допомоги Україні як способу подолання того реального минулого в якому саме наша країна була однією з найбільш постраждалих від німецької окупаційної політики в роки Другої світової.

Наразі ж він демонструє, що його Vergangenheitsbewältigung — це зручне забуття гріхів перед українцями і догоджання агресору, який копіює у міжнародній поведінці моделі поведінки фюрера Третього Райху.

Тож, на жаль, навіть в німецькому випадку "подолання минулого" вилилося у вибіркову амнезію, яка навряд чи допомагає розуміти сьогодення і будувати майбутнє.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.

Петро Шуклінов: Це не спринт, це марафон

Згідно опитування Центру Разумкова значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%). Ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років. Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.

Максим Осадчук: "Втома від війни". Що буде далі?

Скидається на те, що в суспільстві остаточно оформилися дві соціологічно помітні групи, яких породила та живить війна. Справа не в тому, що одні проукраїнські, а інші - колаборанти, зовсім ні. Представники обидвох категорій всім серцем бажають перемоги України та переробки якомога більшої кількості окупантів на хороших росіян. Різниця в уявленнях про те, чим заради цього прийнятно пожертвувати.