Після Перемоги

У ту саму мить, як ми переможемо в цій війні, ми всі обіймемося.

Попри масне волосся, запашні тіла без душа та навіть відсутність масок. Обіймемося.

Ми вийдемо з метро та холодних підвалів. Потім швиденько в душ. Ну, добре, ще трошки. І ще. Ми закапаємо наші втомлені від новинних скролів та недосипів очі. І знімемо з вікон ікси.

А потім до справи. Ми полікуємо ранених та гірко оплачемо вбитих. Так гірко, що у кожному місті та селищі зʼявиться свій Гіркий став.

Збудуємо нові мости. Порозгрібаємо брухт на вулицях, поладнаємо та відбудуємо дома. Нові, великі. Щоб Гамлету було де картини малювати. Ми відмиємо бруківку — нам не звикати.

Потім набʼємо собі на грудях слово "паляниця" та число 13. А потім із залишків запасів наваримо борщу, баношу та вареників. О, що то будуть за вареники! На них зʼїдуться усі іноземці, що виходили на нашу підтримку у своїх містах.

Повернуться і ті українці, що поїхали. На дорогах будуть колосальні затори, тому що всі дуже захочуть до своїх рідних міст — таких відмитих і відремонтованих.

І у нас буде тиждень державних вихідних: щоб зустрітися з усіма, кому щогодини писали: "Як ви зараз?". А після такого напруженого тижня ще один — відсипатися.

І сирени у нас будуть раз на тиждень: у середу о девʼятій — для тестування. І все.

Лютий ми в принципі переіменуємо у чорний. Тому що буде забагато болісних річниць.

До речі, з того часу салюти у нас будуть заборонені по-справжньому. А за найменшу невинну петарду школота матиме стільки штурханів і стільки криків! "Не за те ми воювали!" — будемо кричати ми у самі вуха школоті.

Отак буде круто, коли переможемо в цій війні.

А може і ще крутіше.