В Криму все почалося, в Криму все й закінчиться

День, коли Україна офіційно відмовиться від Криму, стане першим днем початку її кінця як єдиної держави. День, коли Росія поверне Крим, стане останнім днем існування її режиму. Тому тут неможливо домовитися десь посередині, тут або ми, або вони. Якщо Кремль просто відступить, зберігши півострів, то за 20 років він спробує повторити завоювання України знову. І не факт, що ми тоді встоїмо. Тому повернення Криму Україні – запорука не просто закінчення війни та безпеки у майбутньому, а самого існування нашої держави.

 

Чий Крим зараз і кому він має належати в майбутньому: Україні чи Росії? Яким має бути статус півострова: незалежна держава, член союзу або суб'єкт федерації, автономія чи регіон під міжнародним протекторатом? Кому має належати право управління Кримом – російській етнічній більшості чи корінному кримськотатарському народу? Як Україні слід вести політику щодо півострова – дати йому якнайширші повноваження чи запровадити пряме управління з Києва, умовляти кримчан добрим словом або ж запровадити безжальну економічну блокаду? 

Якщо вам здалося, що ці питання включені в перелік тем нинішніх переговорів між Арахамією та Мединським – то ви майже не помилилися. Бо вони й справді стояли на порядку денному російсько-українських дебатів… понад 100 років тому. Наприкінці грудня 1917 року Москва розв'язала війну проти Києва, так само, як і сьогодні, начебто не з метою окупації, а для "визволення трудового люду з-під гніту буржуазного режиму".

У тій війні Україна навіть залишила Київ, але зрештою за допомогою європейських союзників не тільки повернула втрачене, але й вигнала більшовиків із захопленого ними Криму. Через несприятливу міжнародну кон'юнктуру приєднати півострів тоді не вдалося, але прецедент був створений. 

У травні 1918 року почалися перемовини російської та української делегацій, які завершилися 12 червня укладанням формального перемир'я. Однак багато дражливих питань, зокрема і кримське, так і не були вирішені. По ньому домовилися провести референдум!

"Обидві делегації, заявляючи, що при визначенні кордонів будуть однаково вважати на політичні, економічні та інші інтереси народів як цілого, і ґрунтуватися на етнографічному принципові, виходячи з нього, погоджуються установити державні межі мировим договором: але ж в поодиноких, зазначених в тім договорі спірних місцевостях, і в зазначені у тому ж договорі терміні, обидві сторони погоджуються звернутися до організованого і вільного запитання людності для остаточного установлення державних меж у цих місцевостях".

Нічого не нагадує із сьогодення?

Чому ж так сталося? Найкращу відповідь дав Володимир Ауербах, тодішній заступник міністра торгівлі Української Держави:

"Мене вражала серйозність ставлення міністерства до цієї завідомо безплідної роботи, ні – не роботи, а негідної комедії. Зі звичайним для більшовиків цинізмом, не перериваючи в угоду німцям переговорів, Раковський затягував їх на місяці, без жодного наміру дійти угоди".

Ну а потім Росія вдруге напала на Україну, знову під вивіскою "нас там немає", і Київ на довгі десятиліття став радянським, а Крим – російським. 

Тому немає нічого дивного, що і сьогоднішня війна почалася з Криму і своїм найгострішим кутом знову впирається в нього. Формально анексувавши півострів 2014 року, Путін зробив неможливим мирне розв'язання конфлікту.

День, коли Україна офіційно відмовиться від Криму, стане першим днем початку її кінця як єдиної держави. День, коли Росія поверне Крим, стане останнім днем існування її режиму.

Тому тут неможливо домовитися десь посередині, тут або ми, або вони. Якщо Кремль просто відступить, зберігши півострів, то за 20 років він спробує повторити завоювання України знову. І не факт, що ми тоді встоїмо. 

Тому повернення Криму Україні – запорука не просто закінчення війни та безпеки у майбутньому, а самого існування нашої держави.

P.S. Ну а щоб вести правильну політику щодо півострова і грамотно облаштувати його після перемоги, слід врахувати всі помилки, яких припустилася Україна сто років тому. А для цього слід прочитати мою книгу "Скоропадський і Крим: від протистояння до приєднання", видану "Нашим Форматом" у 2021 році. Корисного читання!






Теми

Олексій Мустафін: Шлях до Клондайку. Чому золота лихоманка на Алясці стала "останньою з великих"

Від ажіотажу навколо Аляски найбільше виграли не ті, хто був на авансцені. Ймовірно, так було й раніше. Але вперше з усією очевидністю це стало зрозуміло саме тут. Зрештою тому на Алясці й завершилася історія "великих золотих лихоманок".

: Львівський музей Грушевського: що далі? Відкритий лист науковців

Ліквідація львівського музею Михайла Грушевського виглядає небезпечною і нівелює, насамперед в очах ворогів України, феномен Михайла Грушевського, який уперше науково обґрунтував у "Історії України-Руси" концепцію окремішності українського народу та відстоював право українців на києво-руську спадщину і ще на початку ХХ століття кинув виклик російській історіографічній концепції: "общеруської історії й не може бути, як нема "общеруської" народності".

Марина Олійник, Олексій Дєдуш: Установа держави-агресора: чи потрібний такий коментар?

Поки Україна не повернула свій державний суверенітет на всіх своїх конституційних територіях, на законодавчому рівні необхідно внести регламентуючу норму для українських інформаційних та освітньо-наукових платформ по запобіганню прихованого російського впливу. При згадці (усному чи письмовому покликанні) російських інституцій освітнього, наукового та культурного характеру ЗМІ обов’язково мають додавати коментар на кшталт «інституція держави-агресора проти України».

Юрій Берестень: Волонтерський рух у Катеринославі під час російсько-турецької війни 1877-1878 років

Російський уряд, прикриваючись риторикою надання гуманітарної допомоги "братським народам" Балкан, намагався використати загострення військово-політичної ситуації в регіоні, де спалахнуло в 1875 році масштабне повстання проти турецького поневолення, для посилення своїх позицій у регіоні, марячи про захоплення Константинополя та реставрацію нової Візантійської імперії. Заздалегідь готуючись до війни з Османською імперією, він починає активно розгортати мережу доброчинних організацій та установ, які повинні були опікуватись гуманітарними проблемами догляду за пораненими та хворими військовими, інвалідами війни, сиротами.