Пам'ять Чорнобиля

На ранок двадцять сьмого в Києві пішли чутки про аварію на станції. Хіба ж це вперше? За вікном - весна, очікування довгих свят. В школі дітям роздали молоко. На першій перерві частина дітей випила. На другій все, що не було випите, вилили. Бо надійшов наказ молоко не вживати. Двадцять восьмого чутки посилюються.

Фрагменти спогадів - кадри страшного фільму.

На ранок двадцять сьмого в Києві пішли чутки про аварію на станції. Хіба ж це вперше? За вікном - весна, очікування довгих свят.

В школі дітям роздали молоко. На першій перерві частина дітей випила. На другій все, що не було випите, вилили. Бо надійшов наказ молоко не вживати.

Двадцять восьмого чутки посилюються. Розповідають, що дітей високопосадовців евакуювали з Києва.

В дитячій лікарні, де я тоді працювала, без жодного пояснення опломбували кімнату громадянської оборони з протигазами й дозиметрами. За декілька днів її розпломбували, відкрили під підпис головного лікаря.

Наказ про відміну відпусток та вихідних для лікарів та медсестер.

 
Київські лікарі на зустрічі з американським лікарем та дослідником лейкемії Робертом Гейлом. 1986

До нас накоротко заходить приятель, один з керівників ВЦ Чорнобильскої станції, який прибув в Київ на нараду. Стисло розпровідає про ситуацію. Радить вивезти дітей.

Я нещодавно здала черговий залік з громадянської оборони, запевняю оточуючих, що це тільки чутки. "Бо якби таке лихо сталося, то киян терміново б евакуювали". Я навчена вірити інструкціям, наказам і медичним документам, хоч з кожною годиною сумнівів стає все більше .

Ближче до ночі вирішуємо відправити бабусю з дітьми до родичів в Москву на декілька днів, поки розберемося. Без проблем беремо квитки на найближчий поїзд, саджаємо їх в напівпорожній вагон. Впевненності, що зробили правильно, немає.

Вранці на роботу, "Зверху" приходить наказ про термінову виписку з лікарні всіх хворих, підготовку до перепрофілювання. На швидкоруч готуємо виписні листи з рекомендаціми.

За декілька годин в дитячій лікарні залишаеться тільки двоє нетранспотрабельних дітей з мамами. Глушить несподівана тиша. Майже не розмовляємо. Жоден телефонний номер не відповідає.

Перше травня, демонстрація на Хрещатику, велосипедні змагання. Вся інформація - на рівні чуток та незрозумілих наказів. Чутки, як завжди, одна страшніша за іншу.

 
Велогонка під радіацією
Фото: ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

Почалась масова стихійна евакуація з Києва, поїзди беруть штурмом, в купе до 20 людей.

Всі наступні дні ми на роботі, в порожній лікарні. З'являються поради пити йодид калію (як довго, скільки - невідомо).

Далі - новий наказ "зверху": дозіметром ДП-5А вимірювати рівень радіації на грунті, в кущах і в повітрі й передавати ці дані в санепідемстанцію кожні чотири години. Чутливість цього приладу дозволяє вимиряти хіба що рівень забруднення танку в зоні радіаційного ураження.

Черговий лікар кожні чотири години виходить з цим чудом на ганок лікарні. Миттєво збираються випадкові перехожі, просять перевірити рівень на шкірі, на одежі, щитоподібній залозі. Задовольняються тим, що показники не відрізняються від показників повітря й трави. Зростає відчуття , що ти лише статист в чиїсь невідомій грі.

У начальника громадянської оборони великого транспортного підприємства питаємо про допустимій рівень радіації на колесах автомобіля. Він називає цифри для зони радіаційного ураження в умовах війни. Інших інструкцій нема.

7 травня, день народження. Збираються , як зазвичай, гості. Вперше лише чоловіки, всі жінки з дітьми евакуйовані. Не шуткується. Серед випадкових гостей- співробітники ЧАЕС, вони розповідають моторошні подробиці.

А за вікном - шалена весна, квіти, дерева, смарагдово-зелена трава спалахнули одночасно, миттєво. Про стимуюючі властивости малих доз ми дізнаємося пізніше.

Київ без дітей. Таким ми бачили його вперше (ця картина згадалася вчора, коли я проїзжала напівпорожніми київськими вулицями).

Ще один спалах - концерт "Віртуозів Москви" наприкінці травня. Зранку домовляємося з друзями, що не підемо, бо зайвий раз виходити на вулицю не варто. За півгодини до концерту всі стоять на ганку філармонії. Квитків немає.

Співаков наказує впустити всіх охочих. Зал миттєво заповнюється. Люди стоять, сидять на підлозі в проходах, хтось примостився прямо на сцені. Як в трамваї в годину пік.

Починається концерт. Раптово помічаю, що сльози в мене ллються рікою. Озираюсь, навколо, плачуть всі. Відчуття, що цей концерт може бути останнім..

 
Оркестр міністерства культури СРСР "Віртуози Москви". Стоп-кадр відеозапису концерту 1986 року. У 2014 році керівник цього оркестру Співаков підтримав агресію РФ проти України

Згадався ще один епізод, вже, мабуть, серпневий. Хтось з співробітників привіз в дарунок помідор. Так, звичайний помідор, але розміром з невеличкий кавун.

Каже: "В сусіда на городі є радіація, а в нас немає. Ми перевіряли". Всі розуміють, що їсти це не можна, але й відірватися від такої краси неможливо. Декілька днів це чудо прикрашає ординаторську, потім зникає.

...Треба записати подробиці. Вони пішли в глибинну пам'ять, лишили місце для нових переживань. Всплили в останній час з війною..






Максим Яковлєв: 100 років курорту Bad Burnas: як Лебедівка стала " чорноморською Рив'єрою"

Цьогоріч виповнюється 100 років із часу, коли було засновано курорт Bad Burnas – нині ми знаємо його під назвою Лебедівка. Це невелике село розташоване на півдні Одеської області, на узбережжі Чорного моря, поруч із лиманом Бурнас і Національним природним парком "Тузлівські лимани".

Олексій Мустафін: Шлях до Клондайку. Чому золота лихоманка на Алясці стала "останньою з великих"

Від ажіотажу навколо Аляски найбільше виграли не ті, хто був на авансцені. Ймовірно, так було й раніше. Але вперше з усією очевидністю це стало зрозуміло саме тут. Зрештою тому на Алясці й завершилася історія "великих золотих лихоманок".

: Львівський музей Грушевського: що далі? Відкритий лист науковців

Ліквідація львівського музею Михайла Грушевського виглядає небезпечною і нівелює, насамперед в очах ворогів України, феномен Михайла Грушевського, який уперше науково обґрунтував у "Історії України-Руси" концепцію окремішності українського народу та відстоював право українців на києво-руську спадщину і ще на початку ХХ століття кинув виклик російській історіографічній концепції: "общеруської історії й не може бути, як нема "общеруської" народності".

Марина Олійник, Олексій Дєдуш: Установа держави-агресора: чи потрібний такий коментар?

Поки Україна не повернула свій державний суверенітет на всіх своїх конституційних територіях, на законодавчому рівні необхідно внести регламентуючу норму для українських інформаційних та освітньо-наукових платформ по запобіганню прихованого російського впливу. При згадці (усному чи письмовому покликанні) російських інституцій освітнього, наукового та культурного характеру ЗМІ обов’язково мають додавати коментар на кшталт «інституція держави-агресора проти України».