Спецпроект

Про календар та відзначення Різдва

Святкування Різдва "з усим цивілізованих світом" для мене, що називається, guilty pleasure. Натомість витягти зі скрині рушник та зварити кутю 7 січня стало для мене такою собі противагою комерційному та медійного безумству, що несеться за два тижні до того. Різдво - це коли більшість друзів їдуть додому, до батьків. Натомість до 7 січня більшість друзів та знайомих поверталися на роботу чи місце навчання, тому я відігрувалася, влаштовуючи вечірки тоді, коли Різдво святкувала я

 
Стоп-кадр з фільму "Українські зимові свята" (Канада, 1942)

Писати про святкування цього року якось не випадає, але не забуваймо, що і ми колись святкували, і ще будемо. Так от, що думаю про зміну дат.

Може не суголосно з нинішнім трендом, для мене Різдвом за юліанським календарем має певну сентиментальну цінність. Це не є якась давня чи сімейна традиція, а наслідок мого життя у Штатах, Німеччині, Італії тощо протягом останніх 16 років.

Річ у тім, що в західних країнах (а нині й глобально) - це величезна комерціалізована інституція, з мультимільярдними оборотами.

Я не маю нічого проти того, що люди купують ялинкові прикраси, дарують одне одному подарунки тощо. Але соціальні, економічні та екологічні аспекти цього свята мають дуже-дуже непривабливий бік.

Отож святкування Різдва "з усим цивілізованих світом" для мене, що називається, guilty pleasure.

Натомість витягти зі скрині рушник та зварити кутю 7 січня стало для мене такою собі противагою комерційному та медійного безумству, що несеться за два тижні до того.

Є ще друга причина. Різдво - це коли більшість друзів їдуть додому, до батьків. Для людини, в якої власної родини, поза Україною, не було, це було дуже депресивне "свято".

Натомість до 7 січня більшість друзів та знайомих поверталися на роботу чи місце навчання, тому я відігрувалася, влаштовуючи вечірки тоді, коли Різдво святкувала я. Це вже було набагато веселіше.

 

До чого я це все пишу? Я не знаю,чи святкуватиму цього разу Різдво за старим стилем, але припускаю, що в майбутньому - цілком можливо.

Але це результат мого суб'єктивного досвіду, а не якась освячена та непорушна "традиція".

Я - не релігійна людина, але, наскільки знаю, використання юліанського календар, не належить до догматів віри і взагалі якогось релігійного змісту не має, а просто результат усталеної практики.

Я за те, щоб офіційний вихідний та церковне свято в Україні таки були 25 грудня, бо вагомих причин до протилежного неіснує.

А хто хоче приватно святкувати ще й за старим стилем, то на здоров'я!






Єфрем Лукацький: Камера, яка співчуває

Ще якихось чотири роки тому, перед початком війни, документальна фотографія в Україні вмирала. Мало кого у світі цікавили новини з України, а місцеві видання закривалися, насамперед звільняли фотографів, доручаючи текстовим журналістам фотографувати на телефон. Але війна змінила все. Тепер знімки знову стали потрібні. Кожен зі смартфоном став свідком. Вибух ракети — кров на асфальті — зображення в соцмережах.

Рефат Чубаров: Заява Меджлісу кримськотатарського народу щодо неприпустимості визнання Криму російським

Меджліс кримськотатарського народу – вищий представницький орган корінного кримськотатарського народу України – категорично відкидає будь-які пропозиції або дії, спрямовані на визнання російськими тимчасово окуповані території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, які є невід’ємною складовою частиною України в її міжнародно визнаних кордонах.

Олексій Мустафін: Гюнтер Гійом: шпигун, що керував справами німецького канцлера

Вранці 24 квітня 1974 року західнонімецька поліція затримала Гюнтера Гійома, особистого референта федерального канцлера Віллі Брандта. Двері будинку, де він жив разом з дружиною, референт відкрив «гостям» сам - як кажуть, у домашньому халаті. У чому його можуть звинуватити, Гійом вочевидь здогадувався, тому й не став відмовлятися, а одразу заявив: "Я офіцер Національної народної армії НДР та співробітник Міністерства державної безпеки. Прошу шанувати мою честь офіцера".

Олександр Зінченко: Чергова провокація з могилою українців на горі Монастир у Польщі

Що залишається польським правим, коли вони за 8 років нічого не змогли зробити, займаючись дрібними повокаціями та махінаціями у питанні складних питань спільної історії? Правильно - нові провокації, в сподіванні, що травмовані війною українці влаштують істерику та зупинять роботи в Пужниках і Углах.