Спогади про Марка Бойцуна

В особистому спілкуванні Марко Бойцун був надзвичайним співрозмовником – обізнаним, уважним, відвертим та дуже дотепним. Мав круте хобі – вирощував виноград та разом із родиною виготовляв домашнє вино

 

У вічність відійшов Марко Бойцун.

Знаємо Марка як історика, дослідника робітничого класу, дослідника проблем сучасної політики, громадського активіста. Народився у 1951 році в сім'ї українських мігрантів у Австралії. "Мама тримала ферму нашу: ми мали трошки землі. Я виріс переважно в лісі, край міста Ньюкасл. Ходив до школи босим майже цілий рік, поки на кілька тижнів не холодало. Австралія – гаряча країна. Так і виріс", - пригадував своє дитинство Бойцун.

У буремному 1968 році родина переїхала до Канади; батьки хотіли, щоб син ріс у чисельній українській громаді та не втрачав своєї української ідентичності. Так і сталося – Марко влився в українсько-канадський студентський рух, який з часом набував виразно лівого спрямування.

"Ми займалися захистом радянських політв'язнів, вимаганням прав для етнокультурних меншин… Я організував голодування в місті Вінніпег, якщо не помиляюся, в 1972 році. Тоді ми викликали до себе прем'єра Канади П'єра Трюдо. Він був змушений вести переговори з нами, щоб ми припинили голодувати. Трюдо погодився, що коли приїде радянський прем'єр Косигін на перемовини з ним, то він порушить справу репресій і політичних в'язнів в Україні", - зі спогадів Марка про канадський період життя.

Називав Всеволода Голубничого та Івана Майстренка людьми, які тоді на нього неабияк вплинули. Був долучений до видання газет та журналів, контактував з рухами опору, перевозив нелегальну літературу.

Під час свого першу приїзду до України у 1988 році мав інцидент в аеропорту з прикордонниками, та, на щастя, нелегальну літературу вдалося провезти та передати потрібним людям.

Ось як Марко розповідав про свій перший приїзд до України: "Приїхав вперше влітку 1988 року з великим страхом. Сиджу в літаку, лечу й дивлюся: вже перетнули ми кордон, бачу села, землю… Я сказав собі: як літак приземлиться, я зійду з нього та поцілую землю. То вийшов з літака, а там внизу стоять люди з автоматами!

Цілий ряд вояків. Думаю: 'Холєра ясна, я не буду цілувати ту землю перед ними'. І пішов просто до аеропорту. Я почекав, поки не дістався до парку Тараса Шевченка перед Червоним корпусом, аж там поцілував землю".

У 1989 зустрічався із В'ячеславом Чорноволом, Богданом Горинем, іншими опозиціонерами.

Наприкінці 1980х переїхав до Британії, а з 1991 року викладав політологію та історію України у декількох університетах Лондона.

Був першим викладачем британських університетів, що читав курс історії України як окремий предмет (до 1991 року уряд Британії не дозволяв університетам вивчати історію та краєзнавство окремих народів СРСР). Заснував центр українських студій, організував програму стипендій для українських студентів. У середині нульових допомагав готувати держслужбовців України до діяльності у справах євроінтеграції.

Дисертація Марка торкалася революційних суспільних перетворень у Наддніпрянській Україні на їмежі 19-20 ст. – індустріалізації, урбанізацію, націотворення та революції. Через 30+ років після її написання, за ініціативи та сприяння моїх лівих товаришок і товаришів вдалося видати українською доопрацьований і розширений варіант.

І мені випала неабияка честь бути співперекладачкою книги Марка Бойцуна "Робітничий рух і національне питання в Україні: 1880–1918"; мій направду безцінний перекладацький досвід.

 

Особисто познайомилася з Марком у Києві у 2017 році. Пригадую, як на презентацію книги прийшов (як я любила в дитинстві казати, "мій канадський вусатий дядечко") Мирон Спольський, близький друг Марка ще з їх буремних студентських часів. Я була щиро вражена, настільки тісними та довготривалими є зв'язки у діаспорі.

В особистому спілкуванні Марко був надзвичайним співрозмовником – обізнаним, уважним, відвертим та дуже дотепним. Мав круте хобі – вирощував виноград та разом із родиною виготовляв домашнє вино.

Впродовж останніх років Марко був змушений боротися із важкими недугами. Але попри це, він продовжував свої дослідження, друкував статті та книги.

Ось його останній лист, який Марко написав мені минулого року: "Радий почути що ви в безпеці, що дім стоїть і Київ спокійний. Дай боже, ми переможемо. Я слабий, але голова працює, постійно пишу про нашу долю і буду писати до кінця. З наших страждань і старань з'явилося наше відродження. Страшна і прекрасна річ".

Вічна пам'ять.

Олександр Зінченко: Зупиніться!

Передвиборче божевілля, яке вже охопило Польщу, є небезпечним. Не варто експерементувати: чи цього разу Польща капітулює за 28 днів, чи швидше? Бо після України наступною завжди була Польща.

Максим Майоров: Друга чеченська війна. Коли почалась і чи закінчилася?

30 вересня 1999 року, тобто рівно чверть століття тому, почалася Друга російсько-чеченська війна. В усякому разі можна констатувати, що того дня російські війська приступили до повномасштабного наземного вторгнення в Чеченську Республіку Ічкерія.

Ольга Ревуцька: Сергій Король. Приклад гідного військового командира

"Військове лідерство – це не про амбітність когось, а про відповідальність за кожного", - вважає військовий капелан Андрій Зелінський. Що може спонукати одну людину охоче слідувати за іншою? Які якості та вміння притаманні хорошому воєначальнику? Російсько-українська війна сприяла консолідації української нації та стала полем для появи покоління військових авторитетів. Серед них легендарний командир – Сергій Король з позивним "Махно".

Сергій Тримбач: Гранослов

Дмитров Павличкові - 95. Виповнилось би. Хоча прожив чималенько - 93, пішов з життя на початку минулого року.