Як з’явився синьо-жовтий прапор в крижі синьо-білого?

На світлині зображений георгіївський кавалер, уродженець Санкт-Петербургу. Саме він був ключовою людиною, яка запровадила синьо-жовтий прапор, що й сьогодні використовує Військово-морський флот України. Коли він помер – жодна російська газета не надрукувала його некрологу. Так імперці його ненавиділи. А українські – написали. І пояснили, як з’явився синьо-жовтий стяг із трансформованим Андріївським хрестом на прапорі ВМФ України.

 
Микола Максимів

На світлині зображений георгіївський кавалер, уродженець Санкт-Петербургу. Саме він був ключовою людиною, яка запровадила синьо-жовтий прапор, що й сьогодні використовує Військово-морський флот України. Коли він помер – жодна російська газета не надрукувала його некрологу. Так імперці його ненавиділи. А українські – написали. І пояснили, як з'явився синьо-жовтий стяг із трансформованим Андріївським хрестом на прапорі ВМФ України.

Це Микола Лаврентійович Максимів. Так його називали українці, справжнє прізвище – Максімов. Народився він у 1880 році. 21-річним юнаком закінчив Морський кадетський корпус. Учасник російсько-японської війни, брав участь в обороні фортеці Порт-Артур. Після тієї війни закінчив військово-морську академію.

За бойові заслуги відзначений купою російських імперських нагород. Усю свою молодість служив на різних кораблях. Революція 1917 року застала його на Балтійському флоті. Там, як відомо, на кораблях служило багато українців – така була імперська політика, подалі від дому.

У травні 1917 року безліч європейських і російських газет надрукували виступ Максиміва перед фінськими студентами в Гельсінкі: "Майбутнє… Росії не буде забезпеченим, якщо не буде визнаним національний принцип – права всіх народностей імперії на вільний розвиток". Далі більше: "Не може бути жодного питання про повернення до старого становища, утвореного царизмом на базі пригнічення всіх національних устремлінь".

Саме за цей виступ його страшно не взлюбили імперці. Після проголошення І-го Універсалу в Києві Микола Максимів приєднався до тих, хто українізували флот. Вступив на службу УНР ще за часів Центральної Ради. Врешті-решт у 1918 році став товаришем, тобто заступником, морського міністра Української Держави. А коли 20 травня того ж року контр-адмірал Покровський звернувся з пропозицією підняти на всіх кораблях флоту синьо-жовті прапори, Максимів затвердив її.

Ідея полягала в тому, що в центрі білого прапора був синій хрест, який символізував розп'яття Святого Андрія Первозваного. Святого, який – за легендами – першим хрестив Русь-Україну на місці, де згодом постане Київ.

 

"Щодо права Великоросії на Андріївський прапор, воно сумнівне. По-перше вона відмовилась від нього під час революції, а головне – прапор воєнної фльоти росії в епоху петра великого, основника фльоти, складався з московських національних кольорів: біло-синє-червоного з двоголовим орлом у центрі" - йшлось у пояснювальній записці щодо запровадження українського морського прапора, яка після Другої світової війни зберігалась в архіві Євгена Бачинського у Женеві.

Уся ініціатива, за твердженням Покровського, була погоджена радою адміралів Української Держави. І він лише переслав її. Співавтором листа був лейтенант Деменко. Адмірал Максимів поставив на документі наступну резолюцію: "Вповні згоден. Видати проєкт приказу по фльоті". Геральдична комісія на чолі капітанами першого рангу Олександром Гаддом і Миколою Злобіним дещо поправила ідею, використавши біло-синю кольорову гаму Андріївського хреста в дизайні, скопійованому з прапора ВМФ союзної Німеччини.

18 липня 1918 року гетьманом був затверджений Наказ ч. 192/44: "Військовий прапор Украінськоі Держави - білий прапор з рівним синім хрестом, якій ділить прапор на чотире рівних частини… В крижі.. міститься національний прапор Держави, (складений з блакитної і жовтоі горізонтальних смуг), в центрі якого міститься золота печатка Св. Володимира".

 

Етнічний росіянин Максимів не підтримав Директорію, він був прихильником ідеї відновлення союзної російської держави, без більшовиків. Як і багато інших старшин Української держави, а також українців Кубанського війська воював в денікінській армії. Опісля емігрував до Франції.

Перед смертю контр-адмірал Української Держави Микола Максимів розповів в Ніцці полковнику Дмитру Юськіву про історію з прапором. Сказав, що "…він гордий, що це міг вчинити для України". Про смерть Максиміва росіяни не повідомили українців, поховали його самі.

Але місцева українська громада зібралась на його могилі і відправила українською мовою Парастас за спокій душі небіжчика. На могилі якого немає напису, що він був українським адміралом. Наказ про надання найвищого його військового ступеня - контр-адмірала - видав гетьман Української Держави Павло Скоропадський.

Теми

Юрій Юзич: Перший єврей, який загинув за Україну

Давно мене зацікавила світлина із одного видання про УГА з підписом: «Українські Січові Стрільці ховають свого побратима по зброї, жида, Ю. Литвака». Хто цей стрілець-доброволець, а також коли і де його похоронили досі було загадкою. Припускав, що це сталось десь у 1919 році, коли 1-ша бригада УСС воювала в складі УГА.

Олександр Алфьоров: Звернення українських істориків, які проходять службу в ЗСУ

Звернення українських учених, які сьогодні проходять службу у Збройних Силах України, до Міжнародного комітету славістів.

Микола Княжицький: Нічого особистого, це лише політика

Українські медіа знову збурило повідомлення з Польщі. На цей раз про внесення до парламенту законопроєкту, згідно з яким каратиметься "пропагування ідеології" ОУН-б та Української Повстанської Армії. Бо саме реалізація цієї ідеології призвела до "геноциду поляків на Волині та суміжних територіях в 1943-1945 роках".

Сергій Громенко: ​Як написати правильну історію України

Нема лиха без добра. Бурхливі обговорення концепції історії України від Тімоті Снайдера унаочнили інтерес українського суспільства до способів представити минуле. Цей текст я розглядаю як свою післямову до всього сказаного тоді. Але відкладіть сокири священної війни — я не буду розповідати, що треба писати про історію України. Я спробую поміркувати лише про те, як краще це зробити.