Пам'яті Ігоря Козловського

Для нього всі релігії були однаково "свої". Для когось він був "гуру", духовним вчителем. Для когось розумним колегою. Для когось мудрим радником. Думаю, всебічно його знала лише одна людина у світі: він сам.

 

Я знав Ігоря Козловського більше тридцяти років.

Він був дуже глибокою і дуже багатогранною людиною.

Вмів знаходити спільну мову практично зі всіма.

Ця його унікальна спроможність яскраво проявилася ще коли він був заступником голови Донецького обласного управління у справах релігій.

Уявляєте, з представниками скількох релігійних течій - а водночас і державних структур - йому доводилося одночасно шукати порозуміння і мати якісь справи?

Кабінет голови управління був завжди зачинений, його ніхто не бачив і ним ніхто не цікавився. Натомість кабінет його заступника - Ігоря - був завжди відчинений. І постійно або хтось туди заходив, або телефонував.

Коли я сидів у нього і хтось телефонував, розмова з його боку завжди починалася однаково: "Да!... Добрый".

Якось я сказав йому: "Таке враження, що всі телефонують і питають: Ви сьогодні добрий?".

Відповідь незмінно була "Так".

Донецькому гуманітарному інституту, який я тоді очолював, надзвичайно пощастило, що Ігор Анатолійович взявся читати в нас курс історії релігій. Кожна його лекція була для студентів святом. І після кожної лекції про нову релігію студенти доходили впевненого висновку, що ось тепер, нарешті, І.А. розповів про саме ту релігію, яку вважає своєю.

Спершу так подумали про індуїзм. Потім про буддизм. Потім про даосизм. Потім про юдаїзм. Потім про християнство. Але коли згодом він розповів про іслам, студенти сказали: "Ми весь час помилялися: виявляється, він вірний ісламу!".

А потім ще були протестантизм, бахаїзм, харизматичні течії...

Насправді для нього всі релігії були однаково "свої".

Для когось він був "гуру", духовним вчителем. Для когось розумним колегою. Для когось мудрим радником.

Думаю, всебічно його знала лише одна людина у світі: він сам.

Коли він з'явився у Києві вже після полону, то виглядав практично так само, як раніше. Але в очах додалося водночас спокою, неквапливості, дещо сумної мудрості та глибоко прихованого болю.

Скільки він жив, стільки намагався ділитися з іншими тим, що знав і вмів. А знав він фантастично багато.

Світла пам'ять.

Олександр Скрипник: КДБ проти відзначення за кордоном Дня створення УПА

Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України свідчать про те, що в радянський період органи кдб не лише всередині срср, а й за кордоном застосовували агентурно-оперативні та ідеологічні методи, щоб повністю витіснити з пам'яті українців День створення Української повстанської армії, який згідно з постановою Української Головної Визвольної Ради зазвичай відзначався 14 жовтня на свято Покрови.

Наталія Загоруйко: Черчилліана: панорама українських видань. Темні часи. Вінстон повертається

За іронією долі, один з найбільш цитованих політиків у світовій історії Вінстон Черчилль казав, що усі його найкращі вислови вже озвучили давні римляни, а улюблене чтиво неуків – збірники афоризмів. Якщо проаналізовати бібліографію прем'єра 1980–початку 2000-х, то можна легко визначити на формування якої аудиторії були спрямовані ті видання, адже все вартісне тривалий час знаходилось під ідеологічною забороною, як і постать самого Вінстона Черчилля, затаврованого радянською пропагандою "палієм війни" та "реакціонером".

Василь Пачовський: "Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах". Маніфест Василя Пачовського про Національний український Пантеон

"У Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря! Мусим поставити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизатися євом всі одиницї нашого народу!"

Катерина Даценко: Хвилина мовчання. Історія щоденного ритуалу

Під час війни – у лісах, криївках – Українська повстанська армія завмирає на "Загальне вшанування трихвилинною мовчанкою пам'яті всіх поляглих вояків УПА та учасників збройного підпілля, які загинули у рр. 1942–1947". Це цитата зі Святочного наказу, в якому є Інструкція відзначення п'ятиріччя Свята УПА, 14 жовтня 1947 року. Але виявилося, що документ від 1947 року – не найдавніший.