Пам'яті Ігоря Козловського

Для нього всі релігії були однаково "свої". Для когось він був "гуру", духовним вчителем. Для когось розумним колегою. Для когось мудрим радником. Думаю, всебічно його знала лише одна людина у світі: він сам.

 

Я знав Ігоря Козловського більше тридцяти років.

Він був дуже глибокою і дуже багатогранною людиною.

Вмів знаходити спільну мову практично зі всіма.

Ця його унікальна спроможність яскраво проявилася ще коли він був заступником голови Донецького обласного управління у справах релігій.

Уявляєте, з представниками скількох релігійних течій - а водночас і державних структур - йому доводилося одночасно шукати порозуміння і мати якісь справи?

Кабінет голови управління був завжди зачинений, його ніхто не бачив і ним ніхто не цікавився. Натомість кабінет його заступника - Ігоря - був завжди відчинений. І постійно або хтось туди заходив, або телефонував.

Коли я сидів у нього і хтось телефонував, розмова з його боку завжди починалася однаково: "Да!... Добрый".

Якось я сказав йому: "Таке враження, що всі телефонують і питають: Ви сьогодні добрий?".

Відповідь незмінно була "Так".

Донецькому гуманітарному інституту, який я тоді очолював, надзвичайно пощастило, що Ігор Анатолійович взявся читати в нас курс історії релігій. Кожна його лекція була для студентів святом. І після кожної лекції про нову релігію студенти доходили впевненого висновку, що ось тепер, нарешті, І.А. розповів про саме ту релігію, яку вважає своєю.

Спершу так подумали про індуїзм. Потім про буддизм. Потім про даосизм. Потім про юдаїзм. Потім про християнство. Але коли згодом він розповів про іслам, студенти сказали: "Ми весь час помилялися: виявляється, він вірний ісламу!".

А потім ще були протестантизм, бахаїзм, харизматичні течії...

Насправді для нього всі релігії були однаково "свої".

Для когось він був "гуру", духовним вчителем. Для когось розумним колегою. Для когось мудрим радником.

Думаю, всебічно його знала лише одна людина у світі: він сам.

Коли він з'явився у Києві вже після полону, то виглядав практично так само, як раніше. Але в очах додалося водночас спокою, неквапливості, дещо сумної мудрості та глибоко прихованого болю.

Скільки він жив, стільки намагався ділитися з іншими тим, що знав і вмів. А знав він фантастично багато.

Світла пам'ять.

Роман Кабачій: Прецедент Пужників

Чим відомі Пужники – колишнє польське село, де у квітні має розпочатися процес ексгумації загиблих у 1945-му мешканців?

Ігор Полуектов: Остафій Дашкович і 112 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ

Черкаський і канівський староста Остафій Дашкович був одним із учасників військового походу на Московію 1521 року. Союзницькі українсько-татарські війська перемогли московське військо на річці Ока, зруйнували Володимир, Нижній Новгород та понищили територію Московського князівства аж до самої Москви. Тоді, 504 роки тому, за результатами відчайдушної звитяги українців та кримських татар, московський князь визнав свою васальну залежність від кримського хана і зобов'язався платити йому данину.

Олег Пустовгар: Художник, архітектор, етнограф, засновник Миргородського музею: до 170-річчя Опанаса Сластіона

1884 року в журналі "Нива" Опанас Сластіон надрукував малюнок до поеми "Катерина". Цей успіх спонукав до подальшої роботи над ілюструванням творів Шевченка. Ними молодий художник заслужив славу першого ілюстратора Тараса Шевченка.

Віктор Остапчук: На схилі літ пожив в самостійній Україні. Пам'яті Петра Остапчука

30 тому відійшов у вічність мій батько Петро Остапчук. В статті коротко його життєвий шлях від с. Верби в 1915-му до тої самої Верби в 1994 році: хутір, семінарія в Крем'янці, в'язниця в Дубні, просвітянство на Холмщині, філософія в Берліні, газета "Волинь" у Рівному та "Пінська правда" на Поліссі, втечі від НКВД та німецького СД, еміграція і повернення в Україну. Там і Гоголь, і Берестечко, Штуль і Самчук, та Сеник і Сціборський. Та після смерті з гробу удар по УПЦ-МП...