Пам'яті Ігоря Козловського

Для нього всі релігії були однаково "свої". Для когось він був "гуру", духовним вчителем. Для когось розумним колегою. Для когось мудрим радником. Думаю, всебічно його знала лише одна людина у світі: він сам.

 

Я знав Ігоря Козловського більше тридцяти років.

Він був дуже глибокою і дуже багатогранною людиною.

Вмів знаходити спільну мову практично зі всіма.

Ця його унікальна спроможність яскраво проявилася ще коли він був заступником голови Донецького обласного управління у справах релігій.

Уявляєте, з представниками скількох релігійних течій - а водночас і державних структур - йому доводилося одночасно шукати порозуміння і мати якісь справи?

Кабінет голови управління був завжди зачинений, його ніхто не бачив і ним ніхто не цікавився. Натомість кабінет його заступника - Ігоря - був завжди відчинений. І постійно або хтось туди заходив, або телефонував.

Коли я сидів у нього і хтось телефонував, розмова з його боку завжди починалася однаково: "Да!... Добрый".

Якось я сказав йому: "Таке враження, що всі телефонують і питають: Ви сьогодні добрий?".

Відповідь незмінно була "Так".

Донецькому гуманітарному інституту, який я тоді очолював, надзвичайно пощастило, що Ігор Анатолійович взявся читати в нас курс історії релігій. Кожна його лекція була для студентів святом. І після кожної лекції про нову релігію студенти доходили впевненого висновку, що ось тепер, нарешті, І.А. розповів про саме ту релігію, яку вважає своєю.

Спершу так подумали про індуїзм. Потім про буддизм. Потім про даосизм. Потім про юдаїзм. Потім про християнство. Але коли згодом він розповів про іслам, студенти сказали: "Ми весь час помилялися: виявляється, він вірний ісламу!".

А потім ще були протестантизм, бахаїзм, харизматичні течії...

Насправді для нього всі релігії були однаково "свої".

Для когось він був "гуру", духовним вчителем. Для когось розумним колегою. Для когось мудрим радником.

Думаю, всебічно його знала лише одна людина у світі: він сам.

Коли він з'явився у Києві вже після полону, то виглядав практично так само, як раніше. Але в очах додалося водночас спокою, неквапливості, дещо сумної мудрості та глибоко прихованого болю.

Скільки він жив, стільки намагався ділитися з іншими тим, що знав і вмів. А знав він фантастично багато.

Світла пам'ять.

Олександр Алфьоров: Голова УІНП Олександр Алфьоров представив п’ять принципів роботи Інституту

Новопризначений Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров провів першу зустріч з колективом установи, під час якої представив своє бачення майбутніх змін та оголосив п'ять базових напрямів трансформації Інституту.

Наталя Старченко: Релігійна толерантність чи рівність конфесій?

Акт Варшавської конфедерації не містив згадки про панівне становище католицької церкви, а проголошував необхідність збереження миру між різними конфесіями та відмову від уживання сили з релігійної причини. Це й дало підставу частині істориків твердити, що в Речі Посполитій формально була проголошена рівність церков. Прийнято уважати, що вона була порушена на початку XVII століття, коли король Сигізмунд ІІІ Ваза відмовився на вимогу шляхти підтвердити Варшавську конфедерацію.

Юрій Юзич: "Треба за зброю братись". Ідентифіковано учасника бою під Крутами Михайла Баталина

Ідентифіковано ще одного учасника бою під Крутами. Добровольця студентського куреня Січових Стрільців Михайла Баталина. У січні 1918 року – учня 8-го класу 2-ї української гімназії в Києві. Досі з документів гімназії було відомо, що такий учень був. Лише прізвище та ім'я. Та припущення, що він був під Крутами разом із своїми однокласниками. А виявилось, що він ще залишив дуже докладні спогади, авторство яких не було належно ідентифікованим.

Сергій Дібров: Чому Василь Кук?

Триває громадське обговорення ініціативи про присвоєння 21 окремій механізованій бригаді почесного найменування на честь генерал-хорунжого УПА Василя Кука.