Остання розмова

Дві кімнати в старій п'ятиповерхівці вщерть наповнені книжками. Тут Василь Кук жив майже півстоліття. Більшість цього часу під наглядом КГБ. Між стінами, які уважно слухали та фіксували все сказане впертим антисовєтчиком. Жив із дружиною та сином, якого повернув в сімʼю із дитбудинку, куди його запроторила влада. Він не вірив цим стінам, навіть коли цієї влади не стало. В 2004, напередодні Помаранчевої революції, розмова про організацію протестів проти влади, відбувалася у ванній під гуркіт води із крану.

 
Василь Кук
galinfo.com.ua

Традиційно ми зустрічалися в маленькій квартирі пана Василя на Дарниці. Її відвідання стало обовʼязковим пунктом в наших з Яриною частих приїздах зі Львова до Києва.

Дві кімнати в старій пятиповерхівці вщерть наповнені книжками. Тут він жив майже півстоліття. Більшість цього часу під наглядом КГБ. Між стінами, які уважно слухали та фіксували все сказане впертим антисовєтчиком. Жив із дружиною та сином, якого повернув в сімʼю із дитбудинку, куди його запроторила влада.

Він не вірив цим стінам, навіть коли цієї влади не стало. В 2004, напередодні Помаранчевої революції, розмова про організацію протестів проти влади, відбувалася у ванній під гуркіт води із крану.

Зазвичай ми говорили з ним у кімнаті, сидячи за столом навпроти книжкової шафи. У ній безліч цікавих книг. Не лише історичних, багато філософії, психології, менеджменту. Не лише українською - польською, англійською, німецькою. Більшість книг із закладками і помітками олівцем. Зазвичай багато їх і на столі, але коли в хаті гості - тут принесена з кухні їжа.

Коли ці гості ми з Яриною, то це обовʼязково фірмовий борщ пана Василя, який він називав "Дніпропетровським". Бо саме в цьому місті в 1942 навчився готувати його таким особливим чином - він був значно густішим і трохи гострішим, як звичний для нас галицький варіант.

Саме за цим столом, після обовʼязкового борщу ("ні, перше поїсти, - безапеляційно наполягав господар, - з дороги ж, голодні") я й записував багато годин спогадів Кука.

З Яриною вони здебільшого обговорювали видавничі проєкти, які спільно реалізували. Хоча іноді й з нею він пригадував минуле. Причому іноді їй вдавалося завести розмову в неочікувано цікавий бік, що я шкодував про неввімкнений диктофон. З нею більше говорив про особисте, зі мною - про політику в минулому і тепер.

Василь Кук: "У мене немає орденів". Останнє інтерв'ю з командиром УПА

Доволі часто розмови переривалася телефонними дзвінками. Пан Василь натискав гучномовець на апараті і домовлявся про черговий виступ чи зустріч, якими досі, навіть після 90 було наповнене його активне життя.

Напевно саме так він зробив і тоді 24 серпня 2007 - натиснув на кнопку, аби відповісти на наше вітання. Ми дзвонили із Чигирина, бо мандрували в ці дні велосипедами до Холодного Яру.

- Вам привіт зі старої столиці, - кажу весело в трубку.

- То ви в Києві? Заходьте на борщ.

- Та ні, ми в гетьманській столиці, у Чигирині.

Домовилися, що заїдем у вересні. Планів було багато - ми закінчували великий проєкт "УПА. Історія нескорених" в якому він допомагав. Ярина взялася за видання спогадів його подруги з часів підпілля Теофілії Бзової. Обидві книги побачили світ - перша як і планували на Покрову 2007, друга наступного року.

Але пан Василь їх уже не побачив.

 
10.09.2007 Київ, Будинок вчителя

Ще тоді відповідаючи на наші вітання з Днем незалежності попри веселий настрій говорив важко - голос незвично слабкий, робив паузи, важко дихав.

Ми таки виконали обіцянку і приїхали на початку вересня в Київ до пана Василя. Але не до нього на Дарницю, а в будинок вчителя, той самий де він виступав сотні разів перед сотнями людей. Цього разу їх було більше - тисячі прийшли попрощатися з останнім командиром УПА генералом Василем Куком, який відійшов 9 вересня 2007 року.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».