Пам’яті Василя Овсієнка

В пам’ять Василя Овсієнка (8 квітня 1949 – 19 липня 2023) ми публікуємо короткий спогад Євгена Захарова та інтерв’ю з Овсієнком, взяте ще у 1997 році.

 

Вчора відійшов у засвіти Василь Овсієнко, багаторічний друг та колега по роботі у Харківській правозахисній групі. Він давно хворів, і все одне його смерть була геть неочікуваною.

Ми познайомилися 30 жовтня 1988 року. Він нещодавно, в кінці серпня звільнився і приїхав провідати Віталія Калиниченка, колишнього соузника у дільниці особливо суворого режиму колонії 36-1 в Кучино, де були "смугасті", вдруге засуджені за статтею 62 тодішнього Кримінального кодексу.

В цей день у Харкові був перший дозволений мітинг, і Калініченко, зламавши програму, прочитав Декларацію нещодавно створеної Української Гельсінської спілки.

Після мітингу ми вп'ятьох — Генріх Алтунян, Віталій, Василь, Владислав Недобора і я — зайшли до Владика, який мешкав неподалік. Мені якось одразу кинулася в очі разюча різниця в поведінці Віталія, великого, гучного, демонстративного, і Василя, невеличкого, серйозного, мовчазного і напрочуд скромного.

З тих пір ми доволі часто бачилися в Києві, де Василь оселився, на різних заходах. Філолог, спрямований на фіксування історичних фактів, збирання та видання спогадів, фото, документів, він мені дуже імпонував цими своїми заняттями, бо я хворів на те ж саме.

Він і в політичних партіях, в яких працював, — спочатку УРП, потім РХП — займався саме цим, а також складанням та редагуванням партійних видань.

Мені здавалося, що йому некомфортно працювати в партійному апараті, бо він зовсім не політик, йому важко виконувати те, з чим він незгодний. Невдовзі він підтвердив це, і я вирішив вкрасти його у політики, переконати його перейти працювати в ХПГ постійно і займатися улюбленою справою.

Зрештою, це мені вдалося, і з червня 1998 року він почав працювати у нас. Тоді ми складали українську частину Міжнародного словника дисидентів Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Наша квота у словнику була 120 імен, але в своїй країні ми могли розширити національну частину на свій розсуд, і ми зробили словник українських дисидентів на 312 імен.

Василь їздив по всій країні, записував інтерв'ю з колишніми дисидентами, потім це все розшифровувалося і набиралося (цифрової техніки ще не було!), збирав документи, спогади, фото. Усе це було основою для написання біографічних довідок.

Василь взяв на себе основний тягар по національно-демократичному рухові, решта співробітників — по загальнодемократичному, релігійним рухам, руху за еміграцію. Так він став літописцем українського національного дисидентського руху і зробив дуже багато! Українську та англійську версії нашого сайту щоденно відвідують сотні читачів.

Багато які зібрані матеріали ми втілили з ним в численних виданнях, яких вийшло більше 80 — спогади, збірки документів, листи. Серед них чільне місце займає його 2-томник "Світло людей", який вийшов у нас двома виданнями і був передрукований іншими видавництвами.

Василь був дуже доброю, щирою і скромною людиною, без амбіцій і претензій. І невідмовною: його завжди запрошували проводити лекції, зустрічі, розповідати про своїх товарищів-соузників, і він завжди відгукувався, хоча з роками йому все тяжче це давалося. А як він чудово читав напам'ять Стуса! Він завжди був готовий це робити, тільки попросіть!

Після того, як він захворів, вже зовсім не міг працювати, як раніше. Я підтримував його, шукаючи більш просту роботу для нього. Він намагався відмовитися від зарплати: я не заробив, каже, — а я у відповідь: Ви раніше так багато зробили, що скільки не буде тривати ця стипендія, все буде мало…

Спочивай, Друже, з Богом!

Олександр Алфьоров: Голова УІНП Олександр Алфьоров представив п’ять принципів роботи Інституту

Новопризначений Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров провів першу зустріч з колективом установи, під час якої представив своє бачення майбутніх змін та оголосив п'ять базових напрямів трансформації Інституту.

Наталя Старченко: Релігійна толерантність чи рівність конфесій?

Акт Варшавської конфедерації не містив згадки про панівне становище католицької церкви, а проголошував необхідність збереження миру між різними конфесіями та відмову від уживання сили з релігійної причини. Це й дало підставу частині істориків твердити, що в Речі Посполитій формально була проголошена рівність церков. Прийнято уважати, що вона була порушена на початку XVII століття, коли король Сигізмунд ІІІ Ваза відмовився на вимогу шляхти підтвердити Варшавську конфедерацію.

Юрій Юзич: "Треба за зброю братись". Ідентифіковано учасника бою під Крутами Михайла Баталина

Ідентифіковано ще одного учасника бою під Крутами. Добровольця студентського куреня Січових Стрільців Михайла Баталина. У січні 1918 року – учня 8-го класу 2-ї української гімназії в Києві. Досі з документів гімназії було відомо, що такий учень був. Лише прізвище та ім'я. Та припущення, що він був під Крутами разом із своїми однокласниками. А виявилось, що він ще залишив дуже докладні спогади, авторство яких не було належно ідентифікованим.

Сергій Дібров: Чому Василь Кук?

Триває громадське обговорення ініціативи про присвоєння 21 окремій механізованій бригаді почесного найменування на честь генерал-хорунжого УПА Василя Кука.