Ізюмська нічна тиша

Зайшли буряти, чечени, росгвардія. Грабували безбожно. Фурами вивозили все, що змогли підняти з землі. Що було надто важке, як наприклад деревообробний станок, чи дорога автівка, яку завести не змогли, чіпали на тросах до гелікоптера.

 

Тиша настільки незвична, що аж у вухах дзвенить. Зазвичай в приватних секторах чути гавкіт собак, півні співають, різне птаство, а тут тиша як на цвинтарі.

Будинок, в якому я ночую, пережив окупацію. Вірніше, мешканці будинку пізнали на собі всі жахи окупації. Чому не виїхали вчасно, бо на той момент у них вже жило 12 людей, будинки яких розбомбила авіація. Та і ніхто толком не знав куди виїжджати, бо фронт рухався з різних боків.

Окупантів через ліс провів місцевий лісник, інакше вони ще довго б шукали можливість переправитись через річку.

Зайшли буряти, чечени, росгвардія. Грабували безбожно. Фурами вивозили все, що змогли підняти з землі. Що було надто важке, як наприклад деревообробний станок, чи дорога автівка, яку завести не змогли, чіпали на тросах до гелікоптера.

Гелікоптери робили по десять рейсів на день. У Богдана забрали мотоцикл Хонда Голд Вінд, якого теж не змогли завести, і до сьогодні він продається десь під Калугою на сайті Авіто, з приписом "глупих вопросов не задавать".

Взагалі по всій московії продається дуже багато награбованого в Україні. На краю Ізюма стояли фури, в які загружалось все награбоване, і каравани безперешкодно рухались в бік московії.

Поводили себе окупанти чисто як орда. Набухувались і стріляли заради розваги по вікнах будинків, де бачили, що у вікні горить каганець свічки. Води, газу, світла не було. Виживали ті, в кого в будинку був котел на дровах. В таких будинках жило по 20-30 людей.

Колаборанти здавали всіх підряд - проукраїнських, заможніх, тих кого просто недолюблювали. Всіх вбитих вивозили в ліс, і закопували в загальній могилі.

Ізюм, Маріуполь, Буча… спільниий почерк окупації.

Сьогодні Ізюм помалу приходить до тями після шести місяців окупації. Є світло, на днях включили газ. Але фронт поруч, і його при певних погодних умов чутно.

Снідаєм. Господарі приємні і розумні люди. Видно, що до війни були життєрадісні, веселі, драйвові. Зараз в їхніх очах появилось щось, що Мілан Кундера назвав "нестерпна легкість буття".

На прощання обнялись якось особливо. Так обнімаються перед чимось невідомим.

Ізюмська нічна тиша продовжує дзвеніти в памʼяті.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».