Одеса саботує закон про дерусифікацію

Більшість пам'ятників в Одесі російським імперцям, які відкривалися за участю росіян і радників путіна – стоять на своїх місцях, бо "не на часі". Знесення Катерини ІІ – це була велика красива ширма, яка стала можливою завдяки загальнонаціональному розголосу. Мер міста саботує не тільки закон про дерусифікацію, найбільший цинізм в тому, що Труханов дозволяє називати вулицю на честь сучасного героя України хіба на околиці Одеси.

 

Мер Одеси Труханов фактично створив "кишенькову" історико-топонімічну комісію, куди запросив, зокрема, одіозну матушку УПЦ МП Серафиму Шевчик, – екс-депутатку міської ради від "Партії регіонів", ініціаторку декількох поїздок українських дітей до гундяєва в Москву після окупації Криму і вторгнення Росії на Донбас.

Роль Сєрафіми, як і представників УПЦ МП в подіях 2 травня в Одесі - це тема, яку варто розслідувати, на моє переконання. Ця особа також "замовляла слівце" в гундяєва, щоб архімандрита Кирила Говоруна (за його інформацією), який відбиває у свою чергу зараз нищівну антиукраїнську інформаційну політику РПЦ на Заході, позбавили сану.

Її культурні пізнання в українській історії "у єдності з московським патріархом", в яких вона бідкається, що молодь навіть не знає, хто такий пушкін, я не коментуватиму.

Фактично, заручившись підтримкою таких персонажів на рівні міста (в ОМР у нього більшість), Труханов саботує не тільки закон про дерусифікацію (більшість пам'ятників російським імперцям, які відкривалися за участю росіян і радників путіна – стоять на своїх місцях, бо "не на часі"). Знесення катерини ІІ – це була велика красива ширма, яка теж стала можливою завдяки загальнонаціональному розголосу.

Але найбільший цинізм в тому, що Труханов (так само, як це робили російські окупанти в СРСР) – дозволяє називати (в кращому випадку) вулицю на честь сучасного героя України хіба на околиці Одеси, в приватному секторі.

В громадськості та сімей ветеранів є ініціатива переназвати конкретно 6 (!) імперських топонімів іменами шістьох загиблих військових. Вони поневіряються вже понад пів року, якщо не більше, зробили виставку окрему. Але робиться все, щоб цього не відбулось. Щодо відверто російських маркерів-пам'ятників – в хід пішов аргумент, що їх не можна чіпати, бо вони в зоні ЮНЕСКО.

На тлі методичного знищення росіянами одеситів це не піддається жодному здоровому глузду.

Олексій Мустафін: І з нуту пироги. Згадки про пізанську "талассократію"

Невеличкий острівець Мелорія, розташований просто навпроти гирла річки Арно, відомий завдяки двом морським битвам, які відбулися поруч із ним. У першій, в 1241 році, пізанці - разом з ескадрою імператора Фрідріха II Гогенштауфена - буквально розтрощили генуезький флот. А 1284 році вже Пізанська республіка зазнала найбільшої та найганебнішої в своїй історії поразки від своїх генуезців.

Віталій Скальський: Світлина 1919 року: розархівування імен

Фотографія штабу Володимир-Волинського бойового загону, зроблена 6 травня 1919 року у Горохові – добре відома історикам, краєзнавцям та навколоісторичній волинській спільноті. Її багато раз друкували і передруковували. Але лише зараз дійшли руки спробувати дослідити біографії осіб, зображених на фото.

Юрій Юзич: Євген Іваницький: пластун – офіцер розвідки Армії Крайової

Воїн-підпільник, який одним із перших розпочав рух опору проти нацистів серед підгальських гуралів. Працював в АК-"Північ". Загинув у Варшавському повстанні.

Олексій Мустафін: Обери собі минуле. Швейцарський спосіб "зшивання" країни

1 серпня 1891 року Швейцарія вперше урочисто відзначила свій "день народження". Власне, тоді це було світовою "модою" - святкувати ювілеї подій сивої давнини та проголошувати їх "точкою відліку" історій новочасних націй – варто лише згадати урочистості з приводу дев'ятисотріччя хрещення Русі в 1888 році або ж іще помпезніше відзначення "тисячоліття Угорщини" в 1896-му.