Був гурманом життя. Спомини побратима про Арсена Федосенка

В березні 2023-го ми були на Донеччині, накопичуючи матеріали про бойову роботу Сил Оборони.

В один із днів на базі морпіхів, поміж розповідей про неймовірні операції в околицях Вугледару, хтось сказав: Зараз прийде Черепаха, обовʼязково поговоріть з ним. За якийсь час перед нами стояв здоровецький маорі, який воював з нашими морпіхами пліч-о-пліч.

– Чи можу я тебе сфотографувати?

– Так, будь ласка.

– Ти звідки?

– Я з Нової Зеландії.

– Дякую, що воюєш з нами за нашу свободу.

– Це мені за честь воювати разом з вами.

– З Нової Зеландії сюди неблизько.

– Ого, ти знаєш де моя країна?

– Та я багато знаю про Нову Зеландію. У вас там тааакііі вина добрі. І савіньйон, і піно нуар, і рислінг, і шардоне. Той виноград росте там, а онтой онтам. А кліматичні умови, а землі... (все це монолог хвилин на 10)

– Ого, мен, я знаю рівно нічого в порівнянні з тобою про виноградники моєї землі.

– Я просто люблю вино, виноград, виноробів по всьому світі. Але найбільше, звісно, українське вино і виноробство.

– У вас є своє вино?

– Так! В нас давні традиції. Зараз їх відроджують винороби по всій Україні.

– Навіть тут?

– Так. Навіть тут. В Покровську, наприклад є в мене знайомий винороб. Я знаю їх десятки. Хочу зробити про них книгу, зняти їхню працю, показати це людям. Шкода, що деякі виноробні зупинилися, бо їх знищили росіяни. А деякі малі господарства закрилися, бо фермери пішли захищати Україну і воюють. Теж хочу їх зняти. Тих, хто захищає замлю, щоб потім знову на ній працювати. Я і сам винороб. Хочу після перемоги займатися цією справою системно.

– Ого. Це круті плани. А як мені отримати моє фото, яке ти зробив?

– Так Андрій має твій номер, то надішле ввечері.

– А давайте втрьох сфотографуємося.

– Давайте.

Ввечері Арсен Федосенко, як і обіцяв, обробить фото, а я його перешлю Черепасі. Портрет, який зробив Арсен, він поставить оновленим юзерпіком на своїй сторінці в Інстаграмі. А ось це фото, де ми втрьох, він виставить окремою публікацією з текстом:

"The important part was hearing the hopes and dreams of one man for when the war was done. He spoke for fifteen minutes flat about wine, how to grow and nurture it, where is best to grow for and what type in Ukraine. It is important that we don't forget and nurture the people we were before this because we will have to be them again one day. If we kill that person then Russia has succeeded. Remember who you are and hold on my friends."

Це був останній пост Черепахи. Під час наступного бойового завдання Черепаха загинув.

Остання його публікація була про Арсена. Про Арсенове захоплення вином, виноградарством, виноробством, життям, яким Арсен зачаровував кожного, бо розповідав так смачно, так захоплено, що хотілося їхати до його героїв, набутися з ними, працювати разом, смакувати життя. Бо 

– А давай ще візьмемо петрушки і кінзи обовʼязково.

– Арсене, та ми йдемо кашу з тушонкою гріти на газовому примусі.

– Саме тому треба і петрушку і кінзу.

– А давайте я карбонару зготую. Бо каша вже не лізе.

– На похідному обладнанні? Ти шо опше?

– Доведеться помахатися, але то буде супер карбонара, я переконаний (і карбонара була ОГО!!!)

– Ти на Подолі?

– Так.

– Приходь, тут поруч дегустація і винороби, з якими я хочу тебе познайомити.

– Арсене, та то вже пізно. Плюс ти ж знаєш, що мої ніс і рот не до дегустацій. Я не відрізняю вина.

– Та вина то лиш привід. Тут люди такі зібралися. А смак на людей ти маєш. Приходь.

– Буду за 20 хв.

Арсен дуже любив життя в його проявах простої радості. Дуже любив людей. Він намагався бути непомітним, щоб не втрутитися вульгарно в простір своїх героїв (окоп, СПшку, КП), аж поки не запросять. Він знаходив сотні тем для розмов з продавчинями на базарах і майстрами на СТО, з мінометниками і бойовими медиками, з барістами кавʼярень третьої хвилі на Рейтарській і танкістами під Богоявленкою.

Арсен загинув на Харківщині.

Честь було служити з тобою, капітане.

Радість було набуватися з тобою, друже.