"Вшановувати наших захисників потрібно гідно": роз'яснення правил поховання військовослужбовців та учасників бойових дій

Команда державної установи "Національне військове меморіальне кладовище" спільно Міністерством у справах ветеранів України розробили короткі рекомендації, які допоможуть гідно вшанувати загиблого (померлого) Захисника та Захисницю.

 

Команда державної установи "Національне військове меморіальне кладовище" спільно Міністерством у справах ветеранів України розробили короткі рекомендації, які допоможуть гідно вшанувати загиблого (померлого) Захисника та Захисницю. 

Роз'яснення про порядок організації поховань військовослужбовців, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, учасників бойових дій, учасників Революції Гідності та осіб з інвалідністю внаслідок війни складається із шести частин. Кожна із них покроково описує алгоритм дій від моменту загибелі військового, сповіщення родини та близьких про загибель до проведення поховального ритуалу з усіма атрибутами, збору документів і деталей щодо виплат допомоги на поховання.

 

Який порядок сповіщення про загибель (смерть) військовослужбовців?

Командир військової частини у день загибелі (смерті) особисто повідомляє військового комісара, який негайно інформує представників місцевої держадміністрації або органів місцевого самоврядування за місцем проживання сім'ї про загибель (смерть) військовослужбовця із зазначенням її причин\обставин. 

Далі — особисто, та за можливості — у присутності лікаря, сповіщає  близьких родичів загиблого. Узгоджує з рідними загиблого (померлого) військовослужбовця, представниками місцевої державної адміністрації або органів місцевого самоврядування місце, час та порядок поховання. 

Після отримання письмового повідомлення - особисто передає його сім'ї або близьким родичам. Також інформує їх щодо пільг та роз'яснює порядок порушення клопотання про призначення пенсії чи допомоги сім'ї військовослужбовця.

 

Як супроводжують труну загиблого Захисника чи Захисниці?

Для транспортування та супроводження труни до місця поховання призначається команда з двох-чотирьох осіб.  Транспортування тіл військовослужбовців, які загинули (померли) у районах бойових дій, організовується командиром військової частини або за його зверненням начальником Управління цивільно-військового співробітництва ЗСУ.

Командир військової частини та старший команди зобов'язані: узгодити з начальниками гарнізонів та військовими комісарами всі заходи з організації поховання. Мати з собою повідомлення про смерть та необхідні документи про обставини смерті. Також — передати після прибуття до місця поховання сім'ї або найближчим родичам загиблого військовослужбовця речі, цінності, особисті листи та фото.  

Для спрощення деяких процедур — невдовзі створимо новий сайт Національного військового меморіального кладовища (далі - НВМК) зі спеціальним розділом-інструкцією. Там родина або представники загиблих (померлих) військовослужбовців матимуть змогу самостійно подати заявку та зареєструвати час і дату поховання на НВМК. Також буде можливість зателефонувати до адміністратора або відповідальної особи, яка опрацює заявку та зареєструє час і дату поховання. Обидва способи стануть доступні після введення в експлуатацію першої черги НВМК.

 

Порядок поховання

У військовій частині призначається комісія для організації поховання, до складу якої входять: один із заступників командира військової — частини, офіцери штабу і виховної роботи, офіцери підрозділу, де проходив військову службу загиблий (померлий) військовослужбовець.

Поховання загиблого військовослужбовця проводиться: у літньому польовому  костюмі, натільній білизні, шкарпетках та у взутті. Також це може бути парадно-вихідна форма одягу (за наявності), які йому належала. У випадку, якщо комплект форми та взуття у непридатному стані - видається новий. Про те, які документи повинні оформити на загиблого (померлого) військовослужбовця у штабі військової частини — ми описали у роз'ясненні,  у розділі "Порядок поховання".

Також, для організації поховання за рахунок військової частини закуповуються певні предмети ритуальної належності. У організації поховання загиблого береться до уваги і віросповідання - перелік необхідних предметів частково відрізняється.

Про допомогу та компенсацію витрат на поховання, про порядок перепоховання та про отримання пільг — читайте за посиланням. 

 

Як проводиться військовий поховальний ритуал?

Військовий поховальний ритуал — це процедура урочистого віддання військових почестей під час поховання та перепоховання. Військовослужбовців, які загинули (померли) під час перебування на військовій службі, ховають з відданням військових почестей. До складу почесного ескорту призначається військовий оркестр.

Згідно з Статтею 26 ЗУ "Про поховання та похоронну справу" — поховання померлих може здійснюватися через:

  • закопування труни з тілом померлого;

  • спалювання в крематорії труни з тілом померлого та закопування;

  • в могилі чи розміщення в колумбарній ніші урни з прахом померлого;

  • розвіювання праху померлого.

Також із урахуванням етнічних, релігійних чи культурних традицій поховання померлих може втілюватися й іншим способом. Усі перелічені вище варіанти здійснюється із дотриманням вимог санітарно-епідеміологічного законодавства.

Але головне це те, що ритуал поховання має бути гідним, достойним, із наданням усіх військових почестей. Наші небесні Захисники і Захисниці заслуговують лише найкращого!

Радомир Мокрик: Пам'яті Віктора Карта

25 липня на 96-му році життя помер всесвітньо відомий шаховий тренер, засновник Львівської шахової школи Віктор Карт.

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?