Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Дослідження проєкту Слобожанщина

Чи добре ми знаємо про події, про свідомих українців, діячів української культури і руху ХХ століття в етнічно українських районах Південно-Східної Слобожанщини? В українського руху багато імен, серед них особливим є Аркадій Петрович Животко.

Аркадій Животко народився 1 березня 1890 року в слободі Пухово Острогозького повіту Воронезької губернії. Не буду перечисляти всі деталі його біографії, про це можна дізнатися у Вікіпедії, яку, зокрема, доповнив і я.

Тим не менш, варто згадати, що він не давав згаснути українському житті на Подоні в найтемніші часи московської реакції перед Першою світовою війною. В тих, далеких від Києва і інших губернських центрів України, селах, влаштовувалися нелегальні свята, вечорниці, на яких співали українські пісні, шанували пам'ять видатних українських діячів, думали як покращити своє національне становище.

Події 1917 року, зокрема зречення Миколи ІІ від престолу, українці сприйняли як можливість збудувати своє, незалежне від волі Московії, життя. Повернувшись з Петербургу, Животко приймає активну участь в просвітницькій і політичній діяльності на Вороніжчині. Створюються "Просвіти", встановлюються зв'язки з Харковом, Києвом, з Центральною Радою. Щоправда , Центральна Рада мляво реагувала на події в Подоні, на загрози українському руху як від монархістів, так і від більшовиків, які в селах вели потужну агітацію проти України.

Не дивлячись на це, Животкові і його соратникам вдалося налагодити потужну працю, результатом якої були численні постанови сільських сходів про приєднання південної частини Вороніжчини до України-УНР. Згодом все ж Центральна Рада почала активну роботу з цим регіоном, Животко був призначений інструктором Центральної Ради в Острогозький повіт Воронезької губернії, але час було втрачено і "не так сталося як гадалося", після монархістів до влади прийшли імперці червоного кольору – більшовики, які захопили всю Подонь, Аркадій Петрович врятувався від розстрілу побігом, коли був заарештований червоними в слободі Розсош Воронезької губернії в січні 1918 року.

Приїхавши в січні в Харків, працює вихователем в дитячому садочку, при окупації більшовиками Харкова деякій час працює інструктором Центральної Ради в Роменському повіті Полтавської губернії. Становиться співзасновником харківської української газети "Рух", але перебуваючи в скрутному матеріальному становищі, переїжджає в Кам'янець-Подільський. Подальше життя Аркадія Петровича тісно пов'язано з цим містом, де він працював на ниві дошкільної освіти і засновників університету.

Працює редактором газети "Життя Поділля", "Громада". Захоплення України більшовиками приводить його до подальшої еміграції в Ужгород, який в той час був у складі Чехословаччини. Чеська влада прихильно ставилася до українців. В цей час видає декілька праць з історії преси Підкарпатської Русі. До речі, є його ужгородські адреси: вулиці Капушанська, 39; Під копецькем (Підгірна), 7; Собранецька, 9.

В чеський період еміграції Животко створив свою найбільшу працю "Історія української преси", яка вийшла перевиданням в Україні в 1999 році. Долучається до створення Українського Історичного Кабінету в Празі, де збирає документи і свідоцтва діячів українського визвольного руху і еміграції.

Про коло його інтересів і знайомств свідчать чисельні документи, зібрані в Центральному Державному Архіві вищих органів влади України в фонді 3560.

В 1942-1943 роках Животко повертається до теми української частини Вороніжчини і видає дві праці "Подонь (Українська Вороніжчина в культурному житті України)" і "Острогожчина. Осередок Подоня", створює рукопис "До питання назв міст, місцевостей та краю українських земель Вороніжчини".

Складається парадоксальна, на мій погляд, ситуація. Зрозуміло, що для минулої і сучасної Росії Животко не та людина, про яку можна і треба згадувати, там хотіли б позабути, що такий взагалі був. А в Україні він наче як і свій, але і не свій. Про нього не знають ані харків'яни, ані мешканці Кам'янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював цей видатний громадянин України, патріот, журналіст. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Джерела:

ЦДАВО України, ф.3560;

Українська вільна академія наук, Нью-Йорк;

Харків, газета "Земське діло", літо 1918 року