Петро Ольшанський зі Слобожанщини: розстріляний московитами за "українофілію"

"Непохитний борець і працьовник на полі громадсько-національного життя і української культури селянин з Валуйщини - Ольшанський", так характеризував Петра Федоровича в своїй праці "Подонь. Українська Вороніжчина в культурному житті України " Аркадій Животко. Тривалий час дослідники не могли дізнатися ім'я цієї видатної людини, яка була обрана членом Центральної Ради.

 
Фото: Товариство історії Східної Слобожанщини, 2024

Текст опубліковано на Фейсбук-сторінці Слобожанщина

"Непохитний борець і працьовник на полі громадсько-національного життя і української культури селянин з Валуйщини - Ольшанський", так характеризував Петра Федоровича в своїй праці "Подонь. Українська Вороніжчина в культурному житті України " (1943) Аркадій Животко.

Тривалий час дослідники не могли  дізнатися ім'я цієї видатної людини, яка була обрана членом Центральної Ради. Випадково прийшла думка пошукати на одному з московських ресурсів за прізвищем і губернії серед учасників Першої світової війни. І ось знайшлася зачіпка. Потім знайшли Постанову з'їзду представників українського народу в Валуйському повіті на Вороніжчині від 24.10.1917 року про приєднання частини Воронежської губернії до УНР і серед підписантів є підпис "Петр Ольшанський". Таким чином дізналися ім'я і по-батькові Ольшанського.

 

У 1919 році в Кам'янець-Подільській газеті "Трудова громада" Животко в статті "Згадка " пише, що Ольшанський був розстріляний московитами за "українофілію".

Вже пізніше, в 1931 році, в рукописі "від Дону до Збруча", Животко, згадуючи своє перебування в Харкові і бажання повернутися в Острогозький повіт Вороніжчини, додому в 1918 році, пише:

"Частина Острогожчини де і було моє село [Пухово, нині Лискинський район Воронезької області] в цей час лежала на демаркаційної лінії. Гадалося, що це забезпече мені більш-менш вільне життя, а може і працю. Так гадалося. Але виявилося, не так воно було як на ділі. Демаркаційна лінія вся була під впливом моск.комуністичної влади зі всіма наслідками. До того ж, в цей час довелося переконатися як московські комуністи розправляються з кожною укр. національно свідомою людиною. Довідався в цей час про розстріл одного з моїх сопрацьовників і однодумця селянина з Валуйщини тов. Вільхівського [тут автор помилився в прізвищі через Ольшанський - Вільшанський]. ..Розстріляно на вулиці рідного села..."

Подальший текст цього спогаду додано в фото.

 
 

Важливо, що Аркадій Петрович в інших записах про розстріл згадав, що дізнався про це влітку 1918 року з харківської газети "Южный Край", що суттєво допомогло в пошуках, залишилося тільки прочитати весняні і літні номери "ЮК", але цей процес суттево загальмувала нова російсько- українська війна, і тільки нещодавно вдалося знайти замітку про події в Валуйському повіті, текст її наведу російською:

"...В Никитовке после отступления большевиков был образован комитет общественной безопасности. Советская власть усмотрела в этом "контр-революцию" и ночью явились с пулеметами и артиллерией: бросили 30 бомб и устроили Варфоломеевскую ночь , требуя выдачи членов общественного комитета. Расстреляны: бывший офицер В. М. Лихобабенко, землевладелец дворянин П. М. Агиев, гражданин П. Ф. Ольшанский и целый ряд лиц.

Передают что две роты красноармейцев отказались расстреливать Ольшанского, бывшего солдата. Убийство совершил сам организатор красной армии Бондаренко, который убил Ольшанского за его украинофобство [вочевидь, помилка,- українофільство, або малось на увазі українофобство Бондаренка]. На сходе Бондаренко бросил такую фразу: " - Доканал. Израсходовал я Ольшанского...".

Джерела:

Аркадій Животко "Подонь.Українська Вороніжчина в культурному житті України",1943р.

"Трудова Громада"( Кам'янець -Подільський), 1919 рік #128 (ДНАБ)

Постанова з'їзду українців Валуйщини - ЦДАВО України ф. 1113, оп. 1, спр. 1, арк. 74

Нотатки: ЦДАВО, ф.3560- оп.1 спр.58

"Южный Край", 16.07.1918 #74 (ДНАБ)

Олексій Мустафін: Останній трибун Рима. Любові й ненависті Коли ді Рієнцо

Історія знає чимало прикладів, коли народний улюбленець здобуває владу - і перетворюється на деспота та здирника. А після смерті про нього згадують як про героя-мрійника й зводять йому пам'ятники. Саме так сталося з Ніколо Габріні, більше відомого у світі під іменем Кола ді Рієнцо.

Олексій Мустафін: По каву на Страдуні. Військова авантюра, яка зламала Югославію

Однією з ключових подій хорватської Війни за незалежність і розпаду "другої" Югославії стала облога Дубровника. Міста, яке ще з 1972 року було демілітаризоване і формально перебувало під захистом ЮНЕСКО. Попри це командування югославської армії вирішило встановити над ним військовий контроль. Надто спокусливою йому здавалася перспектива "відрізати" від Хорватії усю Південну Далмацію.

Сергій Громенко: Історія російського імперіалізму і колоніалізму (чернетка гранднаративу). Частина ІІ

У період 1917–1921 рр. відбувся колапс Другої російської імперії, а контрольована більшовиками територія у 1918–1919 рр. стиснулася до меж XVI століття. Своє прагнення незалежності продемонстрували більшість народів колишньої Росії, і деяким з них вдалося створити власні держави. Через це пройшли всі переможені у Першій світовій війні імперії.

Олексій Мустафін: Формула миру, вагітна війною. Спроба примирити протестантів з католиками, яка ще більше посварила їх між собою

Закон Священної Римської імперії, схвалений рейхстагом 1555 року в Авгсбурзі, у світі більше відомий під іменем Авгсбурзького релігійного миру. Адже він вперше – і фактично, і юридично - визнав за підданими імператора, які були християнами, право обирати конфесію.