Німецька весна на Слобожанщині: війська кайзера та українські гайдамаки в спогадах місцевих

Весна 1918 року. Імперська армія Німеччини та Збройні сили Австро-Угорщини разом з Армією УНР звільняють Українську Народну Республіку від більшовиків. Українсько-німецький наступ пролягав через Слобожанщину і зупинився в районі села Лиски. Публікуємо спогади місцевих мешканців, які були свідками визволення Харківщини.

Буремні часи Української революції 1917-1921 рр. Весна 1918 року: наші союзники — Імперська армія Німеччини та Збройні сили Австро-Угорщини разом з Армією УНР звільняють Українську Народну Республіку від більшовиків. Німці підійшли до питання союзницьких зобов'язань дуже відповідально, до того ж, і більшовики були не надто мотивовані на спротив, а навіть навпаки — максимально деморалізовані після двох революцій у росії.

З тих часів залишилось дуже мало простого побутового фактажу, інформації не заангажованої пропагандистською калькою — про почуття, побут і атмосферу в житті людей, на яких вплинули найшокуючі катаклізми Першої світової війни та революційних процесів, які почалися в колишній імперії. 

Українсько-німецький наступ пролягав через Слобожанщину і зупинився в районі села Лиски (тепер — Лискинський район, Воронезька область, рф). Деякі представлені спогади старожилів з Харківщини про ті часи ви вже, мабуть, читали, але дещо все ж таки публікується вперше.

Іван Трохимович Піддубний — український військовий, інженер-агроном, науковець, журналіст. Хорунжий Армії УНР. Уродженець слободи Липці, Харківського повіту, Харківської губернії.

 
Пам'ятник на похованні Івана Піддубного. Цвинтар Святого Андрія Первозванного, м. Савт-Бавнд-Брук, Нью-Джерсі, США
Автор світлини: Павло Подобєд. 26 травня 2017 року

Весна 1918 року, слобода Липці.

"Чи треба в такому разі дивуватись, що появу загону гайдамаків у слободі навесні 1918 року ми сприйняли, як грім з чистого неба?..

Я припинив двох героїв-гайдамаків, що в своєрідних "черкесках" та в шапках з червоними шликами, імпозантно сидячи в своїх сідлах, летіли на баских конях вулицею слободи. Я запитав їх, чи вони сами прибули сюди, аж на схід України, чи з ними є ще хтось. 

"А як же?" — відповіли вони, — "з нами німецьке військо".

"А влада чия, яка?"

"Влада Української Центральної Ради! А як же?" — впевнено й з наголосом відповідали вони."

Валентин Іванович Сім'янцев — український військовий, інженер-гідротехнік, скульптор, мемуарист. Сотник Армії УНР. Уродженець слободи Великий Бурлук, Вовчанського повіту, Харківської губернії.

 
Валентин Сім'янцев. 1920-ті роки

Весна 1918 року, район хутора Тернівка, Зміївський повіт, Харківська губернія (тепер — село Липкуватівка, Харківського району, Харківської області).

"А десь при кінці березня (за Юліанським календарем. — авт.) пережили ми й прихід німців.

А ще варто згадати, бо воно скоїлося недалеко нашої школи: большевики тікали з півдня на Харків і з Харкова на південь. І там, де колись перекинувся був царський потяг Олександра ІІІ, з високого насипу стукнулися ешелони повні війська і військових припасів, і котилися додолу сяжнів, може, і двадцять.

Загорощено було залізницю на довгі кілометри. Годі хлопці наносили до школи і рушниць, і набоїв, і гарматніх стрілен. Зі школи зробили арсенал. Не обійшлося без прикрого випадку. Вікторові, прізвище забув, відірвало пальці, як видобував запальника з головки гарматнього стрільна. Після того було заборонено ходити на терені школи у військовій уніформі і цілий арсенал зброї кудись там здали. Та, незабаром прийшли німці.

 
Будівля колишньої сільськогосподарської школи в селі Липкуватівка - місце навчання Сім'янцева в 1918 році
Автор світлини: Дмитро Такварян. 26 березня 2024 року

Цей район, де школа, займала німецька кіннота і трохи пограбувала шкільне господарство. Найбільше обурювало, що поскручували голови оккендорфським курям, як ніби своїм, а які в нас на шкільній фермі розмножували, як породу певних якостей.

Та ще потягали Дмитра Торанського, бо щось на нього показав полонений німець, з тієї двадцятки, що працювала на шкільному господарстві. Був то злий німець. І тільки свідчення інших полонених врятувало Дмитра, казали, чи й не від розстрілу. Ба, яка падлюка! А жилося там німцям, як у Бога за пазухою. Їли зі шкільної кухні і мешкання мали не гірше учнів. А Дмитро, як я довідався пізніше, мотав шаблею по нашому боці."

Парасковія Петрівна Вишетравська (Закривидорога) — вчителька з Мерефи, мемуаристка. Уродженка слободи Мерефи, Харківського повіту, Харківської губернії.

 
Парасковія Вишетравська (Закривидорога) в 1915 році
З особистого архіву Костянтина Валер'яновича Романова

7-8 квітня 1918 року, слобода Мерефа.

"На південному заході Мерефи росте сосновий ліс — бір, що тягнеться до села Вутківки (тепер — селище Утківка, Харківського району, Харківської області. — авт.). До революції в цей ліс щонеділі та на свята молодь Мерефи збиралася на гуляння. Так було і 7 квітня 1918 року. (Було свято Благовіщення). Одна група гуляючих відділилась від гурту і пішла далі в ліс. Коли через деякий час вони повернулися, то розповіли, що під Вутківкою бачили німців-вершників у касках з довгими списами.

Ми не зовсім їм повірили. Я жила в той час на Леонівській вулиці (тепер — вулиця Вокзальна. — авт.), яка в той час називалась — "саша". На другий день, 8 квітня, вранці мій батько ходив по дворі й побачив, що по вулиці їдуть п'ять німців-вершників. Він причинив хвіртку й виглянув на вулицю. Німці зупинились проти нього і тоді один запитав: 

— "Большевик нема?" 

Батько відповів:  

— "Не знаю". 

В цей час йшла на станцію, на роботу недалека сусідка — Сахарова Тетяна Миколаївна й потім розповіла, як далі розгорталися події: "Доїхавши до перехрестя вулиць Леонівської і Поштової (тепер — вулиця 5-го вересня. — авт.), німці заїхали на пагорбок, де зараз стоїть Мереф'янська школа №6 (а тоді тут був пустир), і стали дивитись у біноклі на станцію Мерефа.

 
Повідомлення українського генерального штабу від 8-го квітня 1918 року: в цей день з Мерефи вибили більшовиків
Джерело: "Нова Рада" від 10-го квітня 1918 року (№54)

Коли сусідка дійшла до місця, де зараз знаходиться хлібопекарня, а навпроти колії стояв ешелон з червоноармійцями, вона озирнулась і побачила, що німці стояли за крутим поворотом вулиці й дивились у біноклі. Сусідка крикнула червоноармійцям, які ходили коло ешелону:  

— "Товариші он на вас німці дивляться". 

Червоноармійці застрочили по ним з кулеметів, і німці кинулись назад. 

В цей час на станції стояв другий ешелон з паротягом, який "тутукав" і поїхав на Харків, а тут не було паротягу. Червоноармійці кинулись тікати в напрямку села Гостроверхівка (тепер — село Островерхівка, Чугуївського району, Харківської області. — авт.). Говорили, що через два дні після цього між селом Гостроверхівка і Костянтівка відбувся великий бій, в якому загинув великий німецький князь з царського роду.

 
Пропагандистський напис на пам'ятнику в селі Костянтівка, Чугуївського району, Харківської області. Пам'ятник присвячений квітневим подіям 1918 року — бойовим діям між більшовиками і німецькою армією в районі Островерхівки та Костянтівки
Автор світлини: Максим Радченко. 19 вересня 2020 року

Скоро нам сказали, що на "шляху" (тепер —вулиця Дніпровська. — авт.) рухаються німці. Ми вийшли на "шлях" і побачили велику силу німців, що рухались на Харків, їхали вони на конях, з довгими списами, на головах блискучі каски. За ними їхали великі тачанки. 

Почався цей рух по Озерянський вулиці з 10:00 години ранку, й тривав до 15:00 годин дня... На станції Мерефа, був склад продуктів та одягу, заготовлених для царської армії. Німці його розграбували й вивозили на тачанках. Там були: цукор, крупа, консерви, білизна для солдат, палатки, які вони міняли у селян — на яйця, масло, молоко, курей..."

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.