Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.

 

Це було в доінтернетну епоху. В країні, яка відгородилася від світу не лише щільними кордонами, але й інформаційним бар'єром. Десь там за "залізною завісою" вирували пристрасті довкола нових жанрів музики, фільмів, акторів, співаків.

В "країну Рад" їх хвилі майже не потрапляли. Тут панував штиль і було страшенно нудно. Інформаційно стерильні газети вирізнялися між собою тільки назвами та кількістю намальованих орденів у логотипах. Чорно-білий телевізор п'ять днів на тиждень на всіх трьох каналах показував нецікаві програми, найбільшим рейтингом серед яких відзначався прогноз погоди.

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою.

І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках. Він стояв в кутику кімнати, поступившись центральним місцем телевізору. Включали його здебільшого вечорами. Він таємниче світився демонструючи на своєму табло назви далеких міст.

Прокручуючи одну з його ручок (не ту що регулювала гучність), я і почав вивчати географію світу. Стрілочка їздила між Римом, Брюселем,Парижем, Лондоном. Я читав назви цих міст і запитував в батька про їх знаходження. А приймач тим часом весело коментував мої "мандри" невідомим мовами.

Незрозумілі слова лилися різними ритмами від швидких італійської та іспанської мов до тягучої англійської чи наказової німецької. Звісно я не відрізняв тоді їх, але відчував різницю між ними і ще більшу різницю між тим як говорили закордонні ведучі та суворі диктори радянського радіо.

Іноді серед незрозумілих голосів раптом пробивалися слова знайомою російською чи навіть українською. Саме їх наполегливо вишукував батько крізь завивання радіоперешкод, коли сам сідав крути ручку. "Ворожі голоси" говорили те, чого не прочитаєш у газетах, не почуєш в "брехунцеві" та чорно-білому телевізорі.

Тому їх слухали і навіть обговорювали у вузькому колі втаємничених.

Недільними ранками Rigonda урочисто звучала літургією з далекого Ватикану. Її більше слухала мама. Коли приймач опинявся у моїх руках, то більше співав, як говорив.

Мене тоді цікавили не довгі розмовні програми про незрозумілу політику, а музика - нечувані на офіційному радіо чи ТБ ритми джазу, блюзу, рок-н-роллу. Я не розрізняв тоді їх як і мови на яких говорило радіо, оголошені імена виконавці нічого не говорили. Але досі пісні Френка Сінатри в мене асоціюються саме з цим приймачем.

Потім стіна впала, на нас накотилися інформаційні хвилі із заходу - новини, музика, кіно. Ми стали жити в ритмі з усім світом. Шаленному ритмі, який декого змушує жалкувати за старими "добрими" часами інформаційного голоду. Rigonda зникла, залишена як непотріб під час якогось з переїздів. Її замінив Інтернет, айподи та айфони. Але любов до різноманітності, яку завдяки їй мав можливість розсмакувати у часи мого сірого совкового дитинства, залишилася зі мною назавжди.

Теми

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».