Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.

 

Це було в доінтернетну епоху. В країні, яка відгородилася від світу не лише щільними кордонами, але й інформаційним бар'єром. Десь там за "залізною завісою" вирували пристрасті довкола нових жанрів музики, фільмів, акторів, співаків.

В "країну Рад" їх хвилі майже не потрапляли. Тут панував штиль і було страшенно нудно. Інформаційно стерильні газети вирізнялися між собою тільки назвами та кількістю намальованих орденів у логотипах. Чорно-білий телевізор п'ять днів на тиждень на всіх трьох каналах показував нецікаві програми, найбільшим рейтингом серед яких відзначався прогноз погоди.

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою.

І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках. Він стояв в кутику кімнати, поступившись центральним місцем телевізору. Включали його здебільшого вечорами. Він таємниче світився демонструючи на своєму табло назви далеких міст.

Прокручуючи одну з його ручок (не ту що регулювала гучність), я і почав вивчати географію світу. Стрілочка їздила між Римом, Брюселем,Парижем, Лондоном. Я читав назви цих міст і запитував в батька про їх знаходження. А приймач тим часом весело коментував мої "мандри" невідомим мовами.

Незрозумілі слова лилися різними ритмами від швидких італійської та іспанської мов до тягучої англійської чи наказової німецької. Звісно я не відрізняв тоді їх, але відчував різницю між ними і ще більшу різницю між тим як говорили закордонні ведучі та суворі диктори радянського радіо.

Іноді серед незрозумілих голосів раптом пробивалися слова знайомою російською чи навіть українською. Саме їх наполегливо вишукував батько крізь завивання радіоперешкод, коли сам сідав крути ручку. "Ворожі голоси" говорили те, чого не прочитаєш у газетах, не почуєш в "брехунцеві" та чорно-білому телевізорі.

Тому їх слухали і навіть обговорювали у вузькому колі втаємничених.

Недільними ранками Rigonda урочисто звучала літургією з далекого Ватикану. Її більше слухала мама. Коли приймач опинявся у моїх руках, то більше співав, як говорив.

Мене тоді цікавили не довгі розмовні програми про незрозумілу політику, а музика - нечувані на офіційному радіо чи ТБ ритми джазу, блюзу, рок-н-роллу. Я не розрізняв тоді їх як і мови на яких говорило радіо, оголошені імена виконавці нічого не говорили. Але досі пісні Френка Сінатри в мене асоціюються саме з цим приймачем.

Потім стіна впала, на нас накотилися інформаційні хвилі із заходу - новини, музика, кіно. Ми стали жити в ритмі з усім світом. Шаленному ритмі, який декого змушує жалкувати за старими "добрими" часами інформаційного голоду. Rigonda зникла, залишена як непотріб під час якогось з переїздів. Її замінив Інтернет, айподи та айфони. Але любов до різноманітності, яку завдяки їй мав можливість розсмакувати у часи мого сірого совкового дитинства, залишилася зі мною назавжди.

Теми

Олексій Мустафін: "Відплата за поразку", або навіщо Тохтамиш захопив Москву

26 серпня 1382 року володар Улуса Джучі хан Тохтамиш захопив і спалив Москву. Це сталося лише через два роки після битви на Куликовому полі у верхів'ях Дону, в який місцевому князю Дмитру чи не вперше вдалося взяти гору над великим татарським військом. Тож іноді припускають, що акція Тохтамиша була нічим іншим, як "відплатою за поразку".

Арсен Зінченко: Політична програма державотворення

Ще наприкінці 1980-х – на зорі 90-х років українська молодь йшла на вулиці з гаслами "Україна виходить з СРСР!", "Ні – союзному ярму!", "Ні – союзному договору!". Це був визначальний напрямок руху – до повалення кривавої комуністичної системи, до народовладдя і відповідальної перед народом держави, до звільнення від пут русифікації, до прав людини і головне – до відновлення самостійної і суверенної Української держави.

Юрій Юзич: Церемонія прощання з прапором

На наших цвинтарях майорять десятки тисяч прапорів, багато із яких - національні. На сонці, вітрі та дощі вони знищуються. За давньою лицарською традицією, яка плекається і в Пласті: прапор не можна прати, його - якщо не піддається реставруванню і не підлягає збереженню - можна лише спалити.

Богдан Червак: Україна між державною традицією УНР та УРСР

Щоб подолати більшість історичних міфів, створених та поширених Москвою, буде достатньо щоб Верховна Рада України ухвалила нормативно-правовий акт, який встановить юридичний та історичний зв'язок України з попередніми українськими державними утвореннями. Зокрема у законі слід юридично закріпити, що 24 серпня 1991 року Україна відновила свою державну незалежність і те, що вона є державою правонаступницею Української Народної Республіки.