80 річниця завершення Другої світової. Відмінність між Польщею тоді й Україною нині

Українська політична нація успішно витримала краш-тест 2022 року і не стала ворогом для жодної своєї етнічної чи релігійної меншини, для жодного свого корінного народу. Міжвоєнна польська політична нація зникла у вирі війни. Та й чи існувала вона до 1939-го?

 
unian.ua

2 вересня. 80-ий ювілей офіційного завершення Другої світової. Озираючись на її (офіційний) початок, можна порівняти Польщу і Німеччину в 1939-му з Україною і Росією в 2022-му.

– Так само неспровокований напад тоталітарного агресора, якому передували місяці шантажу та зухвалих ультиматумів.

– Так само блюзнірські апеляції хижака до "історичної справедливості", "наведення ладу", "прав меншин" і "возз'єднання розділеного народу".

– Нацистський Вартеланд – така ж вигадка як і рашистська Новоросія, а польський Горішній Шльонськ, як і український Донбас, – шахтарський край.

– Так само заперечення агресором права на існування іншої нації і держави. Спроба демонтажу цілої країни через прямі анексії її територій і терор над населенням.

– Напад Путіна, як і напад Гітлера, спровокував активізацію західних союзів, які мали б допомогти жертві агресії, але ті союзи виявились лише обмежено придатними. Демократичні союзники проявили дипломатичну згуртованість, але воєнну безпорадність у перші – найбільш критичні – дні й тижні.

– Повномасштабний напад і у 1939-му і в 2022-му відбувався практично з усіх напрямків, навіть з території держави-сателіта (Словаччини тоді, Білорусі зараз). В обох випадках – героїчна і приречена оборона морського узбережжя. Польський Гель – це наша Азовсталь.

Та разом із вражаючим подібностями, оборонні війни Польщі та України були дуже різними.

У 1939-му бліцкриг спрацював, у 2022-му – ні. Польща воювала місяць перед тим, як була вся окупована. Через місяць російсько-української повномасштабки побитий агресор почав відповзати від нашої столиці.

Звісно, можна вказати на радянський удар в спину Польщі 17 вересня. Так, це остаточно добило оборону. Але й до вторгнення СРСР польські справи виглядали кепсько. Задовго до 17 вересня уряд залишив Варшаву і був готовий до еміграції. Український уряд не залишав Київ ніколи.

Як і Україну нині, тодішню Польщу почали ділити за лаштунками… союзники. Лондон і Вашингтон повільно дозрівали до згоди на лінію Керзона. Зараз у Вашингтоні знов демонструють карти з лініями. Універсальний аргумент на виправдання нам добре знайомий: "там, за новим кордоном / лінією розмежування, все одно живуть "інші" – неполяки / російськомовні).

Серйозна відмінність із сьогоденням у тому, що під час Другої світової Вашингтон проводив ці консультації не з Берліном ("абсолютним злом"), а з Москвою ("меншим злом"). Тепер Вашингтон шукає порозуміння з абсолютним злом Москвою, а не з союзником – Берліном. Парадоксальним чином Путін навчився поєднувати ці дві ролі – зла "абсолютного" (Гітлера) і "меншого" (Сталіна).

80 років тому Польщі віддали Вроцлав і Ольштин в обмін на Львів і Вільно. Україні тепер пропонують забути про 6 своїх регіонів в обмін на повернення кількох селищ Сумщини і Харківщини (але це неточно) і обіцянку не завойовувати Київ і Львів (дуже дякуємо!)

Є ще одна принципова відмінність між Польщею тоді й Україною нині.

У 1939 році краху зазнала не лише польська оборона, але й річпосполитський проєкт політичної нації у своїх міжвоєнних межах. Багатонаціональна Польща виявилася передусім батьківщиною етнічних поляків та частини євреїв, які не подалися в сіонізм.

Зникнення під окупацією польського апарату управління й примусу виявило, що підпольським українцям, білорусам, литовцям та німцям – не по дорозі з "підпільною державою" та її цілями. Аж до міжетнічних війн не по дорозі!

На противагу, єдиною причиною для збройного протистояння між одними громадянами України та іншими громадянами України є перебування частини українських громадян під контролем держави-агресора – Росії.

Українська політична нація успішно витримала краш-тест 2022 року і не стала ворогом для жодної своєї етнічної чи релігійної меншини, для жодного свого корінного народу. Міжвоєнна польська політична нація зникла у вирі війни. Та й чи існувала вона до 1939-го?

Таке порівняння (не на користь Польщі), хоч і не проговорене, але безперечно дратує наших сучасних польських партнерів (яким ми, звісно, дуже вдячні за все хороше). Щоб не брати неприємної відповідальності на себе, поляки покладають її на українців. І досі прагнуть довести нам свою правоту, хоча історія давно вже розставила всі крапки над "ї".

Віра Мелешко: "Яскравий голос українського шістдесятництва": до 90-річчя від дня народження поета Володимира Підпалого

"Володимир Підпалий опинився в гущі мистецьких подій, інтелектуальне середовище, цікаві знайомства сприяли розширенню його світогляду, багато працював над власним удосконаленням. Став одразу помітним серед молоді, з якої згодом сформувалося ядро українського шістдесятництва".

Олексій Мустафін: Перша заокеанська. Війна США проти "піратів Середземного моря"

Гімн морської піхоти США починається зі слів "Від чертогів Монтесуми до узбережжя Тріполі". І дає зрозуміти, що її бійці готові діяти в будь-якому куточку земної кулі. Цікаво, однак, що до згаданих у тексті "чертогів" у сусідній Мексиці американці дісталися лише в середині XIX сторіччя. Натомість біля Тріполі, розташованого у семи тисячах кілометрах від Америки, опинилися вже на початку століття. Війна з пашею Тріполі Юсуфом Караманли стала, по суті, першою в історії Сполучених Штатів - з часу появи цієї держави на світових картах.

Володимир Бірчак: Огляд книжки Петера Енґлунда "Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах"

У книжці 19 героїв. Усі вони – реальні люди. Автор взяв їхні щоденники і базуючись на записах відтворив події Великої війни у 211 епізодах. Враховуючи, такий стиль – читається доволі легко. Але не варто робити висновок, що книжка малоінформативна. Тут просто тьма цікавої інформацію, котру часами таки треба верифіковувати, але не надто часто.

Леонід Щибря: Деколонізація свідомості. Чому ми живемо за московськими лекалами?

Упродовж 2015–2023 років в Україні набули чинності закони про декомунізацію та деколонізацію. Почалося активне перейменування вулиць в містах і селах. Позбавлялися імен, пов'язаних з радянським режимом. Наступний етап — позбавлялися від імен діячів Росії. До слова, під "жорна" потрапили й вулиці названі іменами російських постатей, які отримали нову назву в результаті декомунізації. Попри масштабність проведеної роботи, ці зміни — лише крапля в морі.