Чи КГБ вигадав палестинців?
Теорія про те, що Організацію визволення Палестини та саму концепцію палестинської національної ідентичності «створило» КГБ у 1960-х роках як інструмент проти Ізраїлю та США, є доволі популярною серед проізраїльських дописувачів. Цей наратив часто просувається в рамках ізраїльської пропаганди, відомої як «гасбара», яка має на меті формувати громадську думку на користь Ізраїлю.
Теорія про те, що Організацію визволення Палестини (ОВП) та саму концепцію палестинської національної ідентичності "створило" КГБ у 1960-х роках як інструмент проти Ізраїлю та США, є доволі популярною серед проізраїльських дописувачів. Цей наратив часто просувається в рамках ізраїльської пропаганди, відомої як "гасбара" (hasbara, буквально "пояснення"), яка має на меті формувати громадську думку на користь Ізраїлю.
Я спробую розібрати основні аргументи цієї теорії, їхню достовірність і покажу, чому вона не витримує критики з історичної та логічної точок зору.
Почнемо з джерел. Теорія про "КГБ як творця ОВП" спирається на два ключові джерела: свідчення Іона Міхая Пачепи та архів Васілія Мітрохіна.
Іон Міхай Пачепа, колишній керівник румунської розвідки, який утік до США в 1978 році, стверджував, що КГБ відіграло ключову роль у створенні ОВП у 1964 році. За його словами, КГБ склало Палестинську національну хартію та підібрало 422 делегатів для її затвердження. Він також заявляв, що біографія Ясіра Арафата, лідера ОВП, була сфабрикована, а сам Арафат нібито не був палестинцем, а єгиптянином, народженим у Каїрі.
Однак, ці твердження мають суттєві недоліки. По-перше, Пачепа не надав жодних документів на підтвердження своїх слів, що робить його свідчення суб'єктивними. По-друге, його заява про Арафата не відповідає фактам: хоча Арафат народився в Каїрі у 1929 році, його мати походила з палестинської хамули Аль-Хусейні з Єрусалима, а сам він провів значну частину дитинства в Палестині та самовизначався як палестинець.
Таким чином, твердження Пачепи виглядають як спроба дискредитації лідера ОВП, а не як обґрунтований факт.
Другим джерелом є архів Васілія Мітрохіна, співробітника КГБ, який у 1992 році передав на Захід тисячі документів. Ці матеріали підтверджують, що КГБ співпрацювало з ОВП та іншими національно-визвольними рухами, надаючи їм фінансову та матеріальну підтримку. Проте в архіві немає жодних доказів того, що КГБ "створило" ОВП чи палестинську ідентичність.
Співпраця з ОВП була частиною ширшої політики СРСР щодо підтримки антиколоніальних рухів, а не спробою "вигадати" палестинський рух.
Щоб не бути голослівним, згадаємо історичний контекст того часу, який характеризувався Холодною війною та зростаючим арабським націоналізмом. Аби зрозуміти витоки ОВП, необхідно врахувати геополітичний контекст 1950–1960-х років.
У цей період СРСР активно підтримував антиколоніальні рухи в Африці, Азії та на Близькому Сході, прагнучи розширити свій вплив у протистоянні Заходу. Арабський націоналізм, очолюваний такими лідерами, як президент Єгипту Гамаль Абдель Насер, став природним союзником СРСР у регіоні. У 1956 році, після націоналізації Суецького каналу Єгиптом і наступного нападу Ізраїлю, Великої Британії та Франції, СРСР виступив на підтримку Єгипту.
У промові на сесії Верховної Ради СРСР у 1956 року Нікіта Хрущов назвав напад "актом імперіалістичної агресії" та заявив про підтримку "справедливої боротьби арабських народів за незалежність". У 1960 році на Генеральній Асамблеї ООН Хрущов презентував "Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам", закликаючи до ліквідації колоніалізму та підтримки національно-визвольних рухів.
Ця політика сприяла розширенню радянської присутності на Близькому Сході, що спричинило зокрема створення кафедр арабської мови в університетах (наприклад, у МГУ, МГИМО, ЛГУ, КДУ у 1954–1962 роках) для системної роботи в регіоні. Однак це не означає, що СРСР мав на той момент достатньо ресурсів чи впливу для створення ОВП з нуля.
Натомість ОВП виникла як ініціатива арабських держав, насамперед Єгипту.
ОВП була створена в 1964 році на першому саміті Ліги арабських держав у Каїрі за ініціативи Гамаля Абделя Насера. Тоді ж було оприлюднено Палестинську національну хартію, яка закликала до збройної боротьби проти Ізраїлю.
Для Насера ОВП була інструментом посилення його впливу в арабському світі та тиску на Ізраїль, а не проєктом КГБ. На той час ОВП була значною мірою підконтрольна Каїру, що підтверджує її єгипетське, а не радянське походження.
Важливо зазначити, що палестинські організації існували ще до 1964 року. Наприклад, Ясір Арафат заснував рух ФАТХ у 1958 році як автономну палестинську організацію, незалежну від Єгипту.
Сталі контакти між ОВП та СРСР почалися лише після Шестиденної війни 1967 року, коли Арафат очолив ОВП у 1969 році. Це спростовує тезу про те, що ОВП від самого початку була "маріонеткою" кремля.
Ще одним аргументом прихильників теорії є твердження, що палестинська національна ідентичність з'явилася лише після створення ОВП. Однак історичні факти свідчать про протилежне.
Уже в 1919–1928 роках відбулися сім палестинських арабських конгресів, на яких арабське населення Палестини чітко ідентифікувало себе як палестинців, визначало політичні цілі та обирало виконавчі органи. Ці конгреси є документальним свідченням існування палестинської ідентичності ще в період британського мандату, задовго до появи ОВП.
Прихильники теорії можуть вказувати на те, що КГБ навчало палестинських бойовиків і надавало ОВП фінансову підтримку. Це правда, але такі дії були частиною ширшої стратегії СРСР щодо підтримки антиколоніальних рухів у всьому світі – від В'єтнаму до Південної Африки. Наприклад, у 1970-х роках СРСР надавав ОВП зброю та тренувальні табори, але це не означає, що він створив організацію чи палестинську ідентичність. Натомість Арафат активно використовував радянські ресурси для розбудови ОВП, зберігаючи її автономію.
Інше твердження, що палестинська ідентичність була "штучно створена" для політичних цілей. Проте існування палестинських організацій, таких як ФАТХ, та документів початку XX століття, які фіксують палестинську самоідентифікацію, спростовують цю тезу.
Теорія про те, що КГБ "вигадало" ОВП та палестинську ідентичність, не витримує критики через брак доказів і суперечність історичним фактам. Свідчення Пачепи є суб'єктивними та не підтверджуються документами, а архів Мітрохіна свідчить лише про співпрацю, а не про створення ОВП.
Історичний контекст показує, що ОВП була ініціативою Гамаля Абделя Насера, а палестинська ідентичність сформувалася задовго до 1964 року. Наратив про "КГБ як деміурга" є частиною пропагандистської стратегії "гасбари", спрямованої на дискредитацію палестинського руху.
