Надиктоване попередження. «Корисний кореспондент» на службі Луб’янки
5 вересня 1945 року на передній шпальті лондонської "Дейлі експресс" вийшла стаття "Атомна чума". Із першою докладною розповіддю про жахливі наслідки ядерного бомбардування Хіросіми. За версією часопису її буквально надиктував австралієць Вілфред Берчетт, який раніше за всіх неяпонських журналістів дістався до міста, маючи з собою лише друкарську машинку, парасольку і провіант на сім днів.
5 вересня 1945 року на передній шпальті лондонської "Дейлі експресс" вийшла стаття "Атомна чума". Із першою докладною розповіддю про жахливі наслідки ядерного бомбардування Хіросіми.
За версією часопису її буквально надиктував австралієць Вілфред Берчетт, який раніше за всіх неяпонських журналістів дістався до міста, маючи з собою лише друкарську машинку, парасольку і провіант на сім днів – в Японії з їжею тоді було дуже сутужно. Як і з зв'язком, до речі, – бо газета чомусь назвала свого кореспонедента Пітером.
Підзаголовком до статті стали слова "я пишу це, як попередження світу". І світ запам'ятав ім'я Берчетта. Який тепер мав репутацію безстрашної людини, що виконує свою роботу попри небезпеку та перешкоди. Ба навіть пряму заборону американського командувача Дугласа Макартура. За що, між іншим, одразу отримав звинувачення в підігруванні ворожій пропаганді.
Здавалося, яке підігрування, якщо війна на той момент вже завершилася? Проте Берчетт і справді обрав "іншу сторону". Тільки це була не Японія.
Про це не часто пишуть в його біографіях, однак ще в 1935 році, якщо не раніше, майбутній кореспондент "Дейлі експресс" приєднався до австралійської організації із красномовною назвою "Друзі Радянського Союзу", ще через рік - до комуністичної партії. А потім раптом вирішив… виїхати до Лондона.
Спілки "друзів" свого часу були створені Віллі Мюнценбергом для вербування – активістів для Комінтерна та його партій або ж агентів для радянських спецслужб. Хай там як, але з партійною кар'єрою в Берчетта не склалося. А в Європі він влаштувався в агенцію, що переправляла євреїв з Німеччини до США та Палестини. І став чи не останнім австралійцем, що залишив Третій рейх перед війною.
Далі зазвичай згадують кар'єру Берчетта як кореспондента. Що почалася з висвітлення повстання у Новій Каледонії проти влади Парижа – для цього він отримав акредитацію в "Асошіейтед Пресс". Потім був Чунцин – тодішня столиця Китаю (там працював вже від "Дейлі експрес") і фронти у Бірмі та Тихому океані. Кажуть, заробляв собі ім'я, хоча усі ці точки були цікаві не лише медіа, а й розвідці. Що вже казати про чудову легенду для прикриття.
А в тому, що Берчетт увесь це час залишався "відданим комуністом", стало зрозуміло вже на настуному етапі його біографії, коли він став працювати у Східній Європі.
Попри акредитацію від поважних британських газет, зокрема "Таймз" (після історії з Хіросимою співпрацювати з ним вважали за честь), в повідомленнях з Берліна він старанно відтворював сталінські кліше про "народну демократію" у Східній Німеччині та "кубло неонацистів, керованих з-за океану" у Західній.
Ще ганебнішими були його репортажі з Угорщини, де він висвітлював політичні процеси, влаштовані новим урядом проти кардинала Міндсенті та Ласло Райка, якого – цілком в дусі "московських процесів" визнали "шпигуном Тіто" і водночас західних розвідок.
Втім, згодом стало зрозуміло, що в Берчетта додався ще й особистий мотив. Його самого ледь всадили на лаву підсудних як "британського шпигуна". Врятувався він лише терміновим виїздом за "залізну завісу", після чого писав жалібні листи до ватажків австралійської компартії з проханням заступитися за нього та підтвердити, що в нього за партійною лінією навіть доган не було, а лави комуністів він ніколи не залишав.
В 1951 році Берчетт вирушив до Китаю вже як кореспондент французьких комуністичних газет "Юманіте" і "Се Суар", та написав книжку, в якій вихваляв Мао Цзедуна. А звідти перебрався до Кореї, де в цей час вже тривала війна – перший великий конфлікт доби радянсько-американського протистояння.
Австралієць і тут демонстрував твердість у відстоюванні політичної лінії комуністів, порівнював їхні табори для військовополонених з "швейцарськими курортами" та лаяв "західних агресорів" - хоча розв'язала війну саме Північ, якій протистояли сили під прапором ООН.
Врешті-решт саме Берчетт звинуватив американців в застосуванні… біологічної зброї – нібито вони закидали по іншу лінію фронту мух і бліх, інфікованих бубонною чумою, та пацюків, заражених віспою. Цікаво, що комуністи відмовили в розслідуванні цієї інформації Всесвітній організації охорони здоров'я та Червоному Хресту. Натомість за справу взялися "підопічні Кремля" - "Міжнародна асоціація юристів-демократів" та "Всесвітня рада миру".
Згодом редактор "Се суар" П'єр Де визнав, що повідомлення Берчетта були вигадками від початку до кінця і він знав про це, поширюючи брехню якнайширше. "Солідне" прикриття спецоперації забезпечував особисто Фредерік Жоліо-Кюрі.
Кар'єрі Берчетта у медіа участь у відверто дезінформаційній кампанії, втім, не завадила. Вже невдовзі – ніби нічого не сталося - він вже працював кореспондентом західних газет у Москві та інтерв'ював Юрія Гагаріна (знову таки – першим з західних журналістів, замовники не шкодували для нього "ексклюзиву").
І принагідно не соромився клянчити гроші в ЦК КПРС – при цьому його прохання передавав особисто очільник КДБ Іван Сєров, розповідаючи, яким "цінним кадром" є австралієць та натякаючи на послуги, які він надав радянським спецслужбам.
ЦК виділив Берчетту не лише разову премію та постійне грошове забезпечення у три тисячі рублів, а й квартиру в Москві. Втім, це не завадило йому вже невдовзі хвалити не лише Мао (попри його розрив із СРСР), а й Пол Пота. А перед тим – ще й Хо Ші Міна, адже тривала В'єтнамська війна.
За що отримував, зрештою, численні компліменти від "борців за справу миру" по західний бік "залізної завіси". Бертран Рассел, скажімо дякував йому як "людині, що привернула увагу західної громадськості до боротьби народу В'єтнаму".
Цікаво, однак, що підозри у співпраці з Луб'янкою Берчетт наполегливо відкидав. Хоча про неї прямо розповів співробітник КДБ Юрій Кротков, який втік до Британії і дав відкриті свідчення на слуханнях в Сенаті США у 1969 році. Однак, коли про це повідомив не дуже й відомий австралійський часопис "Фокус", Берчетт звернувся до суду, під час якого під присягою заперечив, що отримував гроші від радянських спецслужб.
Презумпцію невинуватості в Австралії ніхто не скасовував. Тож Берчетт до кінця життя – а помер він у 1983 році - міг розповідати, що був безпідставно обмовлений. І лише після падіння комунізму були знайдені в архівах та оприлюднені документи, зокрема й написані ним власноруч, які підтвердили, що Берчетт брехав. Відверто і цинічно.
Можливо тому, що складаючи свої "попередження для світу" він просто уявити собі не міг, що світ дізнається і про ці папери.
