Листи Великої війни

11 листопада 1918 року сталася подія, яка поставила крапку кривавій бійні, що тривала чотири з гаком роки: війна принесла багато горя та грунтовно змінила світ. Парадоксально, але Перша світова війна зламала політичний та ментальний всесвіт країн, які її ініціювали, прискорила технологічний прогрес, відкрила нові можливості для медицини.

 

11 листопада 1918 року сталася подія, яка поставила крапку кривавій бійні, що тривала чотири з гаком роки: війна принесла багато горя та грунтовно змінила світ. Парадоксально, але ця війна зламала політичний та ментальний всесвіт країн, які її ініціювали, прискорила технологічний прогрес, відкрила нові можливості для медицини. До 1914 року людство не знало більш масштабного протистояння, яке принесе мільйонні жертви серед військових та цивільних, війна народила нові епідемії, пов'язані з окопним побутом, а військові хірурги вперше зіштовхнулись з пораненнями, яких ще світ не бачив.

У пострадянському просторі, а особливо в Україні, неохоче згадували про ветеранів і перебіг Першої світової війни (в совєтській історіографії детальний аналіз тих подій загрожував стійкості ідеологічних принципів недодержави, й до того ж, Велику війну з вигідного для совєтів боку затьмарила так звана "Громадянська війна в Росії", про неї згадували найчастіше). Один з основних фронтів Великої війни 1914-1918 рр (Південно-Західний фронт російської імператорської армії)., пролягав саме в Україні, а подальші революційні події зробили наші землі ареною для нового протистояння серед сил, які боролись за владу на уламках колишньої імперії.

До лав російської армії було мобілізовано від 3,5 до 4,5 мільйонів українців із загальної чисельності 15,5 мільйонів, а до австрійської — близько 300 тисяч (9% від особового складу австро-угорської армії). У небагатьох документальних джерелах вдалося віднайти декілька листів представників саме російської армії, які публікуються вперше. Два листи пов'язані з Україною, один написаний українцем, мереф'янцем. У листах можна відчути атмосферу свого часу, сум за домівкою та рідними. Є надія, що люди нової України заповнять прогалину суспільної пам'яті, коли будуть переглядати ці рядки. Вони допоможуть зрозуміти минуле та стійко пережити тяжкі реалії сьогодення. Світ завжди був жорстоким, але ніколи не втрачав надії на краще життя.

Граматика та стилістика листів збережена в повному обсязі.

Лист невідомого

Під час вивчення карної справи старшини Армії УНР, а в минулому офіцера російської армії, харківця, Олекси Костюченка, у документах справи було віднайдено лист невідомого військовослужбовця на ім'я Віктор (ймовірно Костюченко служив разом з ним). Особа, як й інші біографічні дані власника листа, невідомі. Невідомо також, як саме цей лист потрапив до Костюченка.
 
Командир роти 211 запасного полку російської армії, прапорщик Олексій Павлович Костюченко. Підпис на звороті: г. Ярославль. 7 мая 1915 г. 
Фото: Архів УСБУ в Івано-Франківській області

1-го ноября 1916 г.

Моя родная дорогая сердцу голубочка Маничка!

Я здоровъ и благополученъ. Моя родная ты навѣрное ждешъ меня и мучаешся, мучаюсь и я этим-же моя голубка но воля не моя. Еще 24-го октября поданъ рапортъ ротнымъ командиромъ командиру баталіона объ увольненіи въ отпускъ 12-и челов. в числѣ которыхъ и я но до сихъ пор разрешенія нетъ и числа до 8, 10, 12-го наверное раньше не будетъ причину этому передамъ тогда когда увижусь съ тобой.

Да родненькая насколько велика страсть увидеть скорѣя васъ мои голубятка настолько-же мною встрѣчается разныхъ препятствій для того чтобы осуществить свое желаніе именно тогда когда тебѣ хочется. Кажется что вотъ именно завтра это возможно но нетъ завтрящній день показалъ что не сегодня и даже через 10-15 дней нельзя.

Приіѣду моя родненькая, подожди, я рвусь какъ звѣрь въ клѣткѣ но вижу что пока безполѣзно. Пріѣду подѣлюсь съ тобой моя родная темъ что переживаю и какъ мучаюсь вобще за всё.

Писать опять таки больше нечего не буду, да и не могу. Ты и дѣтки каждую ночь снитесь, это лучшее мое время.

Получила-ли ты мое последнее письмо въ которомъ я писалъ что приѣду в октябрѣ. Ты почему-то мнѣ не пишешь а ведь я родненькая такъ жду и Богъ знаетъ чего не передумаю, ради Бога пиши. Тебя родная, голубяточекъ дѣточекъ обнимаю, крещу и со слезами цѣлую

До гроба любящій твой

Викторъ

Джерело: Архів УСБУ в Івано-Франківській області. — Фонд 5-Р. — Справа №3436 П.

Рядовий Дмитро Дядченко
Стисла, але дуже змістовна подяка від мешканця слободи Мерефа, Харківської губернії Дмитра Дядченка відображена в короткому повідомленні на шпальтах харківської газети "Утро". Про Дядченка невідомо майже нічого, окрім згадки місцевих старожилів про його участь у місцевому театрі до війни, як актора аматора.
 
Священник російської православної церкви проводить службу, у воєнному госпіталі. Сувалки. Кінець 1914-го — початок 1915-го рр. Оригінальний опис: Photograph shows a priest holding a Russian Orthodox service in a hospital in Suwalki, Russia (now Poland) during World War I
Фото: Library of Congress

Благодарность

(Письмо въ редакцію).

Позвольте черезъ вашу уважаемую газету выразить глубокую благодарность товарищамъ-рабочимъ, мастерской керосино-калильнаго освѣщенія, ст. Мерефа Южн. ж. д., за выписку мнѣ газеты "Утро".

Какъ пріятно получить на позиціи изъ родного города газету и въ часы досуга прочитать и хоть на мигъ забыть ужасы войны.

Рядовой... полка Дмитрій Дядченко.

Джерело: "Утро" від 10 (23) грудня 1915 року (№2867).

Подяка
Це повідомлення має скоріш звітний характер, але нагадує паралелі з сьогоденням. Волонтерська допомога систематичного та масового характеру (враховуючи протяжність фронтів, кількість мобілізованих та довготривалість конфлікту) це теж винахід новітньої війни того часу.
 
Різдвяно-Богородична церква слободи Мерефа. Початок ХХ сторіччя. У 1930-х роках зруйнована більшовиками
Фото з особистого архіву Тетяни Борисівни Бородіної

Письма въ редакцію.

М. г., г. редакторъ!

Не откажите помѣстить въ вашей газетѣ слѣдующее:

Приношу сердечную благодарность церковно-приходскому попечительству Рождественско-Богородичной церкви слободы Мерефы за присылаемые неоднократно подарки для полка. Каждое вниманіе очень дорого намъ, находящимся вдали отъ родины.

Командиръ полка полковникъ Медеръ.

Джерело: "Южный край" від 27 березня (9 квітня) 1915 року (№12616).

Олександр Скрипник: КДБ проти відзначення за кордоном Дня створення УПА

Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України свідчать про те, що в радянський період органи кдб не лише всередині срср, а й за кордоном застосовували агентурно-оперативні та ідеологічні методи, щоб повністю витіснити з пам'яті українців День створення Української повстанської армії, який згідно з постановою Української Головної Визвольної Ради зазвичай відзначався 14 жовтня на свято Покрови.

Наталія Загоруйко: Черчилліана: панорама українських видань. Темні часи. Вінстон повертається

За іронією долі, один з найбільш цитованих політиків у світовій історії Вінстон Черчилль казав, що усі його найкращі вислови вже озвучили давні римляни, а улюблене чтиво неуків – збірники афоризмів. Якщо проаналізовати бібліографію прем'єра 1980–початку 2000-х, то можна легко визначити на формування якої аудиторії були спрямовані ті видання, адже все вартісне тривалий час знаходилось під ідеологічною забороною, як і постать самого Вінстона Черчилля, затаврованого радянською пропагандою "палієм війни" та "реакціонером".

Василь Пачовський: "Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах". Маніфест Василя Пачовського про Національний український Пантеон

"У Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря! Мусим поставити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизатися євом всі одиницї нашого народу!"

Катерина Даценко: Хвилина мовчання. Історія щоденного ритуалу

Під час війни – у лісах, криївках – Українська повстанська армія завмирає на "Загальне вшанування трихвилинною мовчанкою пам'яті всіх поляглих вояків УПА та учасників збройного підпілля, які загинули у рр. 1942–1947". Це цитата зі Святочного наказу, в якому є Інструкція відзначення п'ятиріччя Свята УПА, 14 жовтня 1947 року. Але виявилося, що документ від 1947 року – не найдавніший.