Левко Балицький. Підполковник Чорних Запорожців
Підполковник Чорних Запорожців Левко Балицький із (досі ще) Первомайська Миколаївської області. Відважний старшина, який у вересні 1920 року виконував обов'язки командира свого кінного полку. Світлина і низка фактів із життєпису публікуються вперше.
Народився 2 серпня 1893 року в Богополі Балтського повіту (тепер місто Первомайськ). Мав 3 братів і 2 сестер. У батька-хлібороба Миколи Балицького було 30 десятин землі. Дитинство Левка пройшло в Одесі. У 1913 році закінчив 7-класну Комерційну школу в Єлисаветграді (тепер – Кропивницький). Відтак став студентом правничого факультету.
Із 1914 року на фронтах Першої світової війни у 185-му Башкадикларському піхотному полку московської імперської армії. У 1915 році закінчив 2-гу Київську школу прапорщиків, отримавши первинне офіцерське звання. Дослужився до поручника (аналог у ЗСУ – старший лейтененат). З 23 червня 1917 року долучився до українських частин в складі яких воював до листопада 1920 року. Загалом - 6 років на війні.
З березня 1918 року – старшина Запорозького кінного полку імені Костя Гордієнка військ Центральної Ради. Полком командував легендарний український генерал і майбутній військовий міністр УНР Всеволод Петрів. Із запорожцями Петра Болбочана в складі свого полку Балицький став учасником Кримської операції військ УНР. Служив ще у кінному дивізіоні ім. П. Болбочана, який опісля Петро Дяченко розгорнув у кінний полк Запорозької дивізії.
З січня 1919 року – старшина Чорних Запорожців Дієвої армії УНР. 28 лютого 1919 року у Ямополі потрапив в полон до більшовиків. Із якого втік і 13 жовтня повернувся до свого полку. Петро Дяченко згадував: "На майдані в центрі Тульчина резерви ворога намагалися ставити опір, але були відкинуті спішеними Чорними до цвинтаря, якого ми довший час не могли взяти. Поручник [Левко] Балицький з 1-ю сотнею вийшов на тили ворога, змусивши залишити камінну огорожу та вийти нарешті в чисте поле. Більш як 200 трупів лежало на зеленому полі".
Лицар Залізного Хреста Армії УНР "За Зимовий похід та бої".
У 1920 році – командир 1-го куреня (батальйону) кінного полку Чорних Запорожців. У серпні визначний український митець Василь Перебийніс виконав рисунок-портрет Левка Балицького, який досі був єдиним відомим його зображенням. Коли у вересні тимчасовий командир полку латвієць Карліс Броже подав рапорт про звільнення його з української армії, в керування полком вступив поручник Балицький. Тобто став тимчасово виконуючим обов'язки командира Чорних Запорожців.
В листопаді 1920 року разом з полком інтернований поляками до концентраційного табору у Вадовицях під Краковом. 20 червня 1921 року отримав на руки свій "службовий реєстр", підписаний командиром полку Чорних Запорожців П. Дяченком, і 20 серпня перейшов кордон "не зелено" (нелегально) до Чехії.
Хотів продовжити здобувати юридичну освіту у Карловому університеті в Празі. Вивчити німецьку мову – тодішню світову мову науки. Але харчуватись доводилося безкоштовними обідами у американській благодійній місії. В Українському громадському комітеті отримав сорочку та теплий одяг – светер і шалик.
Подальша доля підполковника після табору у Вадовицях вважалась невідомою. У Празі Левко отримав також дві невеликі виплати готівкою. Друга, видана 2 вересня 1921 року, призначалась для поїздки у Братиславу. Відтепер знаємо, що шукати його сліди потрібно в Словаччині.
У рідному місті (досі з назвою окупантів - Первомайськ) є провулок Левка Балицького.