Левко Балицький. Підполковник Чорних Запорожців

Підполковник Чорних Запорожців Левко Балицький із (досі ще) Первомайська Миколаївської області. Відважний старшина, який у вересні 1920 року виконував обов'язки командира свого кінного полку. Світлина і низка фактів із життєпису публікуються вперше.

 

Народився 2 серпня 1893 року в Богополі Балтського повіту (тепер місто Первомайськ). Мав 3 братів і 2 сестер. У батька-хлібороба Миколи Балицького було 30 десятин землі. Дитинство Левка пройшло в Одесі. У 1913 році закінчив 7-класну Комерційну школу в Єлисаветграді (тепер – Кропивницький). Відтак став студентом правничого факультету.

Із 1914 року на фронтах Першої світової війни у 185-му Башкадикларському піхотному полку московської імперської армії. У 1915 році закінчив 2-гу Київську школу прапорщиків, отримавши первинне офіцерське звання. Дослужився до поручника (аналог у ЗСУ – старший лейтененат). З 23 червня 1917 року долучився до українських частин в складі яких воював до листопада 1920 року. Загалом - 6 років на війні.

З березня 1918 року – старшина Запорозького кінного полку імені Костя Гордієнка військ Центральної Ради. Полком командував легендарний український генерал і майбутній військовий міністр УНР Всеволод Петрів. Із запорожцями Петра Болбочана в складі свого полку Балицький став учасником Кримської операції військ УНР. Служив ще у кінному дивізіоні ім. П. Болбочана, який опісля Петро Дяченко розгорнув у кінний полк Запорозької дивізії.

З січня 1919 року – старшина Чорних Запорожців Дієвої армії УНР. 28 лютого 1919 року у Ямополі потрапив в полон до більшовиків. Із якого втік і 13 жовтня повернувся до свого полку. Петро Дяченко згадував: "На майдані в центрі Тульчина резерви ворога намагалися ставити опір, але були відкинуті спішеними Чорними до цвинтаря, якого ми довший час не могли взяти. Поручник [Левко] Балицький з 1-ю сотнею вийшов на тили ворога, змусивши залишити камінну огорожу та вийти нарешті в чисте поле. Більш як 200 трупів лежало на зеленому полі".

Лицар Залізного Хреста Армії УНР "За Зимовий похід та бої".

У 1920 році – командир 1-го куреня (батальйону) кінного полку Чорних Запорожців. У серпні визначний український митець Василь Перебийніс виконав рисунок-портрет Левка Балицького, який досі був єдиним відомим його зображенням. Коли у вересні тимчасовий командир полку латвієць Карліс Броже подав рапорт про звільнення його з української армії, в керування полком вступив поручник Балицький. Тобто став тимчасово виконуючим обов'язки командира Чорних Запорожців.

 
Левко Балицький
"Літопис Червоної Калини" за 1930 рік, число 10, с.. 5

В листопаді 1920 року разом з полком інтернований поляками до концентраційного табору у Вадовицях під Краковом. 20 червня 1921 року отримав на руки свій "службовий реєстр", підписаний командиром полку Чорних Запорожців П. Дяченком, і 20 серпня перейшов кордон "не зелено" (нелегально) до Чехії.

Хотів продовжити здобувати юридичну освіту у Карловому університеті в Празі. Вивчити німецьку мову – тодішню світову мову науки. Але харчуватись доводилося безкоштовними обідами у американській благодійній місії. В Українському громадському комітеті отримав сорочку та теплий одяг – светер і шалик.

Подальша доля підполковника після табору у Вадовицях вважалась невідомою. У Празі Левко отримав також дві невеликі виплати готівкою. Друга, видана 2 вересня 1921 року, призначалась для поїздки у Братиславу. Відтепер знаємо, що шукати його сліди потрібно в Словаччині.

У рідному місті (досі з назвою окупантів - Первомайськ) є провулок Левка Балицького.

Михайло Косів: Епохальний Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року

Референдум 1 грудня 1991 року таки справді має епохальне значення: усенародне схвалення надало Українській Державі абсолютної – і внутрішньої, і міжнародної – легітимності. А тому нинішні путінські базікання про "адін народ, що складається з трьох віток", "ісконнорусскую територію", а відтак – необхідність єдиної держави сприймаються як злочинні неонацистські затії. Як підставу для розгляду злочинних дій для їх реалізації Міжнародним Воєнним Трибуналом в Гаазі.

Радомир Мокрик: Десять років без Євгена Сверстюка

Моя подорож у світ «шістдесятників» почалась і відбулась завдяки Євгену Сверстюку. Саме його шляхетність, інтелігентність, і водночас твердість та ясність переконань, впевнили мене в тому, що я хочу вловити цю історію, зафіксувати її. Звідти і почались тих десять років моїх досліджень, які в результаті перетворились на «Бунт проти імперії».

Олексій Панич : Майбутнє Росії: як відокремити можливе від неможливого

Жодне перемир'я не поставить крапку в російсько-українському протистоянні. Якщо Росія не задовольнилася Кримом та Донбасом, які підстави вважати, що вона задовольниться іншими українськими землями, захопленими нею на момент перемир'я? Це протистояння не завершиться навіть якщо Україні вдасться відвоювати силою всі свої території, включно з Кримом. Адже Росія, що зазнала військової поразки, прагнутиме реваншу. Цього не станеться лише за одної умови: якщо в самій Росії відбудуться внутрішні трансформації.

Сергій Шумило: Помер сектантський діяч і самозваний «схіархиєпископ» Херувим (Дегтяр)

На Чернігівщині помер автор лжепророцтва, яке Кіріл Гундяєв полюбляє використовувати для обгрунтування ідеології "русского міра" та виправдання війни проти України.