"Справа про вулицю Ярославську, 26": фатальна адреса Київського погрому

Вулиця Ярославська, 26. Сучасний вигляд фасаду

Жовтень 1919 року, Київ під владою Добровольчої армії. Місто тільки-но пережило чергову спробу більшовиків повернути контроль - шестигодинну канонаду 2 (15) жовтня, наслідком якої стало поверненням міста під контроль "білих". 3 (16) жовтня, коли стрільба стихла, люди почали розходитись квартирами, сподіваючись на спокій. Натомість вже того самого вечора у місті почали лунати крики про допомогу, вистріли, дзвін розбитого скла - почались "три дні волі", почався антиєврейський погром.

Число адрес, за якими відбулись грабунки та насильство над євреями, є чималим. Проте не так багато київських будинків стали свідками фатальних подій, адже вбивства не набули масового поширення під час Київського погрому. Дім за номером 26 на вулиці Ярославській став одним із таких винятків. У ньому сталося все: стрілянина і смертельне поранення, пограбування квартир, спроби згвалтування. Ці події представники єврейської громадськості у листі до прокурора Київського окружного суду згадали як "справу про вулицю Ярославську, 26".

Все почалось о десятій годині ранку 4 (17) жовтня, коли у парадні двері будинку постукали двоє озброєних солдатів, які вимагали їхнього відкриття. Коли ця вимога не була виконана, вони розбили вікна у квартирі лікаря Шпінеля на першому поверсі й пробралися через неї до парадної сходової клітки.

Секретар домового комітету Гірш Товійович Портной, який мешкав у квартирі №15, згадував про початок погрому:

"Вранці 4 жовтня в нашому будинку піднявся сильний шум, який був спричинений тим, що … вривалися грабіжники, розбиваючи для цього вікна в квартирах нижнього поверху. Я виглянув зі своєї квартири у двір і побачив, що наші сусіди тікають до будинку № 24 по Межигірській вулиці, розташованому поруч, тому я зі своєю дружиною, дитиною та її сестрою вирішили також втекти. Зачинивши парадний і чорний хід, ми спустилися вниз, але при виході у двір стояв солдат; жінки його не помітили і потрапили в сусідню садибу, я ж не наважився цього зробити і повернувся назад, сховався на горище і пролежав там весь час, поки не закінчився погром".

У той час, коли Портной затаївся нагорі, нападники пробрались на парадні сходи і відкрили стрілянину. Одна з куль поранила на виліт у шию мешканця цього будинку Абрама Ізраілевича Хайкіна - чоловіка віком близько сорока років, бухгалтера за професією. Від нанесеної рани він помер через півдня, тіло чоловіка залишилось лежати у квартирі.

Після того, як Хайкін був поранений, парадні двері нарешті відчинили. Всередину хлинула "величезна юрба грабіжників", як писали у своїх свідченнях мешканці. Почався методичний погром квартир. Першого дня, 4 (17) жовтня, було пограбовано переважно квартири, що виходили на парадну сходову клітку. Біля входу у двір стояв двірник, він же - керуючий будинком і голова будинкового комітету Максим Павлович Аріценко, який не пускав грабіжників далі. Завдяки цьому деякі квартири у дворовій частині того дня вціліли.

Коли Гірш Портной спустився з горища, він побачив свою квартиру розгромленою, столи були зламані. Зникли осіннє пальто, костюм дружини, її туфлі, гімназична сукня доньки, сюртук, борошно, хліб, постільна і столова білизна, подушки, ковдри, кухонне начиння. Одним словом, все, що становило будь-яку цінність. Загальну суму завданих йому збитків Портной оцінив приблизно у двісті тисяч карбованців.

Наступного дня, 5 (18) жовтня, близько полудня у парадні двері знову постукали озброєні люди. Коли їм відчинили, вони запитали, де квартира №9 - там мешкав власник скляного заводу Варшавський. Помітивши, що один мешканець Ененберг, який чергував біля дверей, почав тікати у двір, озброєні почали гнатися за втікачем і наздогнали його в квартирі поштового чиновника Пестеля. У ній сподівалися сховатися кілька євреїв, яких нападники все ж знайшли і пограбували.

Повертаючись до помешкання Варшавського, нападники зайшли до квартири, де все ще лежало тіло вбитого минулого дня Арона Хайкіна, і познущалися з уже мертвої людини, б'ючи по тілу прикладами гвинтівок.

У квартирі Варшавського під загрозою розстрілу нападники зажадали величезну суму грошей і дали власнику 30 хвилин на роздуми. Варшавський зібрав 25 тисяч карбованців, які солдати забрали і тут же влаштували бенкет, перепившись спиртом, який знайшли у шафі. Вони намагалися зґвалтувати всіх жінок, що перебували у квартирі, навіть дівчат. Лише після наполегливих благань Варшавського грабіжники пішли.

Загальні збитки всього будинку перевищували п'ять мільйонів карбованців. Окрім власне київських євреїв, постраждали і біженці: у квартирі №12 проживали двоє дівчат із села Скригальовки, що неподалік Фастова. Їхні батьки були вбиті під час погрому більше місяця тому, після чого сестри перебралися до Києва. Тут, на Ярославській, їх пограбували остаточно. Ситуація була критичною настільки, що дівчата не мали у чому вийти на вулицю.

За свідченнями місцевих мешканців, напередодні вони просили допомоги у міського голови Рябцова (ймовірно, йдеться про захист від насильства), але він відповів, що безсилий.

28 жовтня (10 листопада) 1919 року Гірш Портной прийшов до Ліги боротьби з антисемітизмом і дав свідчення про ці події. На їх основі, а також на результатах обстеження, проведеного Лігою, Комітет звернувся до прокурора з проханням розслідувати справу. Чи були вжиті якісь заходи - невідомо, проте загальна ситуація у місті і ставлення "білої" влади до євреїв дають підстави підозрювати, що навряд.

Будинок №26 на вулиці Ярославській зберігся донині. Він стоїть непримітний серед інших подільських будівель. Нічого не нагадує про те, що сталося тут у жовтні 1919 року. Про Арона Хайкіна, якого смертельно поранили у власному домі. Про Гірша Портного, який пролежав на горищі, поки внизу руйнували його життя. Історія цього будинку - лише одна з численних київських трагедій жовтня 1919-го, які з плином часу стали забутими.