In memoriam: Сашко Євтушенко

Сашко Євтушенко як людина системна й далекоглядна потурбувався про нас, заархівуваd найважливішу частину свого дослідницького й журналістського доробку на порталі Рок-око

 

Помер Сашко Євтушенко. Як журналіст і мистецтвознавець, у 1990-ті - 2000-ні він робив неймовірне: збирав, архівував, складав у енциклопедії інформацію про українську музику, ровесницю незалежності, найбільший акцент роблячи на рок та інді.

Був редактором музичного журналу "Галас", газети "АУТ", музичної програми "Тинди-Ринди", писав до багатьох загальнонаціональних видань про музичну сцену, був прессекретарем, співорганізатором музичних фестивалів та інших імпрез. Без Сашка не обходився жоден більш-менш помітний музичний захід кінця восьмидесятих -першої декади двохтисячних років.

А потім він якось раптово зник. Майже не помічено, бо це зникнення збіглося в часі зі зникненням з видимого простору більшості колись славетних музичних виконавців і гуртів, які за кількома винятками практично не з'являлися на TV й радіо.

Коли з'явилися соцмережі, Сашко іноді ще виринав то тут, то там, але останні роки абсолютно випав з поля зору.

Минулого року я почала працювати над проєктом, до якого хотіла залучити Сашка як редактора, і це була ціла пошукова операція, щоб знайти актуальні номери телефонів, бо на старі він не відповідав.

Я навіть написала оголошення в фейсбук-групі KIEV UNDERGROUND 1986-1995 і один зі старих знайомих поділився актуальним номером телефону. Ми зідзвонилися.

Виявилося, що Сашко має загострення давньої хвороби нервової системи внаслідок травми, отриманої ще в юності, через що практично не виходить з дому. А мешкає тепер у дружини Олени на Борщагівці.

Квартира на першому поверсі, тому хоч іноді з Лєниною допомогою виходить посидіти у дворі на лавці. Наприкінці грудня, якраз перед новим роком, я поїхала його навідати.

Власне, ця розмова на кухні за чаєм із різдвяним штоленом і була моєю останньою зустріччю з Сашком. Він подарував мені "Україну in Rock", я пообіцяла, що якось заїду ще…

Звичайно, брила, затиснута в рамки декількох квадратних метрів і свого слабкого тепер тіла - Сашко важко це переносив. Дуже комплексував щодо того, як виглядає, не хотів, щоб його таким бачили й психологічно не був готовий пересісти на інвалідний візочок, щоб з'являтися на люди хоч іноді…

Тепер він спілкувався зі старими друзями, коло яких дуже звузилося, переважно через телефон…  Я зробила з ним фото, але потім видалила, Сашко собі на ньому не подобався.

З тим проєктом, на жаль, поки не склалося. Була підготовлена заявка до Українського культурного фонду, але її слабким місцем стало те, що жоден з телеканалів, куди зверталася я й мої ймовірні співпродюсери, не схотів надати листа підтримки проєкту про українську музичну сцену 80-90 х.

Мовляв, це цікаво лише дуже вузькій аудиторії. Власне, тому й співпраці з Сашком Євтушенком не судилося здійснитися. Маю лише його бачення своєї участі, яке він надіслав мені поштою. Картаю себе, що не встигла зняти з ним інтерв'ю хоч на щось - не ідеальне візуально, як я собі вимріяла, бо хіба думаєш, що приязна зустріч перед Різдвом може бути останньою?

Телефоном ми спілкувалися досить часто, Сашко дзвонив мені, ділився якимсь своїми переживаннями чи новинами. Дуже чекав на "Книжковий арсенал" у травні - до нього мала вийти його нова книга… Влітку телефонував з "відпустки" - в найбільше пекло втекли з дружиною на якийсь час в село на Житомирщині…

Востаннє ми розмовляли десь із місць тому, й він казав, що погіршення його самопочуття, скоріше за все, це не серце, на що він грішив, а якесь загострення його основної хвороби, а з цим він уже якось навчився жити…

Оцінити все, що зробив Сашко Євтушенко для української культури, для історії української музики епохи здобуття незалежності, неможливо. Але, як людина системна й далекоглядна, він потурбувався про нас, заархівувати найважливішу частину свого дослідницького й журналістського доробку на порталі Rock-oko. Там і книжки, і журнали, й окремі публікації.

Вічна тобі пам'ять, дорогий Сашко! Нехай там, де ти є, буде багато хорошої музики. RIP.

Олексій Мустафін: Шлях до Клондайку. Чому золота лихоманка на Алясці стала "останньою з великих"

Від ажіотажу навколо Аляски найбільше виграли не ті, хто був на авансцені. Ймовірно, так було й раніше. Але вперше з усією очевидністю це стало зрозуміло саме тут. Зрештою тому на Алясці й завершилася історія "великих золотих лихоманок".

: Львівський музей Грушевського: що далі? Відкритий лист науковців

Ліквідація львівського музею Михайла Грушевського виглядає небезпечною і нівелює, насамперед в очах ворогів України, феномен Михайла Грушевського, який уперше науково обґрунтував у "Історії України-Руси" концепцію окремішності українського народу та відстоював право українців на києво-руську спадщину і ще на початку ХХ століття кинув виклик російській історіографічній концепції: "общеруської історії й не може бути, як нема "общеруської" народності".

Марина Олійник, Олексій Дєдуш: Установа держави-агресора: чи потрібний такий коментар?

Поки Україна не повернула свій державний суверенітет на всіх своїх конституційних територіях, на законодавчому рівні необхідно внести регламентуючу норму для українських інформаційних та освітньо-наукових платформ по запобіганню прихованого російського впливу. При згадці (усному чи письмовому покликанні) російських інституцій освітнього, наукового та культурного характеру ЗМІ обов’язково мають додавати коментар на кшталт «інституція держави-агресора проти України».

Юрій Берестень: Волонтерський рух у Катеринославі під час російсько-турецької війни 1877-1878 років

Російський уряд, прикриваючись риторикою надання гуманітарної допомоги "братським народам" Балкан, намагався використати загострення військово-політичної ситуації в регіоні, де спалахнуло в 1875 році масштабне повстання проти турецького поневолення, для посилення своїх позицій у регіоні, марячи про захоплення Константинополя та реставрацію нової Візантійської імперії. Заздалегідь готуючись до війни з Османською імперією, він починає активно розгортати мережу доброчинних організацій та установ, які повинні були опікуватись гуманітарними проблемами догляду за пораненими та хворими військовими, інвалідами війни, сиротами.