Спецпроект

Ні, це не фотографії жертв Голодомору в Україні 1932–1933 років

Аби уникнути подальших тиражувань неправдивої інформації, наводимо ті фотографії, що найчастіше помилково використовуються як ілюстрації Голодомору. Це фотографії, зроблені у Поволжі в листопаді–грудні 1921 р. співробітниками місії Нансена.

Напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору, що відзначається у четверту суботу листопада, LikБез вважає необхідним привернути увагу журналістів та всіх небайдужих до важливої теми візуалізації трагедії Голодомору та її коректного і правдивого представлення.

Спочатку кілька загальних тез для характеристики проблеми.

Зазвичай ілюстраціями до інформаційних повідомлень, науково-популярних та наукових статей, а також фільмів про Голодомор слугують кілька типів візуальних джерел ("картинок"). Назвемо найголовніші. Це:

  • документальні фотографії;
  • різноманітні архівні матеріали;
  • сторінки тогочасних українських газет із повідомленнями про "чорні дошки" та інформацією про (не)виконання планів хлібозаготівель та ін.;
  • сторінки тогочасних закордонних газет та журналів із повідомленнями про голод в Україні;
  • мистецькі твори (створені як очевидцями, так і сучасними митцями);
  • меморіальні місця (пам’ятники та пам’ятні знаки);
  • нарешті, це фотографії сучасних заходів із вшанування пам’яті жертв Голодомору як в Україні, так і закордоном.

Тобто варіантів, що саме обрати для візуального ряду, достатньо.

Родина, що помирає на березі річки Волги. Осінь 1921 р. 

Та найчастіше використовуються документальні фотографії. Адже саме світлини, що фіксують момент трагедії, найсильніше впливають на читача / глядача. Хіба може залишити когось байдужим знімка розпухлої від голоду дитини у лахміттях чи фото помираючих від голоду?! Звісно, що ні.

Крім того, ці фото виконують також роль неабиякого аргументу, заперечувати який не виходить. Вже самим фактом свого існування вони промовляють: "Це було, було! Дивіться!"

Семирічний хлопчик, знайдений на вокзалі у Самарі. Він помирає від голоду та виснаження. Осінь 1921 р. 

Але якщо серед наведених у публікаціях зображень виявляються неправдиві фото (байдуже – через незнання, помилку чи злий намір) і це стає відомим, то і довіра до інших наведених джерел однозначно пропадає, а висловлені судження переходять до категорії сумнівних чи навіть сфальшованих.

Поговорімо про це докладніше.

Так склалось, що документальних фотографій, що зафіксували б жертв Голодомору 1932–1933 рр., збереглось небагато. Це і зрозуміло. Влада, здійснюючи терор голодом, всіляко намагалась приховати свої злочини. Кореспонденти до голодуючих та вимираючих сіл не допускались.

У населення (особливо у селян) на руках фотоапаратів практично не було. Ті кілька фотографій, що на сьогодні чітко атрибутовані, були зроблені іноземними спеціалістами, які у той час працювали в радянській Україні, і таємно вивезені закордон.

 Голодуюча семирічна дівчинка із роздутим животом через довге голодування та вживання трави у їжу. Бугуруслан, осінь 1921 р.

Між тим у публікаціях, у фільмах, а часом навіть у музейних експозиціях та на документальних архівних виставках бачимо численні фотографії начебто жертв Голодомору 1932–1933 рр. в Україні. Деякі з цих світлин "кочують" з однієї статті до іншої та вже перетворились на "візитівку" Голодомору.

Питання: Чи всі вони справді були зроблені саме в Україні та саме в цей час?

Відповідь категорична: Ні!

 Інше фото із тією ж дівчинкою. Голодуюча родина. Бугуруслан, осінь 1921 р.

На жаль, дуже часто для ілюстрування жахів Голодомору в Україні 1932–1933 рр. помилково використовують фотографії, зроблені у Поволжі у листопаді-грудні 1921 р. співробітниками місії Нансена.

Весною 1921 р. у кількох районах Росії, а саме у Поволжі та на Північному Кавказі, через страшну посуху та неврожай розпочався голод. Масовий голод охопив також Південь України, проте звідти продовжували вивозити хліб до Росії, посилаючись на те, що в Україні, начебто, не голод, а просто неврожай.

Після довгого замовчування трагедії лише у серпні 1921 р. уряд радянської Росії звернувся по міжнародну допомогу. В Кремлі очікували, що європейські уряди нададуть Росії кредит у 10 млн. фунтів стерлінгів. Однак в Європі виникли підозри щодо імовірних зловживань та майбутнього нецільового використання коштів радянським урядом, і у кредиті було відмовлено.

 Листівка з фото голодуючих хлопчиків, зроблена співробітниками місії Нансена. Листівка була випущена у 1922 р. в Женеві для збирання коштів для допомоги голодуючим у Росії.

Зрештою, після тривалих нарад і консультацій допомога була надана, але на умовах роботи в Росії спеціальної комісії та визнання більшовиками боргів царської Росії.

Згаданою спеціальною комісією став Міжнародний комітет допомоги голодуючим у Росії. Ця організація, створена в Європі під егідою Міжнародного комітету Червоного Хреста, об’єднала більш ніж три десятки доброчинних та релігійно-доброчинних товариств.

 Близько восьми десятків тіл, переважно дитячих, знайдених та звезених на кладовище впродовж двох днів. Кладовище міста Бузулук, грудень 1921 р.

Очолив комітет визначний полярний дослідник та громадський діяч норвежець Фрітьоф Нансен, тому ця гуманітарна структура отримала неофіційну назву "місія Нансена".

Восени 1921 р. Нансен приїхав до Росії та у листопаді-грудні 1921 р. відвідав охоплені голодом райони, зокрема Поволжя та Північний Кавказ. Звідти він привіз кілька десятків негативів на склі та фотографій, що були зроблені співробітниками місії. Для широкого розповсюдження Нансен відібрав 63 зображення голодуючих та тіл тих, хто помер від голоду.

Фотографії широко розійшлись Європою та Америкою. Вони неодноразово друкувались у пресі та окремо у вигляді листівок для збирання коштів для голодуючих в Росії, пізніше – також як ілюстративні додатки до численних книг про життя та діяльність Ф. Нансена.

 Близько восьми десятків тіл, переважно дитячих, перед похованням у братській могилі. Одяг із дітей зняли для подальшого використання. Кладовище міста Бузулук, грудень 1921 р.

Нині ці фотографії знаходяться у вільному доступі на сайті Національної бібліотеки Норвегії у фотоархіві Ф.Нансена.

Вважаємо, що нині публікація фотографій, зроблених у Поволжі у 1921–1922 рр., як фотографій Голодомору в Україні 1932–1933 рр. є шкідливою та цілковито неприпустимою. 

Така – свідома чи несвідома – підміна веде до знецінювання інформації щодо українського Голодомору-геноциду та підважує правдивість інших свідчень, дає підстави звинувачувати дослідників у фальсифікації Голодомору.

 Тіла дітей, які померли від голоду. Місто Марксштадт (нині – м. Маркс Саратовської області Російської Федерації), грудень 1921 р.

Легковажити достовірністю поданих ілюстративних матеріалів не варто.

Аби уникнути подальших тиражувань неправдивої інформації, наводимо ті фотографії 1921 р. із відповідними підписами, що найчастіше помилково використовуються як ілюстрації Голодомору. Підписи мають гіперлінки, що відсилають на сайт Національної бібліотеки Норвегії.

Ні, це не фотографії жертв Голодомору в Україні 1932–1933 років!

Це фотографії, зроблені у Поволжі в листопадігрудні 1921 р. співробітниками місії Нансена.

Джерело: LIKБЕЗ. Історичний фронт 

За два кроки до війни: Гляйвіцька провокація

31 серпня 1939 року. Невеличке сілезьке містечко Гляйвіц, Німеччина. Вечір. В одному з номерів готелю в центрі міста на застеленому ліжку лежить з закритими очима чоловік. Він вдягнутий і взутий. О 16-00 тишу номера прорізує вимогливий дзвінок телефону, який стоїть на столику біля ліжка. Не відкриваючи очей чоловік простягає руку, знімає трубку і підносить її до вуха. З трубки лунає добре знайомий йому голос: «Терміново передзвоніть!».

«Тройка» чи «Сєвєр»? – депортаційна операція початку квітня 1951 року

70 років тому на території України відбулася остання депортаційна операція, під час якої переважно зі Західної України було виселено 2 487 сімей куркулів, свідків Єгови та колишніх вояків армії Андерса

Черчилль-політик і Орвелл-письменник: дивовижні схожості двох культових особистостей

Мало хто знає, що здавалося б, нічим не пов’язані між собою Вінстон Черчилль та Джордж Орвелл мали насправді багато чого спільного. Обоє випередили свій час, обоє виступали борцями за свободу та демократію, а їхні ідеї, сформовані майже століття тому, залишаються гостро актуальними і дотепер.
Книжка «Черчилль і Орвелл. Битва за свободу», написана журналістом та воєнним кореспондентом Томасом Ріксом, вийшла друком у крафтовому видавництві «Лабораторія». Це порівняльна біографія двох видатних історичних постатей, які ніколи не зустрічались, однак захоплювались один одним на відстані.

Українська латинка в царській Росії?

У фонді Подільського духовної консисторії Державного архіву Хмельницької області потрапила на очі справа «О запрещении печатания азбук русского языка с применением польского алфавита». «А чи не йдеться про українську латинку?», – відразу подумалося, хоча важко уявити такий феномен у Російській імперії ХІХ століття