Спецпроект

Кон-Тікі. Найфантастичніша пригода ХХ століття

У 1948 році Геєрдал видав книжку «Експедиція Кон-Тікі». Її перший наклад розкупили за 15 діб. Книжку переклали мовами 70 країн світу. Загальний наклад перевищив 50 000 000 примірників. Бо ця книжка вчить мріяти.

Що читаємо? Книга Тура Геєрдала "Експедиція Кон-Тікі" - Тернопіль, Видавництво "Крок", 2017.

Інколи можна опинитися у дивовижній ситуації. До неї можна йти неквапом. Аж раптом розумієш: оце ти вляпався!

Уявіть: навколо вас – океан. До Перу – 1570 кілометрів. До найближчих островів прямо по курсу – 6430 км. Найближча видима твердь – це Місяць. Найближча твердь – це морське дно. Але на дні вам робити нема чого, а до Місяця на плоті не дістанешся.

Якщо в цьому світі є хтось, хто не знає, що Кон-Тікі – це пліт, то прийшов час зробити це дивовижне відкриття. Кон-Тікі – це копія інкського плота, на якому у 1947 році Тур Геєрдал та його команда перетнули Тихий океан від Перу до островів Туамоту.

 Кон-Тікі

Більше архівних фото на fb-профілю Музею Кон-Тікі

101 день. Майже 7000 кілометрів. Відстань – трохи менша як від Києва до Нью-Йорку. Середня швидкість – 2,8 км/годину.

З власного досвіду мушу сказати, що рухатися із такою швидкістю по морю – це неймовірно нудно! І добре, коли десь на горизонті маячить якийсь острів: якась ілюзія руху! А тут – три місяці без жодного натяку на землю на горизонті.

 Шлях з Інків - у Полінезійці. 101 день, 6 980 км  

Якось під час такого безнадійно нудного переходу, здається, між Ітакою і якимсь іншим островом у Іонічному морі я і згадав, як команда Кон-Тікі розважали себе у відкритому океані.

Геєрдал та його приятелі ловили акул голіруч.

Вони підманювали хижаків на половину макрелі. Акула розганялася. Висовувала морду з води, відхоплювала одним клацом зубів рибину і пірнала в океан.

Ось тут підступний Геєрдал і хапав акулу за хвіст. Шлунок велетенської рибини підпирає горлянку, акулу ніби паралізує в цей момент. І тоді її можна витягти на пліт.

Потім акула приходить до тями і починає як ковадлом гатити хвостом по хижі, щоглі та вантам. Адреналін. І зеленому корабельному (вірніше не зовсім корабельному) папузі весело!

Зараз за оповіді про такі розваги Грінпіс будь-кого на атоми розклав, незважаючи на заслуги перед наукою, літературою і кіномистецтвом. А тоді, у 1947-му, на масову різанину акул посеред Тихого океану ніхто не звертав особливої уваги…

 

-Так, а навіщо вони це зробили?! – запитав хтось з нашої команди, поки далеко на горизонті поволі збільшувався синій контур острова.

- Навіщо акулам геноцид влаштували? Чи навіщо на плоту через Тихий океан пішли? – вирішив уточнити я.

З’ясувалося, що моїм слухачам були цікаві відповіді на обидва питання. І наступні три години я оповідав історію найфантастичнішої пригоди ХХ століття. Вірніше, переповідав книжку, яку я в дитинстві перечитав разів 25!

Наприкінці розповіді прокинулися ті, хто спав у каюті. І мені прийшлося оповідати скорочений варіант оповіді "на біс"! Навколо було море, з хвиль випорхували летючі рибки. Залишилося уявити, що ми самі гойдаємося на Кон-Тікі через океан.

А іще мені самому закортіло побачити справжній Кон-Тікі. Та здійснити дитячу мрію.

 Папужка Лоріта була сьомим учасником експедиції Кон-Тікі

На плоту через Тихий океан. Навіщо?

Через якийсь час я був в Осло, у Музею Кон-Тікі. Біля входу так і написано: "Кон-Тікі. Найграндіозніша морська пригода наших часів".

Посеред будівлі – 9 велетенських бальсових колод під прямим парусом із обличчям Кон-Тікі: Ку, Кане, Кама, Іло, Маурі, Ра, Ранґі, Папа, Таранґа.

Загалом їх було 12: ще три бальсових колоди – Кура, Кукара і Гіті – були "охрещені" на честь супутників Кон-Тікі, бога і героя, ім’я якого пам’ятали і в Південній Америці, і в Полінезії.

 Пліт Кон-Тікі у музейній експозиції в Осло

Фото: Олександр Зінченко, 2018

 Бальса. У Музею кон-Тікі можна відчути, наскільки вона насправді легка: шматок розміром з людську голову важить лише кількадесят грамів

Власне, книжка починається з того, з чого починається і ця оповідь: сидячі на цих колодах посеред Тихого океану Геєрдал з самого початку питається, як це він вляпався у цю історію?

Ще перед Другою світовою війною, Тур Геєрдал разом із дружиною Лів опиняються на острові Фату-Хіва, що в Маркізському архіпелазі.

 Тур і Лів. Медовий місяць на Фату-Хіві

Це був дещо незвичний "медовий місяць": він тривав рік, і протягом останніх тижнів молодому подружжю складав товариство старий канібал Теї Тетуа.

"Тікі, - тихо промовив старий. – Він був і богом, і вождем. Тікі привів моїх пращурів на ці острови, де ми тепер живемо. Колись ми жили у великій країні далеко-далеко за морем".

Теї Тетуа, Лів і маленька Момо на Фату-Хіві

Теї Тетуа був останнім на Фату-Хіві з тих, хто вірив у Тікі. Статуї Тікі стояли забутими посеред джунглів.

"Ти помітила, Лів, що оті величезні кам’яні статуї Тікі нагорі, у джунглях, дуже нагадують гігантські фігури, полишені вимерлими культурами Південної Америки?" - Геєрдалові не давала спокою подібність культур інкської Америки та деяких полінезійських островів.

І там, і там вирощували батат та називали його дуже подібними словами. І там, і там височіли кам’яні статуї. І там, і там – знали ім’я Тікі.

З’ясувалося, що це тільки дещиця з багатьох культурних паралелей між двома світами, яких розділяли тисячі кілометрів та найбільший океан планети Земля.

Як так сталося? Невже все це – рештки континенту, який в передісторичні часи опинився на дні океану? Така теорія була популярна серед нефахівців. Проте геологи категорично її відкидали.

Геєрдал захопився ідеєю встановити, звідки взявся той Тікі? Тобто – чи можливі були морські контакти між племенами, які знаходилися у своєму розвитку на етапі енеоліту і не знали заліза?

Геєрдал покинув зоологію, залишив університетському Зоологічному музею колекцію жуків та молюсків, зібраних у Полінезії та вдався до вивчення історії давніх цивілізацій Перу. Перед інками там мешкала інша народність.

Час у музеях і бібліотеках не проминув дарма. Ось, що Геєрдал прочитав одного разу:

"Мовою інків (кечуа) він називався Віракоча, отже, це ім’я має пізніше походження. Первісне ім’я сонце-бога Віракоча, яке вочевидь, частіше вживалося у стародавньому Перу, було Кон-Тікі або Іла-Тікі, що означає Сонце-Тікі або Вогонь-Тікі. Кон-Тікі був верховнем жрецем королем-сонцем загадкових "білих людей" з інкських легенд, які полишили руїни велетенських споруд на берегах озера Тітікака.

Легенда стверджує, що на Кон-Тікі напав вождь на ім’я Карл з долини Кокімбо.

У битві на одному з островів Тітікакі таємничі білі і бородаті воїни зазнали нищівної поразки, але Кон-Тікі та його найближчому оточенню пощастило врятуватися і згодом дістатися суходолу, а потім вони попрямували морем на захід і зникли назавжди".

Так народилася гіпотеза. Геєрдал зібрав цілу колекцію свідчень, що одним з шляхів заселення Тихоокеанських островів був шлях зі Сходу, з Перу – на Захід.

"Ні! – скрикнув він. – Ніколи!" Такий вигляд мав би напевно різдвяний гном, якби хтось сказав йому, що наступне Різдво святкуватимуть на Івана Купала".

Такою була реакція одного з шановних американських професорів на те, що пропонував Геєрдал у своєму дослідженні.

Той навіть не хотів читати рукопису. На столі лежав переплетений стос паперу. На титульному аркуші значилося: "Полінезія та Америка, дослідження взаємопроникнення давніх цивілізацій".

Геєрдал намагався переконати професора ознайомитися із аргументами.

– Аргументи! - буркнув він. – Не можна ставитися до етнографічних проблем, як до детективної загадки!"

Він вважав, що жоден з народів Америки не міг дістатися Тихоокеанських островів.

– А знаєте, чому? Відповідь дуже проста. Вони не могли туди дістатися, бо не мали човнів!

– Вони мали плоти, - не надто впевнено відповів Геєрдал. – Вони вміли будувати плоти з бальсового дерева.

– Так, а ви спробуйте доплисти на бальсовому плоті від Перу до Океанії!

Ніхто не хотів читати рукопис, який зараз назвали б "мультидисциплінарним дослідженням".

Геєрдал для вирішення проблеми етногенезу полінезійців використовував наукові факти з етнографії та археології, зоології, ботаніки та фізичної антропології.

Сьогодні здається, що нічого революційного в цьому нема: ми тепер це називаємо "комплексний підхід". Але тоді ніхто з спеціалістів навіть чути не хотів, щоб вийти за межі якоїсь спеціалізації.

Треба було плисти.

Одна з перших зустрічей Тура Геєрдала з бальсою. На таких бальсових плотиках у Еквадорі переправляли через річку позашляховик, на якому організатори експедиції діставалися до бальсових плантацій 

Експедиція дозволяла спростувати один з найвагоміших аргументів проти теорії Геєрдала та привернути увагу наукової спільноти до дослідження зв’язків між Америкою та Океанією.

Проблема полягала в тому, що ніхто не знав, як керувати бальсовим плотом у відкритому океані. І якщо експедиція закінчиться бідою – Геєрдал ризикував власними руками зруйнувати теорію в очах загалу.

Експедиція Кон-Тікі

Експедиція Кон-Тікі почалася в лісах Еквадора. Інкам було простіше: у ті часи не було кордонів та міжнародної бюрократії.

Геєрдалу було складніше: бо до міжнародної бюрократії додавався брак часу і сезон дощів. Простіше було позичити літак в американців і стрибнути з парашутом у джунглі, ніж доїхати на позашляховику до місць, де тоді росла бальса!

Стрибати з парашутом Геєрдал вмів. Але прийшлося їхати через Анди на позашляховику. Їх попереджали, що дорогою їм можуть зустрітися мисливці за головами.

Вони так вміло відрізали голову, подрібнювали черепні кістки та наповнювали гарячим піском, що вдавалося зберегти портретні риси обличчя…

Щоб організувати експедицію треба було зустрітися з людьми з Пентагону та ООН, Президентом Перу і приватними інвесторами.

Зрештою, треба було зібрати команду шаленців, які погодяться йти за Геєрдалом у подорож із сумнівними перспективами. І це все забирало величезну кількість сил і часу.

 Учасники "Експедиції Кон-Тікі". Відліва: Кнут Гауґланд, Бенґт Даніельсон, Тур Геєрдал, Ерік Гессельберґ, Турстейн Робю і Герман Ватцінгер

"…аж раптом на Германа напав гомеричний регіт.

Що з тобою? – запитав я налякано.

Та ні, нічого, - ніяк не міг він оговтатися. – просто я вирахував, що в наших запасах провіанту буде 684 бляшанки консервованих ананасів, а я їх страшенно люблю".

 Пентагон спонсорував експедицію: команда Кон-Тікі мала перевірити у польових умовах нові армейські раціони і спорядження

Пентагон допоміг із спорядженням, приватні гроші знайшлися для решти витрат.

28 квітня 1947 року Кон-Тікі розпочав свою пригоду з порту Кальяо у Перу.

 Кон-Тікі у порту Кальяо, Перу

"Коли океан поводився більш-менш сумирно, ми часто плавали на гумовому човнику й фотографували. Ніколи не забуду нашої першої прогулянки…"

Надувний човник встиг віддалитися на парудесят метрів, як у пари його пасажирів повипадали весла з рук. А самі бородані заходилися регітом так, що не можливо було зупинитися.

Ті, хто лишився на плоті, розгублено оглядали одне одного, щоб зрозуміти, що саме могло спричинити таку бурхливу реакцію. Чи причина – у тому, що ці два істерика на сонці перегрілися?!

Обезсилені від сміху хлопці, гикаючи, вибралися назад на пліт, пропонуючи самім пересвідчитися як Кон-Тікі виглядає з боку.

Кон-Тікі мав неймовірно безнадійний і безглуздий вигляд. Вже за найменших хвильок не було видно колод. І так то виглядало, що посеред безмежної блакиті Тихого океану височить стара, перекособочена норвезька клуня.

По хвилях гордо неслася перекособочена норвезька клуня 

Та це гордовите судно неабияк добре давало собі раду посеред найбільшого океану планети.

Перші тижні експедиції - це був час жахливих штормів. Вони виснажували команду. Більше години витримати на вахті не вистачало сил. Величезні вали падали на пліт. Безсоння виснажувало навіть більше, ніж надлюдські зусилля.

На щастя, перші тижні були найскладнішими. Далі погода поліпшилася і дозволяла почуватися навіть розслаблено під час вахт.

 "Календар" для вахти

Стюарту було достатньо вранці пройтися по палубі, щоб назбирати летючих рибок. Вони розганялися, але не завжди могли перелетіти пліт. Одного разу кок нарікав, чому така рибка не "приземлилася" просто відразу на сковорідку.

 

"Такого звіра не існує в природі!" - заявив скрізь сон Бенгт Даніельсон. Вночі Турстейн Робю прокинувся від жаху. Йому в спальник заповзла якась потвора. Вона була довга, слизька і холодна як змія.

Спочатку було подумалося про щупальця гігантського кальмара. Та це була риба. Майже метрової довжини, та вузька як вугор чи змія. З щучою головою та зубами зомбі з фільму жахів.

Такого звіра дійсно ніхто до того не бачив. До Турстейна у спальник заповзла невідома науці рибина.

 "Такого звіра не існує в природі!"

Турстейн Робю тримає невідомий науці вид риби 

Часом під темною водою вночі було видно, як величезні скупчення чогось світилися і кружляли примарами під плотом.

Команда Кон-Тікі так і не зрозуміла, що це були за плями світла: чи то велетенські морські потвори контактували із планктоном, примушуючи його виблискувати світлом, чи природа цих нічних вогняних шоу була менш матеріалістичною.

Привіт острову Пасхи

Кон-Тікі перетнув 110? західної довготи. Це означало, що пліт увійшов у води Полінезії і порівнявся із її форпостом – островом Пасхи.

На острові там і тут стояли та лежали колоси людської подоби заввишки з чотириповерховий будинок.

Довговухі гіганти вглядалися за крайнебо на схилах вулкана Рано-Рараку. І тут, і там лежали червоні туфові "перуки", які впали разом із статуями під час усобиць на острові.

Моаі на острові Пасхи 

Легенди перуанських інків стверджують, що люди Кон-Тікі були народом білих людей, які носили бороди, штучно розтягували собі мочки вух та мали руде волосся.

Інки стверджували, що саме "довговухими" юули спооруджені гіганські статуї в Андах, перш ніж їх розгромили у битві на озері Тітікака.

Між гігантськими камінними колосами у Перу та остова Пасхи було більше подоби, ніж між статуями решти островів Тихого океану. На Маркізах та Таїті такі скульптури відомі за загальною назвою Тікі.

Ці скульптури уособлювали пращурів, яких після смерті прирівнювали до богів.

 Наступна експедиція Геєрдала відбулася на острів Пасхи. Артефакти звідти також виставлені у Музею Кон-Тікі 

Тут можна знайти і пояснення, чому статуї острова Пасхи мали на головах руді "перуки" з вулканічного туфу.

На усіх островах Полінезії можна зустріти людей, а інколи і цілі родини з рудим волоссям і білим кольором шкіри, які виразно вирізняються від решти смуглявих туземців.

На самому острові Пасхи люди пам’ятали, чи вони належать до роду "довговухих", чи до "короткоухих".

І це дозволяло припускати, що білі "довговухі" люди Кон-Тікі прийшли на острів Пасхи зі сходу, з Перу. І відразу проявили себе як вправні скульптори, які добре знали свою справу. Бо на маленькому острові нема жодних слідів, які б свідчили про тривалу еволюцію цього виду мистецтва. Воно виникло вибухово, і відразу сягнуло піку свого розквіту.

Коли голландці "відкрили" той острів геть випадково на Великдень і нарекли його на честь Пасхи, вони і не думали, що острів вже має свою назву – Те-Піто-те-Ґенуа. Тобто - "пуп-острів".

Ця поетична назва для полінезійців підкреслювала, що острів як пуповина зв’язував Океанію із країною предків, був сполучною ланкою між усіма островами і їх первісною батьківщиною.

З вечіріх і нічних оповідей Геєрдала команді складався паззл, з якого все більш яскраво проступала історія заселення Полінезії.

А на все це поглядав з прямокутного вітрила намальований Еріком Хассельбергом образ Кон-Тікі.

Вигляд з хижини тоді...

...і тепер 

Фініш

7 серпня 1947 року відбувається драматичний фініш експедиції. Кон-Тікі налетів на риф Рароіа.

Рароіа. Останні метри пригоди 

Але це також означало, що гіпотеза Геєрдала підтверджена в тій частині, яку ставили під сумнів американські професори: бальсові плоти з Південної Америки мали можливість досягти Полінезії.

Кон-Тікі – доплив до фінішу у заплановані терміни!

У 1948 році Геєрдал видав книжку "Експедиція Кон-Тікі". Її перший наклад розкупили за 15 діб. Книжку переклали мовами 70 країн світу. Загальний наклад перевищив 50 000 000 примірників.

Гонорар дозволив Геєрдалу дофінансувати нову експедицію – на острів Пасхи для продовження досліджень.

Фільм, який команда Кон-Тікі знімала протягом подорожі у 1951 році, отримав премію "Оскар" в номінації "документальні фільми".

 І книжку, і Оскара можна побачити у Музею Кон-Тікі в Осло

Тур Геєрдал помер у віці 87 років у 2002 році. Через 12 років після його смерті генетичні дослідження під керівництвом Анни-Сафо Маласпінас з Музею Природознавства Данії підтвердили гіпотезу Геєрдала.

ДНК мешканців острова Пасхи мало компоненти, притаманні полінезійцям (76%), європейцям (16%) та представникам Південної Америки (8%).

Європейські компоненти пояснювалися контактами з білими, які "відкрили" острів у 1722 році.

Проте американські компоненти були значно давніші і датувалися періодом між 1280 та 1495 роками – тобто часом колонізації полінезійських островів Тікі та його почтом.

Навіщо тягти акулу за хвіст?

Я ясно пам’ятаю вечір, коли я вперше почув про Кон-Тікі. Це був 1983 рік. Ще не почалася Перебудова. Про Горбачова ніхто не знав.

Ми верталися від батьків моєї Мами вздовж залізобетонного паркану Заводу залізобетонних конструкцій №5 у Харкові. Там і нині жахливо.

Над нами світили фантастично яскраві зорі. А батьки (йти було з півгодини) розважали мене розповідями про фантастичну пригоду.

Про те, як шестеро шаленців перепливли Тихий океан на бальсовому плоті (що це воно та "бальса"?!).

Про те, як за борт змило зеленого папужку і команда оплакувала його кожного разу, як знаходила неперетравлений дзьоб у шлунку спійманої акули (дзьоби були від кальмарів).

Про те, як їм світив Південний Хрест (що це?!) Про те, як вони тягали акул за хвіст (Нащо?!)

А потім я прочитав цю книжку сам. Із моїм братом наступного літа ми називали жука на честь крабика Юганеса та складали "таємний" код із знаків ронга-ронга, які називали загадковими іменами: Лів, Тур, Кнут, Хіва-Оа, Турстейн… а потім ця книжка була зачитана до дір…

Доторкнувся до мрії! 

Чи міг я собі уявити у 1983 році, що СРСР впаде, а у звичайного хлопця з промислового Харкова буде можливість без віз і обмежень злітати в Осло, щоб зустрітися з дитячою мрією?

Сьогодні я можу стверджувати, що ця книжка – одна з тих, що найбільше вплинула на мене.

Бо ця книжка вчить мріяти.

Бо ця книжка вчить бути наполегливим і не здаватися на дорозі до своєї мрії.

Бо ця книжка вчить з дрібних деталей збирати цілу картину.

Бо ця книжка вчить заглядати за обрій. А це вміння належить плекати кожному.

Ось, навіщо було тягати акулу за хвіст.

Фраза: "Дивлячись уночі на наш самотній пліт, легко було уявити цілу флотилію таких плотів у часи, коли люди вперше прокладали шлях через океан, уявити, як вони пливли, розсипавшись віялом, щоб мати більше шансів помітити землю..."

Петлюрівська Покрова. УНР на краю безодні

У жовтні 1919 року керманичі УНР уперше за весь час революції організували привселюдну урочисту присягу на вірність українській республіці. Ця подія залишила слід у пам`яті багатьох учасників визвольних змагань, хоча й не змінила перебіг війни за українську державність.

Генерал Петро Григоренко. Таврія, Москва, "психушка", Нью-Йорк

Радянський офіцер, комуніст, антисталінст, жертва каральної психіатрії, захисник і друг кримськотатарського народу, член Московської Гельсінкської Групи і Закордонного Представництва УГГ, а також син, чоловік і батько – це лише частина ролей, які довелося прожити уродженцю Запоріжжя.

"Невидима рука" олігархії. Кому англійці мають бути вдячні за "Велику хартію вольностей"

Ніхто не може бути покараний інакше, аніж за рішенням суду. Податки мають стягуватися лише за згодою тих, хто їх сплачує. Депутат повинен бути захищений від переслідувань з політичних міркувань. Все це ще в 1215 році було зафіксовано у "Великій хартії вольностей".

Свято присяги УНР

"Всі оглядаються назад і дивляться на вулицю, по якій проноситься кілька автомобілів: "Он Петлюра... Спереду... " 14 жовтня 1919 року у тимчасовій столиці УНР Камʼянці-Подільському відбулась урочиста присяга чиновників та війська