Спецпроект

Як нацисти та комуністи у Європі книжки крали

Об одинадцятій ночі 10 травня 1933 року на площі Опенплац у Берліні та ще в 90 різних містах Німеччини палали книжкові багаття, організовані студентськими спілками за підтримки НСДАП. Книжкові вогнища сформували нацистам репутацію "культурних варварів" та стали могутньою метафорою культурного знищення, що затьмарила інший, більш неприємний факт — нацисти робили набагато більше, ніж просто знищували книжки — ними також керувала фанатична одержимість колекціонувати та володіти знаннями.

 

Що читаємо? Андерс Ріделл. Книжкові злодії. Харків, Фабула, 2020

У полум'ї багать знищили лише кілька тисяч книжок — набагато більше їх переміщали до контрольованих партією складів та підвалів. Історичні дослідження на базі вкрадених книжок мали сприяти війні — "розробити зброю для завоювання умів" та виправдати бажання Німеччини претендувати на володіння світом.

Тисячолітній райх потрібно було будувати не лише кров'ю та камінням, а й словами. У цій війні книжки були не стільки жертвою, скільки зброєю. Нацисти жадали перемогти ворога не лише силою на полі бою, а й розумом у думках.

Головними конкурентами в боротьбі за книжки були творець СС Генріх Гіммлер та філософ нацизму Альфред Розенберґ, чиї погляди та інтереси істотно відрізнялася.

Якщо Гіммлера тягнуло до окультизму та мітології, то Розенберґ був одержимий "глобальною єврейською змовою". Розенберґ спробував надати філософії націонал-соціалізму філософічного каркасу, який міг би забезпечити руху певне визнання як у Німеччині, так і в інших країнах.

Альфред Розенберґ народився за годину їзди від Москви, виріс тут та вільно розмовляв російською мовою. Саме Росія прищепила головному філософу нацизму бацилу антисемітизму, коли влітку 1917 року його познайомили тут з одіозною книгою "Протоколи сіонських мудреців".

"Протоколи" сфабрикувала царська таємна поліція задля поширення антисемітизму, який розпалював погроми проти євреїв, що об'єднувало населення імперії та відволікало від насущних проблем. Історики припускають, що Розенберґ грав вирішальну роль у поширенні антисемітської пропаганди, у перетворенні теорій змови на "правду" та створенні ідей про єврейсько-більшовицьку змову в Німеччині.

Ймовірно, саме Розенберґ познайомив Гітлера з "Протоколами сіонських мудреців", після чого майбутній фюрер вже виступав в шинках зі своєю першою промовою про змову євреїв з більшовиками.

 
Альфред Розенберг

Книга являє собою серію репортажів: Андерс Ріделл мандрує від Берліна до Амстердама, а звідти — до Парижу, де нацисти провели найоб'ємнішу грабіжницьку операцію в Західній Європі. Однією з головних цілей був архів банку Ротшильдів, який вмістився в майже 760 контейнерах — нацисти воліли розкрити "мережу світового капіталізму євреїв".

Загалом у Франції було пограбовано 723 великі бібліотеки та вичищено 29 000 квартир, загальна здобич склала понад 1.7 мільйона книжок.

Нацисти грабували також і емігрантські бібліотеки, тож згадується тут і Україна: у Парижі розміщувалася бібліотека Симона Петлюри, яка нараховувала близько 15 000 томів. Її пограбували у січні 1941 року — Розенберг долучив її до "Східної" колекції свого інституту.

Польщу грабували інакше — мета полягала в інтелектуальному підкоренні, тому в Польщі знищили більше книжок, ніж вкрали. Кількість награбованих книжок оцінюють в 2-3 мільйони, натомість знищили майже 15 мільйонів книжок.

Фонди 350 бібліотек відправили до паперових комбінатів для переробки на паперову масу — знищували навіть дитячі книжки, підручники та літературні твори. Польща втратила 70% усіх книжок.

Після грабунку Польщі Гітлер призначив Альфреда Розенберґа райхсміністром у справах окупованих східних територій, проте його владу обмежили через розбіжність у поглядах з фюрером.

Розенберґ вважав, що потрібно утворити альянс з поневоленими слов'янськими народами проти більшовизму, позаяк німцям ніколи не вдасться утримувати неосяжну територію Російсько-Совєцької імперії.

Гітлер наполягав, що слов’яни «народжені для рабства», тож про союз не може бути й мови. Фюрер призначив керувати райхскомісаріатом України несамовито жорстокого Еріха Коха, який заявляв, що «якщо мені зустрінеться українець, вартий того, щоб сидіти зі мною за столом, мені доведеться пристрелити його».

 
Париж, Бібліотека Симона Петлюри (1937). На фото – перша в історії виставка, присвячена гетьману Івану Мазепі

Грабувати в Совєцькому Союзі було в певному сенсі простіше, адже комуністи зробили частину справи за нацистів: більшість зібрань вже була націоналізована та конфіскована, а масонські та подібні організації заборонені.

Більшу частину награбованого продали на Захід за омріяну валюту, решту зосередили в державних закладах, які й почали грабувати нацисти. Операція була широкомасштабною та честолюбною: загалом обшукали 2265 установ.

Грабунок України здійснювала окрема гауптарбайтгрупе Україна з офісом у Києві — лише тут працювало 150 експертів, які організовували розкрадання сотень бібліотек, університетів, палаців і синагог.

Акцент на Україні не випадковий: Ріделл підсумовує, що жоден інший регіон не був настільки спустошений руйнуванням та грабежами, як Україна. За однією з оцінок, під час війни було знищено близько 50 мільйонів книжок.

Німеччину почали грабувати ще до закінчення війни: вже у лютому 1945 року Сталін підписав наказ про створення Особливого комітету з військових репарацій, хоча домовленість з союзниками 1943 року забороняла розграбування культурних об'єктів.

Совєцькі підрозділи називалися трофейними бригадами і за суттю нічим не відрізнялися від своїх німецьких двійників. Лише 1945 року до Совєцького Союзу вивезли 400 000 вагонів із награбованими речами. Грабежі також були поширені — і певною мірою офіційно дозволені — серед солдатів, офіцерів та генералів Червоної Армії.

Яскравий доказ цьому можна побачити на знаменитому фото "Знамя Пабєди над Рєйхстаґом", де один із сержантів має на руках два годинники. Генерали не відставали — сталінський головнокомандувач Георгій Жуков намародерив кілька потягів військової здобичі, що зробило його надзвичайно багатим.

Найцінніші книжки, конфісковані в Німеччини — середньовічні рукописи та Біблію Ґутенберґа — відправили до Москви повітрям, кількома особливими поставками.

 
Біблія Ґутенберґа

Книжкові підрозділи трофейних бригад відправили назад 10-11 мільйонів книжок. Ці книжки стикнулися з типово совєцькими проблемами — совки хоч і були братами-близнюками нацистів, проте не мали ні їхньої ідеологічної одержимості, ні бюрократичного фанатизму, ні відповідних інтелектуальних здібностей, щоб використати награбоване за призначенням.

Багато фабрик, механізмів, інструментів та наукових апаратів, які намародерили совки, більше ніколи не були використані. Книжки спалювали, вони гнили на складах та підвалах: у жовтні 1990 року російський культурний журнал "Літєратурная ґазєта" заявив, що два з половиною мільйони німецьких трофейних книжок були вивантажені й забуті у церкві Узького неподалік Москви.

Десятки років вологи перетворили книги на гнійне місиво. Колекції роздроблювали та безсистемно розсилали по всій імперії: одна бібліотека для працівників хімічного заводу отримала книжки з давньогрецької літератури, а до іншої надійшли конфісковані журнали французької моди.

Найцінніше відправляли у "Центральный государственный Особый архив СССР" — особливий архів Сталіна для награбованих трофеїв. Сюди потрапили архіви родини Ротшильдів та Міжнародного інституту соціальної історії в Амстердамі, а також частина бібліотеки Симона Петлюри, матеріали з якої опинилися у секції "Українські націоналісти".

Альфреда Розенберґа засудили на Нюрнберзькому трибуналі до смертної кари. Його страта була найшвидшою з усіх десяти. Реституція більше не викликає політичного інтересу — Німеччина вважає, що вона вже сплатила за рахунками, хоча німецькі історики кажуть, що в країні й досі зберігається щонайменше мільйон силоміць вилучених книжок.

Але якщо в Німеччині реституція таки проводилася, то Совєцький Союз та його правонаступниця Росія повертали награбоване лише в одиничних випадках.

У 1996 році Ґасударствєнная Дума прийняла закон, яким усі трофейні надбання «націоналізували», що робило неможливим їх повернення. Тобі не потрібно повертати награбоване, якщо ти оголосиш його своїм.

 
Радянські вояки оглядають експонати будинку-музею Гете в звільненому Веймарі, Німеччина

Це вже друга книга Андреса Ріделла про реституцію пограбованого — перша книга присвячена поверненню художніх цінностей. Картини та скульптури набагато цікавіші для повернення — вони мають історію володіння, відомих власників та значну грошову вартість.

Преса обожнює історії повернення "втрачених шедеврів". Інтерес до викрадених творів мистецтва набагато більший, ніж до книжок. Книжки важко ідентифікувати, вони рідко є унікальними чи справді вартісними.

Зазвичай головною їх цінністю є емоційна складова — часто це єдине, що залишилося від людини нащадкам. Повернення книжок рухається крихітними, якщо не мікроскопічними кроками — за період між 2009 і 2014 роками повернули лише 500 книжок.

Книга подекуди відверто сухувата, часто сповіщає вже відомі факти та історії про нацистський режим. Репортажна форма розріджує книгу, робить її не надто насиченою та концентрованою на інформацію. "Книжкові злодії" не є серйозним історичним дослідженням, але окреслюють непопулярну і майже забуту тему реституцію.

Однозначно цікаво, тож рекомендую.

Список розстріляних українців у Сандармоху

5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від реальних та потенційних опонентів владі, від елементів, які «не годилися для будівництва комунізму». Теоретичне обґрунтування цих заходів здійснив новий нарком НКВД Ніколай Єжов, а вдосконалив особисто Сталін.

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.

Винуватці Абхазької війни

Ця війна забрала життя близько 4000 людей з абхазької сторони та близько 12-15 тисяч з грузинської. Понад 300 тисяч мешканців Абхазії, переважно грузини, стали біженцями. В їх будинках зараз живуть абхази. Вони продають ці будинки громадянам Росії як свою власність. І це, здебільшого, вина трьох людей