Спецпроект

Губернатор Кіровоградщини: "В Росії Голодомор був сильніший, ніж в Україні"

"Коли мова йде про те, щоб витратити сотні тисяч чи мільйони коштів на пам’ятник Голодомору чи спрямувати їх на вирішення соціальних питань, я обиратиму другий варіант".

Голова Кіровоградської облдержадміністрації Сергій Ларін вважає, що сьогодні українська влада повинна більше уваги приділяти потребам живих людей, ніж жертвам Голодомору.

Про це він заявив в інтерв’ю кореспонденту УНІАН .

За словами Сергій Ларіна, Голодомор став трагічною сторінкою в історії не лише України, а й інших народів.

"Мої батьки також постраждали від Голодомору, коли проживали на території Росії. Вони навіть переїхали в Полтаву: як виявилось, там ситуація була кращою", - розповів губернатор.

Він підкреслив, що влада обов’язково вшанує пам’ять загиблих від голоду, зокрема, покладанням квітів до пам’ятного знака жертвам Голодомору і жалобною церемонією.

"Але від того, чи запалимо ми свічки, чи організуємо ходу, ми не воскресимо загиблих. Наша задача сьогодні - турбуватись про живих, у тому числі про тих, хто вижив після страшного голоду, їхніх дітей, родичів, пенсіонерів", - наголосив Ларін.

Щодо можливості добудови пам’ятника жертвам Голодомору, який почали споруджувати на центральній набережній Кіровограда ще в 2007 році за ініціативи Президента Віктора Ющенка, губернатор висловив свою пропозицію.

"Хто хоче добудовувати пам’ятник – виступіть з ініціативою, поставте в кожному магазині скриньку для збору коштів. У нас багато людей, які вважають цю дату однією з головних в країні. Але коли мова йде про те, щоб витратити сотні тисяч чи мільйони коштів на пам’ятник чи спрямувати їх на вирішення соціальних питань, я обиратиму другий варіант", - підкреслив губернатор.

Нагадаємо, що кілька днів тому голова Херсонської ОДА Микола Костяк заявив, що без відповідного указу президента не вшановуватиме загиблих від голоду 1932-1933 років. І Сергій Ларін, і Микола Костяк - керівні особи в Партії регіонів.

Щорічно в четверту суботу листопада в Україні відзначається День пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій.

Про ініціативу з вшанування загиблих "Запали свічку!" читайте тут

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.