Спецпроект

Янукович звернувся до народу: "Голодомор - це Армагеддон"

"Коли ці печальні учти почали йти конвеєром, коли деякі, з дозволу сказати, "вчені" на численних імпрезах і "круглих столах" легко перекидаються мільйонами загиблих з голоду - від 3 млн. - до 5 млн. - до 7 млн., а то й більше - то це вже кощунство".

Президент України Віктор Янукович закликав українців вшанувати пам’ять безневинно убієнних жертв Голодомору.

Про це йдеться в Слові Президента України до народу в День Пам’яті жертв Голодомору, текст якого оприлюднено на офіційному сайті глави держави, повідомляє УНІАН.

“Навіть сьогодні трагедію 1932-1933 років важко осмислити. То був справжній Армагеддон, коли люди од голоду втрачали людське. Відтак, це національне нещастя, яке поглинуло мільйони безневинних, не підлягає забуттю”, - зазначив Віктор Янукович.

Президент наголосив, що в Україні “за часів незалежності немало сподіяно і чиниться задля увічнення пам`яті по убієнних Голодомором. Встановлюються поминальні знаки, пам`ятки і навіть цілі меморіали”.

“Найбільше дотикають серце пам`ятки і пам`ятники, зведені за народним звичаєм - на кошти, зібрані громадою. Це давня українська традиція.

До слова, перший такий поминальний Хрест, ще задовго до урядових рішень, був освячений 12 серпня 1990 року за повним православним ритуалом, в присутності десятків тисяч мирян, гостей з усієї України та із-за кордону, під Лубнами, біля Мгарського монастиря”, - відзначив глава держави.

“Там же, - додав він, - за козацьким звичаєм було насипано курган скорботи і зведено Великий вічовий дзвін над трасою Київ-Харків під Лубнами, біля Мгарського монастиря при багатотисячному велелюдді. Відтоді щороку відбуваються там панахиди”.

Далі, за словами Януковича, “держава взяла на себе ту справу”.

“Однак, коли ці печальні учти почали йти конвеєром, коли деякі, з дозволу сказати, "вчені" на численних імпрезах і "круглих столах" легко перекидаються мільйонами загиблих з голоду - від 3 млн. - до 5 млн. - до 7 млн., а то й більше - то це вже кощунство.

Адже смерть навіть однієї людини - це невідшкодована втрата не тільки для рідних, а й для Космосу. То чи можна скидати на рахівниці мільйони, як щось таке собі, не суттєве. Це - непростимий гріх”, - наголосив Президент.

На його переконання, треба в цьому питанні, нарешті, піти за принципом - "на сьогодні доведено на основі документів і спогадів очевидців стільки-то. Пошуки ведуться далі, згідно з якими і буде уточнюватися ця важка цифра".

“У ці скорботні дні не хотілось би вдаватися до критичного аналізу, однак ми зобов`язані говорити правду і тільки правду, аби скороспілими викладками не здевальвувати сакральність вселюдського горя”, - також підкреслив президент.

“Ще раз усі разом вклонімося Пам’яті безневинно убієнних жертв Голодомору і пообіцяємо, що зробимо все, аби подібне жахіття ніколи не нависло чорним крилом над Україною!”, - закликав Президент.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти

У перші дні 1918 року – 9 січня за старим стилем (22 січня за новим) – в умовах військової агресії проголошено незалежну республіку Україна.

Година папуги. Сумне Різдво

Комусь із бранців Козельська безіменний дух здавався недостатньо авторитетним. То врешті-решт табором пішла нова мода: викликати дух маршала Юзефа Пілсудського. Добєслава Якубовіча дух «Діда» засмутив: «Адже на питання, у кого ти мешкаєш, дух Пілсудського надав прізвище: Кєрсновські чи Кєрнойські. Мене це непокоїть, багато думав про це різне недобре».

Ян Палах: Смолоскип №1

Лібуше Палахова, продавчиня магазину в невеличкому містечку Вшетати, після робочого дня прийшла додому й увімкнула радіоприймач. Був звичайний будній день, 16 січня 1969 року. По радіо передали дивну звістку: у Празі «студент філософського факультету Я. П. вчинив самоспалення». «Який жах…» подумала пані Лібуше але не надала цьому повідомленню надмірної уваги. Ранковим потягом вона мала їхати до Праги на зустріч з сином – Яном Палахом, щоб піти по магазинах і вибрати йому капелюха.