Спецпроект

Лауреатом премії імені Джеймса Мейса став редактор газети "День"

Визначено лауреата ІІ Премії імені Джеймса Мейса. Ним став редактор відділу "Історія і Я" газети "День" Ігор Сюндюков, науковий співробітник Інституту історії НАН України.

За задумом премія має вручатися не лише тим авторам, які пишуть на тему Голодомору, а й тим, хто працює на подолання постгеноцидності українського суспільства. Ще один важливий критерій - послідовність і висока освіченість кандидата.

"Я схиляюся перед пам'яттю Джеймса Мейса, - каже Ігор Сюндюков. - Бути удостоєним такої нагороди для мене величезна честь. Такі люди, як Джеймс Мейс, незрівнянно більшою мірою, ніж ми з вами, думали про вічне".

Премію імені Джеймса Мейса в галузі публіцистики "Громадянська позиція" було засновано з ініціативи головного редактора "Дня" Лариси Івшиної в 2008 році, коли Україна і світ відзначали 75-ті роковини Голодомору 1932-1933 років. А рік тому, в 2009-му, її було вперше присуджено кандидату філософських наук, відомому публіцисту, кореспонденту газети "Флот України" та постійному авторові "Дня" Ігорю Лосєву.

Як зауважила Наталя Дзюбенко-Мейс (письменниця, дружина Джеймса Мейса): "Ставлення до Голодомору - це мірило і нашої громадянської позиції, і нашої совісті. Ігор Сюндюков, як ніхто, пронизливо і щиро пише на цю тему. І, як ніхто, він писав про Джеймса. Але надзвичайно цінні й інші його тексти. У мене є окрема папка, куди я скидаю більшість історичних розвідок Ігоря. Для мене вони - ціла енциклопедія. П'ять років демократії після помаранчевого Майдану не пройшли даремно. Суспільство змінилося. І в цьому заслуга журналістських голосів, особливо таких, що лунають з газети "День".

"Телекритика" висувала цього року свого кандидата на здобуття премії імені Джеймса Мейса. Ним був Аркадій Сидорук - автор книги "Голодомор: коли Україна і світ визнають правду? Роздуми над трагедією".

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?