"Огонёк", Суслов і жіноча ж...

Фотографія з римської Олімпіади викликала неабияке зацікавлення у секретаря ЦК КПРС Міхаіла Суслова, який відповідав за ідеологію. Він побачив у ракурсі пропаганду... формалізму. А не те, що там насправді було знято)

21 грудня завершив свй 95 літній земний шлях радянський та ізраїльський фотограф, зірка світової спортивної фотографії Лев Бородулін. Він працював у журналі "Огонёк" (Москва), в 1973 році переїхав жити до Ізраїлю.
Пам`ятаю, як за радянських часів, у вузькому дружньому колі метри радянської фотографії частенько згадували Льва. І як талановитого фотографа, і як людину, що відважилася пробити радянську "жалізну завісу".
Звісно, на офіційне згадування його імені у ті часи було накладено табу.
Borodulin Collection публікує зараз спогади про Бородуліна. Ось невеликий фрагмент з них, присвячений одній фотографії:

"... Но, даже спортивная тематика была не до конца избавлена от внимания цензуры. Сильно скандальным снимком Льва Бородулина стал "Прыжок с вышки". Фотография украсила обложку "Огонька", посвященную Олимпиаде 1960 года в Риме.

На следующий день газета "Правда" вышла с разгромным письмом "читателя", под этим прикрытием от имени народа, главный идеолог страны Михаил Суслов выразил возмущение на неожиданный и вызывающий для того времени ракурс взгляда фотографа.

"Читатель" товарищ Суслов, который однажды поутру, решив полистать периодическую печать, увидел на обложке уважаемого советского изданиядевушку, летящую с вышки.
Поскольку Бородулин фотографировал спортсменку чуть выше высоты ее полета, то девушка вышла на фото не в профиль, не анфас и даже не боком, а самым натуральным советским задом.
 

Он разнес в пух и прах манеру съемки фотографа, обвинив в формализме, обозвал снимок „летающей ж…" и раскритиковал за формализм.

За Бородулина вступился тогда главный редактор журнала Анатолий Софронов, взяв всю вину на себя, а много лет спустя тот самый снимок был продан на аукционе Sotheby's за 3 793 доллара.

Рассказывали, что в 2003 году на выставке приуроченной к 80-летию автора, посетители совсем не интересовались у консультантов особым бородулинским подходом к фотографии, не спрашивали даже о стоимости этих фотографий, а на входе задавали билетерше один и тот же вопрос: "А ж… будет?".

На что билетерша уже привычно отвечает: "Конечно, будет, куда же без нее".

"Ж…" – это, пожалуй, самый известный и дорогостоящий снимок".

Михайло Кальницький: Як 100 років тому керманичів київської міліції розстрілювали та садили за системну корупцію

Приводом для резонансного розслідування, що фактично обезголовило правоохоронні органи Києва і Київщини, стала порівняно незначна подія. У квітні 1925-го помічник начальника Київської губміліції Малишев несподівано отримав призначення до Черкас. Перед тим, як залишити попередню посаду, він мав відзвітувати про стан коштів місцевої промміліці. Аж раптом призначена для цього ревізія виявила певну нестачу.

Павло-Роберт Маґочій: Вшанування пам'яті Семена Глузмана – Слави

16 лютого 2026 року помер відомий український психіатр і дисидент Семен Глузман. Він відбув 10 років радянських концтаборів та заслання в часи СРСР. 16 квітня на Міжнародній конференції Української психіатричної асоціації в Києві вшанували пам'ять Семена Глузмана – Слави. Публікуємо промову друга Глузмана та голландського правозахисника Роберта ван Ворена.

Олексій Мустафін: Негус власною волею. Бурхливе життя Теводроса II

Коли у квітні 1868 року британські вояки здобули штурмом гірську фортецю Мекдела – резиденцію ефіопського негуса (або ж імператора) Теводроса II, вони знайшли володаря вже мертвим. І кинулися розривати його одяг на сувеніри. Зупинив ганебне видовище командувач Роберт Нейпір. Який наказав приставити до тіла надійну охорону. Поховали Теводроса II з повагою до його імператорського статусу.

Олександр Алфьоров: Фонтан замість пам'яті

Місце, де влада Києва бачить фонтан – це центр Столиці, це серце України. Відповідальність тут – неймовірна. Кожне подібне місце в Києві має бути гармонійно вписане у загальну концепцію! А не затикане нейтральністю, яка в сучасних умовах дорівнює безвідповідальності та, насправді, потуранню окупанту, який дуже прагне от цієї мовчазної та сірої України.