Стартував проєкт «Екземпляри ХХ» про літературно-мистецьку періодику ХХ століття

Проєкт спрямований на вивчення знакових періодичних видань про літературу і мистецтво XX століття, які виходили на території України або створювались українцями діаспори

Проєкт "Екземпляри ХХ. Літературно-мистецька періодика ХХ століття" реалізується культурно-видавничим медіа "Читомо" за підтримки Українського культурного фонду.

 

На сайті "Читомо" підготовлені 12 науково-популярних досліджень про знакові українські часописи, які були експериментальними, інноваційними у свій час, фіксували культурний ландшафт, спричиняли дискусії. 

Серед авторів експертної ради проєкту: Тарас Гринівський, Вахтанг Кіпіані, Діана Клочко, Олег Коцарев, Ігор Котик, Катерина Лебедєва, Станіслав Мензелевський, Ірина Плехова, Ярина Цимбал.

"Унікальність проєкту в його кроссекторальності, адже наукові консультанти представляють різні сфери — візуальне мистецтво, літературу, кіно, видавничу справу й редагування, історію, що дозволяє комплексно поглянути на видання й виявити їхні особливості. За кожним із цих призабутих, а для широкого загалу невідомих видань стояли люди, які любили свою справу й попри складні й часто небезпечні умови висвітлювали культурні процеси, а часто  були їхніми творцями", – розповідає Оксана Хмельовська, співкураторка проєкту.

Куратори впевнені, що дослідження можуть бути прикладами роботи з джерелами та актуалізації культурної спадщини. 

"В епоху діджиталізації та поступового зникнення друкованої періодики, збереження цих видань як артефактів матеріальної культури та історії набуває нового значення. Це спадок, який ми маємо вивчити й повернути у культурний обіг. Він слугує не лише історичним зрізом епох, але й свідченням того, що мистецькі процеси в Україні не припинялися навіть у найскрутніші часи", – говорить  Олександр Мимрук, співкуратор проєкту.

Важливою складовою проєкту стало оцифрування рідкісних номерів видань і викладання їх у вільний доступ на сайті Бібліотеки українського мистецтва. Так, за час проєкту, яким опікувалася засновниця бібліотеки Катерина Лебедєва, були оцифровані й викладені у вільний доступ 7 журналів.

Також партнерами проєкту стали інші платформи, які оцифровують українську періодику: 

Пужники. У пошуках правди

Села Пужники, що на Тернопільщині, ви не знайдете на карті України. І проблема не в тому, що топографи забули про нього, чи воно занадто маленьке, щоб бути нанесеним. Його більше не існує, як і багато сіл, що зникли під час та після Другої світової війни. Однак минулого року село знову "з'явилося", щоправда, на шпальтах польських та українських видань. Що сталося у Пужниках у 1945-му? Який стосунок мають до цього УПА, "істрєбітєльні батальйони" та НКВД? Та, зрештою, коли воно перестало існувати?

Таємниця зникнення Степана Федака молодшого

Доля Степана Федака, рідні сестри якого були дружинами Євгена Коновальця й Андрія Мельника, сповнена багатьох загадок і білих плям. Вважалося, що він безслідно зник орієнтовно у 1945-му. Але органи мдб, а згодом – кдб срср не вірили в це і наполегливо продовжували розшукувати його по всьому світові. Він потрібен їм був для того, щоб довести до кінця спецоперацію, яка несподівано перервалася з початком війни. Ця операція є яскравим прикладом того, як москва вдавалася до застосування доволі специфічного методу, як "лагідне" вербування, аби лише проникнути до близького кола лідерів українського визвольного руху.

Євроспільноті слід терміново придбати собі нову "парасольку", - словацький науковець і політолог Александр Дулеба

Коли закінчувалася Друга світова війна британський прем'єр Уїнстон Черчіль запропонував інтеграцію інституцій. Не тільки спільний економічний ринок товарів, але й колективну безпеку. Все, що включає у себе поняття "європейський спосіб життя" при верховенстві права, демократії, вільних виборах, гарантії людських прав, свободі слова – сьогодні під великим питанням. Ми повністю недооцінюємо основи європейського інтеграційного проєкту, які сьогодні вкрай важливо реставрувати.

Микола Штейнберг: "У наші руки потрапила велетенська енергія. Вона може працювати на благо, а може все зруйнувати. Головне у безпеці – це ризики у взаємодії людини та створеної нею техніки"

Квітень 2026 року. За цей час Чорнобильська катастрофа встигла обрости томами наукових звітів, сотнями годин кінохроніки та, на жаль, десятками зручних міфів. Проте в рофесійному середовищі є імена, чия вага в дискусії про безпеку є абсолютною. Серед них Микола Штейнберг – інженер, який пройшов шлях від "народження" Чорнобильської АЕС до участі в подоланні наслідків катастрофи, що сколихнула весь світ.