Спецпроект

На Оболоні з'явиться вулиця Романа Шухевича

У Києві перейменують майже 200 вулиць. Крім того, планується змінити назву 34-х вулиць з "ідеологічних" міркувань. А Попову не дали перейменувати Фізкультури на Самаранча.

Про плановані перейменування повідомив голова постійної комісії з питань культури і туризму Київради Олександр Бригінець.

Зокрема, Бригінець обіцяє, що в місті більше не буде вулиць Артема, Мельникова, Урицького, Воровського.

Вулицю Мате Залки в Оболонському районі перейменують на Романа Шухевича, площу Фрунзе - на Петропавлівську площу, проспект Возз'єднання перейменують на проспект Соборності. А ось вулиця Павлика Морозова залишиться.

Майно, виявлене у Романа Шухевича після його смерті, можна побачити у розділі "Артефакти"

Всі пропозиції про перейменування київських вулиць, схвалені профільною комісією КМДА, будуть скеровані на термінове повторний розгляд до Київради.

Рішення про перейменування цих 34 вулиць були прийняті комісією, але так і не проголосовані Київрадою через невідповідне оформлення документів, або ж не підписані мером, повідомив член комісії з перейменування вулиць, депутат міськради від БЮТ Олександр Бригинець.

Ось повний перелік вулиць, які підлягають терміновому перейменуванню, повідомляє tsn.ua з посиланням на "Главред":

Голосіївський район. Вул. Горького перейменують на вул. Антоновича, вул. Димитрова на вул. Ділову, проспект Червонозоряний - на проспект Володимира Івасюка.

Дарницький район. Вул. Ілліча перейменують на вул. Юрія Збанацького, вул. Крупської на вул.Павла Чубинського, вул. Максима Горького на вул. Кирила Осьмака.

Деснянський район. Вул. Максима Горького перейменують на вул. Сергія Прокоф'єва; вул. Петра Запорожця на вул. Івана Миколайчука.

Дніпровський район. Проспект Возз'єднання перейменують на проспект Соборності.

Оболонський район. Вул. Лайоша Гавро перейменують на вул. Ярослава Стецька,вул. Мате Залки на вул. Романа Шухевича, площу Фрунзе на площу Петропавлівську, вул. Гамарника в Пущі-Водиці назвуть на честь композитора Дмитра Бортнянського.

Печерський район. Вул. Аніщенка буде перейменована на вул. Левандовську, Іванова Андрія на провулок Бутішева, вул. Струтинського на вул. Августина Волошина, вул. Василя Кіквідзе на ул.Міхаіла Бойчука, провулок Чекістів на провулок Костя Гордієнка.

Подільський район. Площу Красної Прєсні перейменують на площу Сергія Бондарчука.

Святошинський район. Вул. Криленко перейменують на честь Олексія Береста, вул. Ленінську в приватному секторі селища Жовтневе на вул. Петра Дорошенка, вул. Житомирську в котеджному містечку "Чайка" на вул.Чайковського.

Солом'янський район. Вул. Урицького перейменують на вул. Василя Липківського, вул. Максима Горького на вул. Анатолія Лупиноса, провулок Проектний на вул. Планетарну.

Шевченківський район. Вул. Артема перейменують на вул. Січових стрільців, вул. Ветрова на вул. Назаревську, вул. Воровського на вул. Бульварно-Кудрявську, вул. Щербакова на вул. Валерія Марченка, вул. Чеслава Бєлінського на провулок Алли Горської, вул. Якіра на честь Івана Огієнка, вул. Чапаєва на честь В. Липинського, вулицю Ю. Коцюбинського на вул. В. Винниченка.

Частину вулиці Мельникова від Лук'янівської площі до вул. Дорогожицька мають намір об'єднати з існуючою вулицею Дорогожицька, а частину вулиці Мельникова від вул. Дорогожицька до вул. Олени Теліги перейменують на вул. Андрія Мельника.

Крім того, в Києві з'явиться 22 нових вулиці і одна площа.

Цікаво, що три ініціативи голови столичної адміністрації Олександра Попова комісія з перейменування відхилила.

Зокрема, той пропонував перейменувати вулицю Фізкультурну на честь колишнього президента Міжнародного олімпійського комітету Хуана Антоніо Самаранча, також назвати одну з міських вулиць на честь Солов'яненка і встановити меморіальну дошку Олександру Ляшко (який 15 років очолював радянський уряд в Україні).

Пропозиції були відхилені під тим приводом, що з моменту смерті людини, на честь якого хочуть щось назвати, має пройти 10 років.

За даними мерії, за останні 5 років в Києві перейменували всього 15 вулиць. Найгучніші перейменування - вул. Січневого повстання на вул. Івана Мазепи, і проспект Радянської України - на проспект Георгія Гонгадзе.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…