Спецпроект

У катастрофі під Смоленськом винуваті організатори польоту і російський диспетчер

Рішення посадити літак Ту-154 Президента Польщі Леха Качинського у Смоленську за поганих погодних умов приймав не капітан борту Аркадіуш Протасюк.

Цією людиною був головнокомандуючий ВВС Польщі генерал Анджей Бласік, який перебував у літаку, вважає колишній командувач польського 36-го спецполку транспортної авіації Роберт Латковський.

Як повідомляє УНІАН, в ефірі польського телеканалу TVN24 Латковський назвав три причини, які, на його думку, призвели до катастрофи: помилкове рішення летіти за подібних погодних умов, помилки пілотів і помилки диспетчерів.

"Погода не давала можливості посадити літак. Помилкове рішення ухвалив глава ВВС (генерал Бласік), який був відповідальним за цей рейс. Він був на борту, отже, був гарантом безпеки президента і пасажирів. Треба було відкласти виліт і чекати на поліпшення погоди або летіти на запасний аеродром", - сказав Латковський.

На думку іншого експерта з авіації, колишнього командувача ескадрою 36-го спецполку Стефана Грушчика, "Смоленська трагедія розпочалася у Варшаві" з організації польоту. За його словами, підбір екіпажа був "фатальним".

"Екіпаж не знав російської мови, не знав процедур, яких необхідно дотримуватися при посадці на російських військових аеродромах", - відзначив він.

Роберт Латковський також відзначив, що А.Протасюк перебував під тиском з боку глави ВВС, який був у кабіні пілотів. Про присутність у кабіні пілотів сторонніх осіб раніше офіційно говорило слідство.

"Командиром цього літака був не капітан Протасюк, а, згідно з правилами, генерал Бласик. І це він віддав наказ посадити літак, навіть якщо не безпосередньо, він дав дозвіл на порушення правила польоту", - вважає експерт.

За його словами, екіпаж не хотів садити літак, тільки хотів зайти на посадку, щоб "задовольнити пасажирів", а потім летіти на інший аеродром.

І, нарешті, останньою причиною трагедії, на думку польських експертів, стали помилки у діях диспетчерів у Смоленську.

"Диспетчери не повинні були допустити посадки за таких умов", - сказав Латковський.

За його словами, у диспетчерській кабіні була паніка, один з диспетчерів радився з Москвою, приймати літак чи ні.

"Там хтось ухвалив неправильне рішення прийняти літак. Диспетчер навчений і знає, що за таких умов приймати літак не можна", - відзначив експерт.

Латковський вважає, що могло статися нерозуміння між пілотами і диспетчерами: коли екіпаж підтвердив, що раніше садив літак на військовому аеродромі, диспетчери могли подумати, що пілоти знають процедури.

 

Розшифровку переговорів пілотів Ту-154 зі смоленським диспетчером читайте у розділі "Дайджест"

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.