Спецпроект

ВЧЕНІ: СПІЛЬНИЙ ПІДРУЧНИК З ІСТОРІЇ - ЦЕ НЕРЕАЛЬНО

Українські і російські історики роблять перші кроки у спробах домовитися про оцінку історичного минулого.

У Москві відбулося чергове засідання спільної українсько-російської комісії істориків, на якому обговорювалися проекти, що їх втілюватимуть науковці за дорученням урядів обох країн, повідомляє ВВС .

Історики обох країн визнають, що написання спільного підручника з історії для Росії та України є нереальним через різне бачення цієї історії академічною наукою двох країн.

Як сказав в інтерв'ю журналу "Огонек" директор російського Інституту загальної історії, академік Алєксандр Чубар'ян, усі спроби інших країн зі створення підручника, де б викладалася якась усереднена компромісна історія, "з тріском провалилися".

Інтерв'ю академіка Чубар'яна на тему спільного українського-російського підручника з історії читайте у розділі "Дайджест"

Поки що немає результатів і у написанні методологічного посібника для вчителів. Хоча робота над ним триває. За неофіційною інформацією, до групи вчених, що працюють над методичкою, увійшли ті, кого рекомендував міністр освіти Дмитро Табачник.

Натомість, велика група істориків, чиї імена в Україні є авторитетними і знаними, зокрема, Валерій Смолій, Геннадій Боряк, Станіслав Кульчицький, працюють разом із російськими колегами над окремими проектами, які, на думку оглядачів, можуть виявитися більш перспективними і неконфліктними.

Одним із них є проект зі створення академічного видання "1941 рік. Країна у вогні", до якого долучилися українські, російські та білоруські історики. У ньому кожна країна викладе своє бачення причин і наслідків початку Вітчизняної війни.

Тим же шляхом українські історики запропонували йти і у спробах домовитися про оцінку історичного минулого України і Росії.

Розпочалася робота над енциклопедією з умовною назвою "Дискусійні питання спільної історії України і Росії".

Це буде довідник, у якому паралельно, в окремих статтях обидві країни викладатимуть факти, події, їх трактування та оцінку історичних діячів так, як їх бачать історики кожної із країн.

В Інституті історії кажуть, що такий шлях є перспективним з огляду на те, що в академічному середовищі України все ж є більш-менш консолідована оцінка історичних подій. Такою ж ситуація є і в російській науці.  

В інтерв'ю Бі-Бі-Сі експерт Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Владислав Гриневич сказав, що члени української делегації не розглядали питання написання нового українсько-російського підручника з історії.

Владислав Гриневич: "Є певна автономність. Кожен пише і трактує, як історики певної країни моделюють історичну пам'ять, як їм підказує їх розуміння цієї історії. Наша делегація не має відношення до написання підручника. Ми не розглядали це.

Щодо питання спільної історії, то українська сторона запропонувала спільний історіографічний довідник, де будуть висвітлені найболючіші питання.

Адже є спірні проблеми - ми домовилися виокремити два бачення - і української, і російської сторін, зокрема, питання щодо ролі в історії Мазепи, Бандери, Петлюри. Це будуть дві статті. Там буде і проблеми порозуміння, і де ми не погоджуємося".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.