Спецпроект

ВЧЕНІ: СПІЛЬНИЙ ПІДРУЧНИК З ІСТОРІЇ - ЦЕ НЕРЕАЛЬНО

Українські і російські історики роблять перші кроки у спробах домовитися про оцінку історичного минулого.

У Москві відбулося чергове засідання спільної українсько-російської комісії істориків, на якому обговорювалися проекти, що їх втілюватимуть науковці за дорученням урядів обох країн, повідомляє ВВС .

Історики обох країн визнають, що написання спільного підручника з історії для Росії та України є нереальним через різне бачення цієї історії академічною наукою двох країн.

Як сказав в інтерв'ю журналу "Огонек" директор російського Інституту загальної історії, академік Алєксандр Чубар'ян, усі спроби інших країн зі створення підручника, де б викладалася якась усереднена компромісна історія, "з тріском провалилися".

Інтерв'ю академіка Чубар'яна на тему спільного українського-російського підручника з історії читайте у розділі "Дайджест"

Поки що немає результатів і у написанні методологічного посібника для вчителів. Хоча робота над ним триває. За неофіційною інформацією, до групи вчених, що працюють над методичкою, увійшли ті, кого рекомендував міністр освіти Дмитро Табачник.

Натомість, велика група істориків, чиї імена в Україні є авторитетними і знаними, зокрема, Валерій Смолій, Геннадій Боряк, Станіслав Кульчицький, працюють разом із російськими колегами над окремими проектами, які, на думку оглядачів, можуть виявитися більш перспективними і неконфліктними.

Одним із них є проект зі створення академічного видання "1941 рік. Країна у вогні", до якого долучилися українські, російські та білоруські історики. У ньому кожна країна викладе своє бачення причин і наслідків початку Вітчизняної війни.

Тим же шляхом українські історики запропонували йти і у спробах домовитися про оцінку історичного минулого України і Росії.

Розпочалася робота над енциклопедією з умовною назвою "Дискусійні питання спільної історії України і Росії".

Це буде довідник, у якому паралельно, в окремих статтях обидві країни викладатимуть факти, події, їх трактування та оцінку історичних діячів так, як їх бачать історики кожної із країн.

В Інституті історії кажуть, що такий шлях є перспективним з огляду на те, що в академічному середовищі України все ж є більш-менш консолідована оцінка історичних подій. Такою ж ситуація є і в російській науці.  

В інтерв'ю Бі-Бі-Сі експерт Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Владислав Гриневич сказав, що члени української делегації не розглядали питання написання нового українсько-російського підручника з історії.

Владислав Гриневич: "Є певна автономність. Кожен пише і трактує, як історики певної країни моделюють історичну пам'ять, як їм підказує їх розуміння цієї історії. Наша делегація не має відношення до написання підручника. Ми не розглядали це.

Щодо питання спільної історії, то українська сторона запропонувала спільний історіографічний довідник, де будуть висвітлені найболючіші питання.

Адже є спірні проблеми - ми домовилися виокремити два бачення - і української, і російської сторін, зокрема, питання щодо ролі в історії Мазепи, Бандери, Петлюри. Це будуть дві статті. Там буде і проблеми порозуміння, і де ми не погоджуємося".

«Кожен має знати, що без його, або її зусиль нічого не зміниться»: Олександра Матвійчук

Публічне інтерв'ю із правозахисницею Олександрою Матвійчук у рамках виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Важка стежка до храму. Спогади очевидця відродження УАПЦ у Чернігові

28 січня 1990-го під час встановлення пам'ятного хреста у Крутах побував український священик з Києва, який взяв участь у освяченні хреста і служінні панахиди по вбитих більшовиками у 1918 році студентах. На Крутянську жалобу тоді з'їхалося понад 300 осіб. Це був перший за багато років випадок на Чернігівщині, коли тут відкрито служили церковну панахиду по жертвах комуністичного режиму. Сподіватись на такий крок з боку місцевих священиків РПЦ було неможливо, тому ще більше нас стала вабити УАПЦ, про яку ми чули, що вона була знищена і заборонена комуністичним режимом.

КГБ УРСР проти "Летючих козаків" ВПС США

У москві поставили завдання перед кгб урср збирати всю доступну інформацію про всіх українців, які пішли на службу до армії США. Їх розглядали як таких, що можуть бути використані з диверсійною і шпигунською метою проти срср. Так, керівництво кгб з настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про "збільшення американцями набору до армії молоді українського походження".

"Сто днів" або останній король: епізод з історії визвольних змагань литовського народу

Кожному в Україні, мабуть, відомі події Української революції. Зокрема, обставини реставрації гетьманської влади у 1918 році. Втім, спроби повернення до історичних форм правління, у ту добу боротьби за незалежність колишніх підневільних Росії народів, характерні не лише для України. Подібне відбулося і у Литві. Майже одночасно з реалізацією ідей українського ІІ Гетьманату народився литовський монархічний проект.