Спецпроект

ВЧЕНІ: СПІЛЬНИЙ ПІДРУЧНИК З ІСТОРІЇ - ЦЕ НЕРЕАЛЬНО

Українські і російські історики роблять перші кроки у спробах домовитися про оцінку історичного минулого.

У Москві відбулося чергове засідання спільної українсько-російської комісії істориків, на якому обговорювалися проекти, що їх втілюватимуть науковці за дорученням урядів обох країн, повідомляє ВВС .

Історики обох країн визнають, що написання спільного підручника з історії для Росії та України є нереальним через різне бачення цієї історії академічною наукою двох країн.

Як сказав в інтерв'ю журналу "Огонек" директор російського Інституту загальної історії, академік Алєксандр Чубар'ян, усі спроби інших країн зі створення підручника, де б викладалася якась усереднена компромісна історія, "з тріском провалилися".

Інтерв'ю академіка Чубар'яна на тему спільного українського-російського підручника з історії читайте у розділі "Дайджест"

Поки що немає результатів і у написанні методологічного посібника для вчителів. Хоча робота над ним триває. За неофіційною інформацією, до групи вчених, що працюють над методичкою, увійшли ті, кого рекомендував міністр освіти Дмитро Табачник.

Натомість, велика група істориків, чиї імена в Україні є авторитетними і знаними, зокрема, Валерій Смолій, Григорій Боряк, Станіслав Кульчицький, працюють разом із російськими колегами над окремими проектами, які, на думку оглядачів, можуть виявитися більш перспективними і неконфліктними.

Одним із них є проект зі створення академічного видання "1941 рік. Країна у вогні", до якого долучилися українські, російські та білоруські історики. У ньому кожна країна викладе своє бачення причин і наслідків початку Вітчизняної війни.

Тим же шляхом українські історики запропонували йти і у спробах домовитися про оцінку історичного минулого України і Росії.

Розпочалася робота над енциклопедією з умовною назвою "Дискусійні питання спільної історії України і Росії".

Це буде довідник, у якому паралельно, в окремих статтях обидві країни викладатимуть факти, події, їх трактування та оцінку історичних діячів так, як їх бачать історики кожної із країн.

В Інституті історії кажуть, що такий шлях є перспективним з огляду на те, що в академічному середовищі України все ж є більш-менш консолідована оцінка історичних подій. Такою ж ситуація є і в російській науці.  

В інтерв'ю Бі-Бі-Сі експерт Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Владислав Гриневич сказав, що члени української делегації не розглядали питання написання нового українсько-російського підручника з історії.

Владислав Гриневич: "Є певна автономність. Кожен пише і трактує, як історики певної країни моделюють історичну пам'ять, як їм підказує їх розуміння цієї історії. Наша делегація не має відношення до написання підручника. Ми не розглядали це.

Щодо питання спільної історії, то українська сторона запропонувала спільний історіографічний довідник, де будуть висвітлені найболючіші питання.

Адже є спірні проблеми - ми домовилися виокремити два бачення - і української, і російської сторін, зокрема, питання щодо ролі в історії Мазепи, Бандери, Петлюри. Це будуть дві статті. Там буде і проблеми порозуміння, і де ми не погоджуємося".

Кількість жертв Голодомору: підрахунки Степана Соснового

Серед розмаїття досліджень, присвячених подіям колективізації та Голодомору в Україні, особливе місце посідає наукова концепція агронома-економіста Степана Миколайовича Соснового, оприлюднена ним у 1942 – 1943 роках на шпальтах газети «Нова Україна», що в ті роки друкувалась в окупованому німцями Харкові

ОУН і Голод 1946-1947 років на Буковині. Як повстанці документували Голодомор

Наприкінці 1946 року, після жорсткої хлібозаготівельної кампанії, яка вимела із господарств українців практично усі продукти харчування, по всій Буковині запанував голод. Навесні 1947 року результати голоду стали просто кричущими. Численні голодні смерті, спухлі від голоду селяни заполонили буковинські села

Репортажі із повсталого Києва

Протести, які відбувалися в Україні протягом трьох місяців, були дзеркалом, у яке міг поглянути ЄС і побачити, у якому стані є цінності, на яких він був побудований. І відповісти: чи і як саме може їх захищати поза своїм центром? Відчути силу своїх інституцій та їхню здатність прийти на допомогу тим, хто за реалізацію мрії приєднатися до Європи готовий платити життям. Порівняти свою здатність до ведення політики «м’якої сили» із «реалізмом» сатрапів, які грабують власний народ та всіма можливими способами чіпляються за владу. Включно з бійнею, влаштованою на мирних маніфестаціях.

Пастор з Майдану Ральф-Ґергард Гаска

Якщо ці події нас чомусь навчають, то ось чому: перед силою цих багатьох «маленьких» людей, які з вірою у Господа ідуть своїми дорогами, не встоять жодні тирани і диктатори, і всі самозакохані та байдужі можновладці мають боятися їх, бо не вони переможуть.