Спецпроект

ВЧЕНІ: СПІЛЬНИЙ ПІДРУЧНИК З ІСТОРІЇ - ЦЕ НЕРЕАЛЬНО

Українські і російські історики роблять перші кроки у спробах домовитися про оцінку історичного минулого.

У Москві відбулося чергове засідання спільної українсько-російської комісії істориків, на якому обговорювалися проекти, що їх втілюватимуть науковці за дорученням урядів обох країн, повідомляє ВВС .

Історики обох країн визнають, що написання спільного підручника з історії для Росії та України є нереальним через різне бачення цієї історії академічною наукою двох країн.

Як сказав в інтерв'ю журналу "Огонек" директор російського Інституту загальної історії, академік Алєксандр Чубар'ян, усі спроби інших країн зі створення підручника, де б викладалася якась усереднена компромісна історія, "з тріском провалилися".

Інтерв'ю академіка Чубар'яна на тему спільного українського-російського підручника з історії читайте у розділі "Дайджест"

Поки що немає результатів і у написанні методологічного посібника для вчителів. Хоча робота над ним триває. За неофіційною інформацією, до групи вчених, що працюють над методичкою, увійшли ті, кого рекомендував міністр освіти Дмитро Табачник.

Натомість, велика група істориків, чиї імена в Україні є авторитетними і знаними, зокрема, Валерій Смолій, Григорій Боряк, Станіслав Кульчицький, працюють разом із російськими колегами над окремими проектами, які, на думку оглядачів, можуть виявитися більш перспективними і неконфліктними.

Одним із них є проект зі створення академічного видання "1941 рік. Країна у вогні", до якого долучилися українські, російські та білоруські історики. У ньому кожна країна викладе своє бачення причин і наслідків початку Вітчизняної війни.

Тим же шляхом українські історики запропонували йти і у спробах домовитися про оцінку історичного минулого України і Росії.

Розпочалася робота над енциклопедією з умовною назвою "Дискусійні питання спільної історії України і Росії".

Це буде довідник, у якому паралельно, в окремих статтях обидві країни викладатимуть факти, події, їх трактування та оцінку історичних діячів так, як їх бачать історики кожної із країн.

В Інституті історії кажуть, що такий шлях є перспективним з огляду на те, що в академічному середовищі України все ж є більш-менш консолідована оцінка історичних подій. Такою ж ситуація є і в російській науці.  

В інтерв'ю Бі-Бі-Сі експерт Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Владислав Гриневич сказав, що члени української делегації не розглядали питання написання нового українсько-російського підручника з історії.

Владислав Гриневич: "Є певна автономність. Кожен пише і трактує, як історики певної країни моделюють історичну пам'ять, як їм підказує їх розуміння цієї історії. Наша делегація не має відношення до написання підручника. Ми не розглядали це.

Щодо питання спільної історії, то українська сторона запропонувала спільний історіографічний довідник, де будуть висвітлені найболючіші питання.

Адже є спірні проблеми - ми домовилися виокремити два бачення - і української, і російської сторін, зокрема, питання щодо ролі в історії Мазепи, Бандери, Петлюри. Це будуть дві статті. Там буде і проблеми порозуміння, і де ми не погоджуємося".

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.