Спецпроект

На світлу пам'ять Клари Пилипівни...

Сьогодні на Байковому цвинтарі поховали Клару Ґудзик, журналістку газети "День", яка спеціалізувалась на релігійній тематиці. Це була дивовижно чесна і глибока людина. Її всі любили.

 

Вона прийшла в журналістику після шістдесяти років, більшу частину життя пропрацювавши в технічній сфері, і писала переважно на релігійні теми.

"Клара Ґудзик завжди залишалась неупередженою в своїх поглядах і над релігійними протиріччями. Вільною і сміливою думкою, обізнаністю, безпосередністю і об'єктивністю запам'ятовуються тексти Клари Ґудзик... З відходом у вічність Клари Пилипівни дописана яскрава сторінка історії української журналістики, яка повинна вивчатися в університетах", - йдеться у співчутті рідним Клари Ґудзик від редакційного колективу газети «День».

У вересні 2010 року Клара Пилипівна відсвяткувала 80-річчя. З цієї нагоди її вітали десятки вдячних читачів. Ось як на шпальтах газети «День» про талант Клари Ґудзик висловився відомий релігіознавець Віктор Єленський: "Перше, що мені подобається в Кларі Ґудзик, - це людина, якій усе цікаво. Вона постійно в пошуку, відкриває для себе щось нове і, відповідно, для читачів. У неї абсолютно немає виснаженості від того, що вона пише. Їй цікаво те, про що вона пише. В журналістиці так нечасто буває, щоб людина довгий час працювала над однією проблематикою і не "виписувалась". У Клари Ґудзик цього ніколи не було. Її завжди цікавила та цікавить тема, над якою вона працює. Зазвичай кажуть, що журналістика - це мистецтво спрощення. Кларі Пилипівні вдається писати про складні речі, і вона це робить не спрощуючи, але зрозуміло. Ще мені подобається її колосальний ентузіазм і те, що вона, будучи вже у немолодому віці, продовжує чогось навчатись".

Джерело: "Телекритика"

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.