Екс-міністра оборони СРСР Язова в Литві заочно засудили до 10 років за 1991 рік

Вільнюський окружний суд Литви заочно засудив 67 колишніх радянських посадових осіб за воєнні злочини і злочини проти людяності під час захоплення Вільнюської телевежі в січні 1991 року. Найбільш високопоставленим з-поміж засуджених є міністр оборони СРСР Дмитро Язов.

Їх засуджено до позбавлення волі на терміни від 4 до 14 років, повідомляє Цензор.НЕТ із посиланням на Delfi.

Лише два радянські офіцери були присутні в залі суду. Це громадяни Росії - Юрій Мель, затриманий у Литві 2014 року, і Геннадій Іванов, що проживає у Вільнюсі. Усіх інших засудили заочно. Окрім Язова, воєнними злочинцями заочно визнано колишнього начальника Вільнюського гарнізону Радянської армії Володимира Усхопчика (14 років позбавлення волі), офіцера КГБ Михайла Головатова (12 років позбавлення волі) та інших.

 Після розпаду СРСР генерал-майор Володимир Усхопчик був заступником міністра оборони Республіки Білорусь і проживає на території цієї держави 

Як випливає з обвинувального акта Генпрокуратури Литви, всіх підсудних визнали винними у створенні в 1990 році організованої групи військових і політиків, метою якої було повернення Литви до складу СРСР шляхом захоплення органів влади і стратегічних об'єктів.

Президент Литви Даля Грібаускайте назвала вирок очною ставкою з правдою і днем історичного правосуддя.

"Хоча в пошуку правди і прагненні до правосуддя ми зіткнулися з опором і відсутністю доброї волі з боку сусідньої Росії, день історичного правосуддя все ж прийшов - винні, через яких загинули люди, які мирно захищали, названі судом", - додала вона.

 Генеральний секретар КПРС Михайло Горбачов (ліворуч) та міністр оборони Дмитро Язов (праворуч)

Міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс підкреслив, що вирок Вільнюського окружного суду - це нагадування воєнним злочинцям наших днів.

"Ця звістка не тільки тим, хто ймовірно здійснював військові злочини в ті роки, але і тим, хто робить ці злочини проти мирних людей сьогодні, порушуючи права людини і права суверенних держав", - сказав Лінкявічюс.

У МЗС РФ рішення суду Вільнюса назвали маніпулятивним і заявили, що в ході процесу "були порушені основоположні принципи правосуддя".

ДОВІДКА:

У ніч на 13 січня 1991 частини Радянської армії та спецпідрозділи силових органів захопили Вільнюську телевежу і будівлю Литовського радіо. Це сталося через рік після того, як республіка оголосила про відновлення своєї незалежності й вихід з СРСР. 14 осіб загинуло, сотні постраждали.

На той час міністром оборони СРСР був Маршал Радянського Союзу Дмитро Язов, який займав посаду з 1987 року. Зараз йому 94 роки, він проживає у Москві.

Читайте також:

Спогади учасника студзагону оборони Вільнюса 1991 року

Литва під кулеметними зливами. Епізод перший: "Червоні йдуть!"

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище