Екс-міністра оборони СРСР Язова в Литві заочно засудили до 10 років за 1991 рік

Вільнюський окружний суд Литви заочно засудив 67 колишніх радянських посадових осіб за воєнні злочини і злочини проти людяності під час захоплення Вільнюської телевежі в січні 1991 року. Найбільш високопоставленим з-поміж засуджених є міністр оборони СРСР Дмитро Язов.

Їх засуджено до позбавлення волі на терміни від 4 до 14 років, повідомляє Цензор.НЕТ із посиланням на Delfi.

Лише два радянські офіцери були присутні в залі суду. Це громадяни Росії - Юрій Мель, затриманий у Литві 2014 року, і Геннадій Іванов, що проживає у Вільнюсі. Усіх інших засудили заочно. Окрім Язова, воєнними злочинцями заочно визнано колишнього начальника Вільнюського гарнізону Радянської армії Володимира Усхопчика (14 років позбавлення волі), офіцера КГБ Михайла Головатова (12 років позбавлення волі) та інших.

 Після розпаду СРСР генерал-майор Володимир Усхопчик був заступником міністра оборони Республіки Білорусь і проживає на території цієї держави 

Як випливає з обвинувального акта Генпрокуратури Литви, всіх підсудних визнали винними у створенні в 1990 році організованої групи військових і політиків, метою якої було повернення Литви до складу СРСР шляхом захоплення органів влади і стратегічних об'єктів.

Президент Литви Даля Грібаускайте назвала вирок очною ставкою з правдою і днем історичного правосуддя.

"Хоча в пошуку правди і прагненні до правосуддя ми зіткнулися з опором і відсутністю доброї волі з боку сусідньої Росії, день історичного правосуддя все ж прийшов - винні, через яких загинули люди, які мирно захищали, названі судом", - додала вона.

 Генеральний секретар КПРС Михайло Горбачов (ліворуч) та міністр оборони Дмитро Язов (праворуч)

Міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс підкреслив, що вирок Вільнюського окружного суду - це нагадування воєнним злочинцям наших днів.

"Ця звістка не тільки тим, хто ймовірно здійснював військові злочини в ті роки, але і тим, хто робить ці злочини проти мирних людей сьогодні, порушуючи права людини і права суверенних держав", - сказав Лінкявічюс.

У МЗС РФ рішення суду Вільнюса назвали маніпулятивним і заявили, що в ході процесу "були порушені основоположні принципи правосуддя".

ДОВІДКА:

У ніч на 13 січня 1991 частини Радянської армії та спецпідрозділи силових органів захопили Вільнюську телевежу і будівлю Литовського радіо. Це сталося через рік після того, як республіка оголосила про відновлення своєї незалежності й вихід з СРСР. 14 осіб загинуло, сотні постраждали.

На той час міністром оборони СРСР був Маршал Радянського Союзу Дмитро Язов, який займав посаду з 1987 року. Зараз йому 94 роки, він проживає у Москві.

Читайте також:

Спогади учасника студзагону оборони Вільнюса 1991 року

Литва під кулеметними зливами. Епізод перший: "Червоні йдуть!"

Як кдб намагався перешкоджати заходам з ушанування Євгена Коновальця

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України виявлено низку документів про те, як органи кдб срср у різні періоди відстежували заходи української діаспори з ушанування пам'яті голови ОУН Євгена Коновальця і намагалися всіляко перешкоджати їх проведенню.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.