Спецпроект

Житомир каже "ні!" дискримінації української мови

Звернення представників академічної спільноти, інтелігенції Житомира до громадськості з приводу пропонованого для обговорення Міністерством освіти й науки, молоді та спорту проекту "Концепції мовної освіти в Україні"

В редакцію "Історичної правди" надійшло прохання поінформувати суспільство про позицію науковців, які стурбовані планами влади поставити під сумнів сам факт існування україномовного освітнього простору в державі:

"Неправда, що історія нікого нічому не вчить. Нас вона вчить тому, що з країн, які вибороли незалежність за останні 100 років, лише ті процвітають, які зберегли або навіть відродили мову: Ізраїль, Італія, Польща, Фінляндія, Чехія ...

Суспільно-політичні та законотворчі дії з боку окремих державних структур свідчать про те, що вони обрали шлях послідовного повернення України під культурний та економічний вплив Росії як недавньої метрополії. Відверте сприяння лише одній конфесії - УПЦ МП; засилля російської відео-, аудіо- та книгопродукції; намагання утвердити привілейований статус для російської мови через відповідні нормативні акти; спроби скасувати дублювання фільмів українською мовою; цинічна наруга над Інститутом національної пам'яті з подальшою його ліквідацією; заперечення Голодомору 1932-1933 рр. як геноциду українського народу; ревізія пантеону українських національних героїв та вилучення цих постатей зі шкільних підручників - ось далеко неповний перелік антиукраїнських дій окремих владних посадовців в останній період. Особливу увагу в процесі цього цілеспрямованого наступу, який синхронізовано з аналогічними діями російської влади, привернуто до нашої освіти.

У кінці 2010 року новооб'єднане Міністерство освіти і науки, молоді та спорту зробило черговий крок на шляху до завуальованої русифікації сучасної української освіти, оприлюднивши для громадського обговорення на своєму сайті проект "Концепції мовної освіти в Україні".

У міністерській "Концепції..." запропоноване послідовне розрізнення понять "рідна мова", "державна мова" та "іноземна мова". Серед мов національних меншин надано чомусь особливу роль російській мові: "Для значної кількості громадян України рідною є російська мова, якою вільно володіє більшість мешканців нашої країни. Це мова міжнаціонального спілкування, одна з поширених міжнародних мов, близькоспоріднена з українською".

Викликає здивування й таке положення: "Вільний вибір мови навчання є важливою характеристикою демократичного суспільства та концепції мовної освіти в Україні". Не зрозуміло, у який спосіб сьогодні українська влада має забезпечити не вивчення, а  навчання  рідною мовою усіх національних меншин, якщо не йдеться про території їх компактного проживання.

Власне, упровадження в освітній простір України цих положень зведе нанівець усі напрацювання Української Держави в напрямі утвердження державної мови - мови титульної нації. Через 10 - 15 років українською мовою навчатимуть дітей (дошкільна, середня та вища освіта) хіба що в кількох областях України, хоч українську як рідну визнають близько 70% громадян. На основі положення "Концепції..." про вільний вибір мови навчання та мовної політики держави, яка забезпечує неперервну освіту рідною мовою, на півдні та сході країни просто не залишиться навчальних закладів з українською мовою навчання.

Переконані, що основним і найважливішим пріоритетом концепції мовної освіти в Україні має бути утвердження та розвиток української мови - визначального чинника і головної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі та є базовим системоутворювальним складником української державності й Українського народу - громадян України всіх національностей.

Вважаємо, що пропонована редакція "Концепції..." є дискримінаційною щодо української мови, спрямованою не на об'єднання, а на розкол народу України.

Переконані, що в цей відповідальний момент усі громадяни України, незалежно від етнічного походження, мають не допустити офіційного узаконення будь-якої русифікаторської політики та одностайно виступити на захист державного статусу української мови".

Підписи: Валерій Башманівський, кандидат філологічних наук, доцент; Олексій Башманівський, кандидат педагогічних наук, ст. викладач; Євген Біленький, кандидат історичних наук, доцент; Петро Білоус, доктор філологічних наук, професор; Олексій Булуй, кандидат економічних наук, ст. викладач; Святослав Васильчук, голова Житомирського обласного товариства "Просвіта"; Олександр Віленчук,  кандидат економічних наук, доцент; Вікторія Горбунова, кандидат психологічних наук, доцент; Галина Гримашевич, кандидат філологічних наук, доцент; Володимир Єршов, доктор філологічних наук; співголова ради Житомирського обласного товариства "Русское содружество"; Людмила Єршова, кандидат педагогічних наук; Вікторія Жуковська, кандидат філологічних наук, доцент; Олександр Жуковський, кандидат історичних наук, доцент; Олена Кільніцька,  кандидат економічних наук, доцент; Олександр Ковальчук, кандидат економічних наук, доцент; Микола Козловець, доктор філософських наук; Юрій Костюшко, кандидат педагогічних наук, доцент; Ірина Копоть, кандидат мистецтвознавства, доцент; Віталій Климчук, кандидат психологічних наук, доцент; Ганна Конторчук, кандидат філологічних наук, доцент; Тарас Кулаківський, кандидат психологічних наук; Наталія Куровська, кандидат економічних наук, ст. викл.; Вікторія Лясковська-Щур, голова Житомирської обласної спілки поляків України; Віктор Мойсієнко, доктор філологічних наук, професор; Олександр Мосійчук, кандидат філологічних наук; Микола Москальчук, кандидат сільсько-господарських наук, доцент; Олександр Музика, кандидат психологічних наук, професор; Юлія Недзельська, кандидат філологічних наук; Ганна Пасемко, кандидат економічних наук, доцент; Володимир Піньковський, голова Житомирського обласного німецького національно-культурного товариства "Відергебурт"; Олена Поліщук, доктор філософських наук; Марина Полховська, кандидат філологічних наук; Олена Прокопчук, кандидат економічних наук, ст. викл.; Ольга Савиченко, кандидат психологічних наук; Ірина Семенюк, кандидат філологічних наук, доцент; Ангеліна Сингаївська, кандидат філологічних наук, професор; Алла Соколова, кандидат економічних наук, доцент; Галина Стародубець, доктор історичних наук, професор; Володимир Стародубець, кандидат філософських наук, доцент; Валентина Титаренко, кандидат філологічних наук, доцент; Ірина Тичина, кандидат психологічних наук; Олександр Ткаченко, кандидат фізико-математичних наук, доцент; Василь Ткачук, кандидат економічних наук, доцент; Валентина Ткачук, старший викладач; Михайло Тофтул, кандидат філософських наук, професор; Юрій Ущаповський, кандидат економічних наук, доцент;  Василь Фещенко, народний художник України; Нігора Хазратова, доктор психологічних наук, професор; Ванда Чайковська, кандидат філологічних наук, доцент; Оксана Чаплінська, кандидат філософських наук, доцент; Андрій Шевчук, кандидат історичних наук, доцент; Володимир Шинкарук, заслужений працівник культури України, професор; Оксана Шуневич, кандидат педагогічних наук; Олена Юрчук, кандидат філологічних наук, доцент; Сергій Яценко, кандидат філологічних наук, доцент; Леся Ящук, кандидат філологічних наук, ст. викладач 

Перший Всеукраїнський Собор УАПЦ, 5-6 червня 1990 р.

Як установа божественна, Церква незмінно і недвозначно виявляє свою сутність у соборній свідомості своїх членів, натхнених Святим Духом. «Бо зволилося Духові Святому і нам» - так владно висловлює перший Апостольський Собор в Єрусалимі свою постанову.

Пам’ять про війну: дискурс демократії та дискурс тоталітаризму

Сьогодні неспокутуваний злочин комунізму повертається примарою нового світового конфлікту. Тому конфлікт історичних пам'ятей має не лише політико-ідеологічну, а перед усім, етичну природу і пов'язаний із нерозкаяністю за злочини комунізму. Отож, хай із сьогоднішнім ювілейним ушануванням жертв Другої світової війни прийде до нас усвідомлення що тоталітарне будяччя проросло на нашому полі не випадково. У Ялті 1945-го знесилене людство залишило ті зерна. Наше завдання сьогодні те будяччя виполоти.

ГУЛАГівська «одіссея» Патріарха Володимира

18 липня 1995 року спецпризначенці підрозділу «Беркут» битимуть кийками священників та мирян під стінами Софії Київської. Такою буде реакції української влади на бажання поховати у стінах храму українського православного Патріарха Володимира – Василя Романюка. В’ячеслав Чорновіл тоді викрикуватиме, що це “кінець незалежної України…”. «Беркут» і далі робитиме свою справу. Патріарха так і не поховають у храмі, а лише перед його стінами. Ці події ввійдуть в історію, як «чорний вівторок». Та передуватиме їм не менш напружене та сповнене боротьби життя. Історія «одіссеї» Патріарха Володимира концтаборами та тюрмами ГУЛАГу.

Спільний біль. Спільна історія. Дискусія до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Щороку 18 травня в Україні відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу – згадуються події 1944 року, коли радянський тоталітарний режим насильницьки виселив людей із їхніх рідних земель. Цей день офіційно започаткований тільки 2015 року, а історія та традиції кримських татар досі залишаються загадкою для багатьох українців.