Спецпроект

Житомир каже "ні!" дискримінації української мови

Звернення представників академічної спільноти, інтелігенції Житомира до громадськості з приводу пропонованого для обговорення Міністерством освіти й науки, молоді та спорту проекту "Концепції мовної освіти в Україні"

В редакцію "Історичної правди" надійшло прохання поінформувати суспільство про позицію науковців, які стурбовані планами влади поставити під сумнів сам факт існування україномовного освітнього простору в державі:

"Неправда, що історія нікого нічому не вчить. Нас вона вчить тому, що з країн, які вибороли незалежність за останні 100 років, лише ті процвітають, які зберегли або навіть відродили мову: Ізраїль, Італія, Польща, Фінляндія, Чехія ...

Суспільно-політичні та законотворчі дії з боку окремих державних структур свідчать про те, що вони обрали шлях послідовного повернення України під культурний та економічний вплив Росії як недавньої метрополії. Відверте сприяння лише одній конфесії - УПЦ МП; засилля російської відео-, аудіо- та книгопродукції; намагання утвердити привілейований статус для російської мови через відповідні нормативні акти; спроби скасувати дублювання фільмів українською мовою; цинічна наруга над Інститутом національної пам'яті з подальшою його ліквідацією; заперечення Голодомору 1932-1933 рр. як геноциду українського народу; ревізія пантеону українських національних героїв та вилучення цих постатей зі шкільних підручників - ось далеко неповний перелік антиукраїнських дій окремих владних посадовців в останній період. Особливу увагу в процесі цього цілеспрямованого наступу, який синхронізовано з аналогічними діями російської влади, привернуто до нашої освіти.

У кінці 2010 року новооб'єднане Міністерство освіти і науки, молоді та спорту зробило черговий крок на шляху до завуальованої русифікації сучасної української освіти, оприлюднивши для громадського обговорення на своєму сайті проект "Концепції мовної освіти в Україні".

У міністерській "Концепції..." запропоноване послідовне розрізнення понять "рідна мова", "державна мова" та "іноземна мова". Серед мов національних меншин надано чомусь особливу роль російській мові: "Для значної кількості громадян України рідною є російська мова, якою вільно володіє більшість мешканців нашої країни. Це мова міжнаціонального спілкування, одна з поширених міжнародних мов, близькоспоріднена з українською".

Викликає здивування й таке положення: "Вільний вибір мови навчання є важливою характеристикою демократичного суспільства та концепції мовної освіти в Україні". Не зрозуміло, у який спосіб сьогодні українська влада має забезпечити не вивчення, а  навчання  рідною мовою усіх національних меншин, якщо не йдеться про території їх компактного проживання.

Власне, упровадження в освітній простір України цих положень зведе нанівець усі напрацювання Української Держави в напрямі утвердження державної мови - мови титульної нації. Через 10 - 15 років українською мовою навчатимуть дітей (дошкільна, середня та вища освіта) хіба що в кількох областях України, хоч українську як рідну визнають близько 70% громадян. На основі положення "Концепції..." про вільний вибір мови навчання та мовної політики держави, яка забезпечує неперервну освіту рідною мовою, на півдні та сході країни просто не залишиться навчальних закладів з українською мовою навчання.

Переконані, що основним і найважливішим пріоритетом концепції мовної освіти в Україні має бути утвердження та розвиток української мови - визначального чинника і головної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі та є базовим системоутворювальним складником української державності й Українського народу - громадян України всіх національностей.

Вважаємо, що пропонована редакція "Концепції..." є дискримінаційною щодо української мови, спрямованою не на об'єднання, а на розкол народу України.

Переконані, що в цей відповідальний момент усі громадяни України, незалежно від етнічного походження, мають не допустити офіційного узаконення будь-якої русифікаторської політики та одностайно виступити на захист державного статусу української мови".

Підписи: Валерій Башманівський, кандидат філологічних наук, доцент; Олексій Башманівський, кандидат педагогічних наук, ст. викладач; Євген Біленький, кандидат історичних наук, доцент; Петро Білоус, доктор філологічних наук, професор; Олексій Булуй, кандидат економічних наук, ст. викладач; Святослав Васильчук, голова Житомирського обласного товариства "Просвіта"; Олександр Віленчук,  кандидат економічних наук, доцент; Вікторія Горбунова, кандидат психологічних наук, доцент; Галина Гримашевич, кандидат філологічних наук, доцент; Володимир Єршов, доктор філологічних наук; співголова ради Житомирського обласного товариства "Русское содружество"; Людмила Єршова, кандидат педагогічних наук; Вікторія Жуковська, кандидат філологічних наук, доцент; Олександр Жуковський, кандидат історичних наук, доцент; Олена Кільніцька,  кандидат економічних наук, доцент; Олександр Ковальчук, кандидат економічних наук, доцент; Микола Козловець, доктор філософських наук; Юрій Костюшко, кандидат педагогічних наук, доцент; Ірина Копоть, кандидат мистецтвознавства, доцент; Віталій Климчук, кандидат психологічних наук, доцент; Ганна Конторчук, кандидат філологічних наук, доцент; Тарас Кулаківський, кандидат психологічних наук; Наталія Куровська, кандидат економічних наук, ст. викл.; Вікторія Лясковська-Щур, голова Житомирської обласної спілки поляків України; Віктор Мойсієнко, доктор філологічних наук, професор; Олександр Мосійчук, кандидат філологічних наук; Микола Москальчук, кандидат сільсько-господарських наук, доцент; Олександр Музика, кандидат психологічних наук, професор; Юлія Недзельська, кандидат філологічних наук; Ганна Пасемко, кандидат економічних наук, доцент; Володимир Піньковський, голова Житомирського обласного німецького національно-культурного товариства "Відергебурт"; Олена Поліщук, доктор філософських наук; Марина Полховська, кандидат філологічних наук; Олена Прокопчук, кандидат економічних наук, ст. викл.; Ольга Савиченко, кандидат психологічних наук; Ірина Семенюк, кандидат філологічних наук, доцент; Ангеліна Сингаївська, кандидат філологічних наук, професор; Алла Соколова, кандидат економічних наук, доцент; Галина Стародубець, доктор історичних наук, професор; Володимир Стародубець, кандидат філософських наук, доцент; Валентина Титаренко, кандидат філологічних наук, доцент; Ірина Тичина, кандидат психологічних наук; Олександр Ткаченко, кандидат фізико-математичних наук, доцент; Василь Ткачук, кандидат економічних наук, доцент; Валентина Ткачук, старший викладач; Михайло Тофтул, кандидат філософських наук, професор; Юрій Ущаповський, кандидат економічних наук, доцент;  Василь Фещенко, народний художник України; Нігора Хазратова, доктор психологічних наук, професор; Ванда Чайковська, кандидат філологічних наук, доцент; Оксана Чаплінська, кандидат філософських наук, доцент; Андрій Шевчук, кандидат історичних наук, доцент; Володимир Шинкарук, заслужений працівник культури України, професор; Оксана Шуневич, кандидат педагогічних наук; Олена Юрчук, кандидат філологічних наук, доцент; Сергій Яценко, кандидат філологічних наук, доцент; Леся Ящук, кандидат філологічних наук, ст. викладач 

Роми. Ті, що пройшли крізь Голокост

В ніч з 2 на 3 серпня 1944 року в таборі смерті Аушвіц-Біркенау нацисти за кілька годин знищили в газових камерах 3,5 тисячі ув’язнених ромів. Тільки у цьому таборі за роки війни було знищено більш 20 тисяч ромів з 14 країн Європи. Рішенням конференції найбільших ромських організацій світу цей день оголошено Міжнародним днем пам’яті жертв геноциду ромів. В Україні цю дату офіційно встановлено постановою Верховної Ради в 2004 році.

Леся Бондарук: «Справа Юрія Дмитрієва не в обвинуваченні, а в замовленні проти нього…»

«Правда – найдієвіший спосіб проти брехні та беззаконня. Безсовісність Кремля сягає свого апогею. Безсовісно і безцеремонно вони проводять попередню імперську політику, намагаються з «гебешною удалью» викручувати руки новим незалежним державам. Мені соромно… А всередині Росії вирощується новий культ – Путінсько-поліцейський. Гебісти та інші силовики обнагліли вище можливого. Знову починається гонка озброєння, починаються шпигунські процеси… У країні нагнітається істерія «екстремізму», під цю дудку відбуваються найпідліші речі…»

Мустафа Джемілєв: Коли в історії людства окупанти йшли із зайнятої території самовільно та без тиску?

Сталінська депортація у дитячому віці до Середньої Азії, 15 років у тюрмах та колоніях, 303 дні голодування та внесок у повалення радянського союзу, повернення до Криму та створення системи органів національного самоуправління, окупація півострова Росією та заборона в’їзду на Батьківщину, врешті-решт статус живої легенди. Це невичерпний перелік біографічних віражів лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва.

Перші залізниці і перші залізничні катастрофи в Україні

Перші залізниці на сучасній території України з’явилися протягом 1860-х років – це була залізниця із Відня через Краків до Львова і Чернівців. На Наддніпрянщині перші колії поєднали Курськ із Харковом, Києвом і Одесою. В кінці 1860-х років сталися і перші залізничні катастрофи, про які я Вам і розповім.