Спецпроект

Кубанське земляцтво просить Януковича підтримати українців у Росії

В Будинку Центральної Ради (Будинок учителя в Києві) відбулися урочистості з нагоди 93-ої річниці проголошення самостійної Кубанської Народної Республіки.

Заходи були організовані Кубанським земляцтвом у м. Києві, Українською Всесвітньою Координаційною Радою та Громадським інститутом історичної пам'яті.

Учасники урочистих зборів Кубанського земляцтва і УВКР підписали звернення до президента України Віктора Януковича.

Історична правда наводить текст звернення повністю і в оригіналі:

"Пане Президенте!

Ми, громадяни України, вихідці з Краснодарського Краю Російської Федерації і ті, хто свого часу жив і працював на Кубані, а також представники української громадськості Києва, яких об'єднує почуття нерозривного зв'язку із єдинокровними братами-кубанцями, звертаємось до Вас у святковий день 93-ї річниці проголошення Кубанської Народної Республіки!

16 лютого 1918 року Законодавча Рада Кубані проголосила самостійну Кубанську Народну Республіку, а  за кілька днів ухвалила рішення про прилучення Кубані на федеративних засадах до України, яка на той час проголосила свою незалежність.

Але мрію кубанців - нащадків славетних запорозьких козаків не вдалося здійснити. Навала імперських військ генерала Денікіна, а згодом жорстока різанина, влаштована червоною армією, 1920 року загнала кубанських козаків та українців-іногородніх в "радянську соціалістичну" імперію. 

Краснодарський Край (Кубань) входить до складу Російської Федерації на правах однієї з численних "губерній". І саме на Кубані понині проживає найчисельніша в Російській Федерації українська діаспора - фактично майже половина населення Краснодарського Краю є етнічними українцями - нащадками українських козаків і селян, які заселили цю землю у ХVІІІ - ХІХ століттях.

Але антиукраїнська політика комуністичної влади СРСР перевершила своєю жорстокістю та цинічністю навіть національну стратегію царської Росії, пригноблюючи й руйнуючи морально й фізично на теренах Кубані все українське.

Показово, коли ще на початку 30-х років минулого століття українські школи, українські бібліотеки, українські самодіяльні гуртки діяли майже в кожній станиці, працювали українські театри, широко розвивалось українське кобзарство, видавалися десятки україномовних газет, то нині у всьому Краснодарському Краї немає ні українських шкіл, ні газет, ні театрів, у бібліотеках - книжок українською мовою!

За вказівкою комуністичної сталінсько-більшовицької Москви голодомор, як геноцид саме проти українського населення, такий же, як і в Україні, було організовано і на Кубані. За таким же сценарієм, як в Україні, у "Чорні дошки" вписували українські станиці Кубані. Їх брали в облоги війська НКВС, вигрібали в козаків і селян усе їстівне - і сотні тисяч українців були приречені на мученицьку смерть.

Особливо тяжка доля спіткала українські станиці Уманську та Полтавську - понад три чверті їхнього населення, включно з дітьми було виселено й відправлено в табори й на заслання до Сибіру й на Північ Росії. У спорожнілі хати замість українців поселили тисячі демобілізованих червоноармійців з Ленінградського військового округу та з інших військових частин. Так з'явилися на місці українських назв станиця "Ленинградская" та станиця "Красноармейская".

На жаль, політику українофобства проводить і нинішня влада Російської Федерації.  Для Вас, пане Президент, мабуть, не секрет, що саме в цей час, коли ви є главою Української держави, у "братній сусідній" Російській Федерації підіймається нова хвиля цькування багатомільйонної української діаспори.

У Москві російські спецслужби "пресують" єдину українську бібліотеку, проводять обшуки й вилучають книги. Верховний суд РФ ліквідував Федеральну національно-культурну автономію українців у Росії. Без будь-яких пояснень закрито Український освітній центр у Москві та багато інших осередків національно-культурного життя української діаспори.

Ми звертаємося до Вас, пане Президенте, глави незалежної Української держави, хто за Конституцією й за моральним обов'язком є гарантом прав і свобод своїх співвітчизників, у тому числі й за кордоном, твердо й рішуче висловити свою принципову позицію проти порушень цих прав і свобод у Росії!

Вважаємо, авторитетна заява керівництва України може й повинна виключити з життя такі недружні щодо українців дії політиків Росії, які за словами про дружбу розуміють лише підкорення, асиміляцію й нав'язування українцям так званого "русскаго міра".

Ми прагнемо не горезвісного імперського "русскаго міра", а справжнього, рівноправного й щирого миру та злагоди між росіянами й українцями, між Україною та Російською Федерацією"

Бій на Красному полі. Головна битва Карпатської України

Близько 2 години ранку 14 березня 1939 року Августин Волошин оголосив незалежність Карпатської України. Того ж дня незалежність проголосила Словаччина. Очільники обидвох нових європейських країн попросили у Німеччини політичного і силового захисту. Адже згідно із результатами Мюнхенської конференції, за якими Ужгород і Мукачево перейшли мадярам, Гітлер гарантував недоторканість визначених кордонів. Словаки допомогу від німців отримали, а українці – не дочекались навіть відповіді на свої телеграми. Гітлер відкладав до останнього своє рішення щодо Закарпаття. І, врешті, повідомив угорцям, що вони можуть окупувати цю частину української землі.

МДБ СРСР проти УГКЦ. Спецоперації без кордонів

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку документів, які дають змогу доповнити інформацію про організацію сталінським режимом Львівського псевдособору 8–10 березня 1946 року з ліквідації УГКЦ. Зокрема, про оперативну розробку Івана Бучка, який після арештів в Україні всього єпископату залишався єдиним єпископом УГКЦ за кордоном, здійснення спецзаходів щодо знищення греко-католицької церкви на чолі з єпископом Теодором Ромжею на Закарпатті, намагання діяти за таким самим сценарієм у країнах Центральної та Східної Європи.

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.