Спецпроект

Кубанське земляцтво просить Януковича підтримати українців у Росії

В Будинку Центральної Ради (Будинок учителя в Києві) відбулися урочистості з нагоди 93-ої річниці проголошення самостійної Кубанської Народної Республіки.

Заходи були організовані Кубанським земляцтвом у м. Києві, Українською Всесвітньою Координаційною Радою та Громадським інститутом історичної пам'яті.

Учасники урочистих зборів Кубанського земляцтва і УВКР підписали звернення до президента України Віктора Януковича.

Історична правда наводить текст звернення повністю і в оригіналі:

"Пане Президенте!

Ми, громадяни України, вихідці з Краснодарського Краю Російської Федерації і ті, хто свого часу жив і працював на Кубані, а також представники української громадськості Києва, яких об'єднує почуття нерозривного зв'язку із єдинокровними братами-кубанцями, звертаємось до Вас у святковий день 93-ї річниці проголошення Кубанської Народної Республіки!

16 лютого 1918 року Законодавча Рада Кубані проголосила самостійну Кубанську Народну Республіку, а  за кілька днів ухвалила рішення про прилучення Кубані на федеративних засадах до України, яка на той час проголосила свою незалежність.

Але мрію кубанців - нащадків славетних запорозьких козаків не вдалося здійснити. Навала імперських військ генерала Денікіна, а згодом жорстока різанина, влаштована червоною армією, 1920 року загнала кубанських козаків та українців-іногородніх в "радянську соціалістичну" імперію. 

Краснодарський Край (Кубань) входить до складу Російської Федерації на правах однієї з численних "губерній". І саме на Кубані понині проживає найчисельніша в Російській Федерації українська діаспора - фактично майже половина населення Краснодарського Краю є етнічними українцями - нащадками українських козаків і селян, які заселили цю землю у ХVІІІ - ХІХ століттях.

Але антиукраїнська політика комуністичної влади СРСР перевершила своєю жорстокістю та цинічністю навіть національну стратегію царської Росії, пригноблюючи й руйнуючи морально й фізично на теренах Кубані все українське.

Показово, коли ще на початку 30-х років минулого століття українські школи, українські бібліотеки, українські самодіяльні гуртки діяли майже в кожній станиці, працювали українські театри, широко розвивалось українське кобзарство, видавалися десятки україномовних газет, то нині у всьому Краснодарському Краї немає ні українських шкіл, ні газет, ні театрів, у бібліотеках - книжок українською мовою!

За вказівкою комуністичної сталінсько-більшовицької Москви голодомор, як геноцид саме проти українського населення, такий же, як і в Україні, було організовано і на Кубані. За таким же сценарієм, як в Україні, у "Чорні дошки" вписували українські станиці Кубані. Їх брали в облоги війська НКВС, вигрібали в козаків і селян усе їстівне - і сотні тисяч українців були приречені на мученицьку смерть.

Особливо тяжка доля спіткала українські станиці Уманську та Полтавську - понад три чверті їхнього населення, включно з дітьми було виселено й відправлено в табори й на заслання до Сибіру й на Північ Росії. У спорожнілі хати замість українців поселили тисячі демобілізованих червоноармійців з Ленінградського військового округу та з інших військових частин. Так з'явилися на місці українських назв станиця "Ленинградская" та станиця "Красноармейская".

На жаль, політику українофобства проводить і нинішня влада Російської Федерації.  Для Вас, пане Президент, мабуть, не секрет, що саме в цей час, коли ви є главою Української держави, у "братній сусідній" Російській Федерації підіймається нова хвиля цькування багатомільйонної української діаспори.

У Москві російські спецслужби "пресують" єдину українську бібліотеку, проводять обшуки й вилучають книги. Верховний суд РФ ліквідував Федеральну національно-культурну автономію українців у Росії. Без будь-яких пояснень закрито Український освітній центр у Москві та багато інших осередків національно-культурного життя української діаспори.

Ми звертаємося до Вас, пане Президенте, глави незалежної Української держави, хто за Конституцією й за моральним обов'язком є гарантом прав і свобод своїх співвітчизників, у тому числі й за кордоном, твердо й рішуче висловити свою принципову позицію проти порушень цих прав і свобод у Росії!

Вважаємо, авторитетна заява керівництва України може й повинна виключити з життя такі недружні щодо українців дії політиків Росії, які за словами про дружбу розуміють лише підкорення, асиміляцію й нав'язування українцям так званого "русскаго міра".

Ми прагнемо не горезвісного імперського "русскаго міра", а справжнього, рівноправного й щирого миру та злагоди між росіянами й українцями, між Україною та Російською Федерацією"

«Західні Креси»: українська спадщина східних земель III Речі Посполитої

На значній частині східних земель III Речі Посполитої протягом століть розвивалися українська культура і мова. Нині польське суспільство часто не бачить або недооцінює українського виміру культурної спадщини цих земель.

Хто і коли вигадав гасло "Слава Україні!"

Гасло народилося у Харкові. Загриміло на всю Україну з Києва. Збереглося завдяки зусилллям галичан і волинян у Львові та Рівному. Але в збірнику праць Степана Бандери немає отої популярно вживаної в інтернеті цитати, яка йому приписується: "І прийде час, коли один скаже: "Слава Україні! ", а мільйони відповідатимуть "Героям слава!"

Молоде життя Євгена Побігущого-Рена

Незважаючи на польську займанщину, українське життя в Коломиї, зглядно у молоді, дуже активне і рухливе. Діють у місті два українські покоління – батьки молодих людей, і вони самі – нове покоління українських патріотів. Оці "молоді" страждають від програної боротьби батьків, їхнього сидіння і квиління про те, що треба змиритися з фактичним станом. Натомість молоді час від часу все голосніше ставлять своїм завданням визволення рідної землі від окупантів і загарбників, особливо ті, що вже воювали за Україну

Знайти місце для шляхти в українській історії. Візія оптимістична

Події середини XVII cт., що кардинально змінять українську історію, ми оцінюємо через кілька століть потому. Знаємо, як струсонуть вони Річ Посполиту та світ навколо неї; знаємо, до яких наслідків призведуть. Їх учасники, проте, таких знань не мали, вони діяли так, як диктувала їм тогочасна система цінностей. Цінності ж залежали від того, до якого стану людина належала, в якій частині держави жила, в якій родині народилася й чим у житті займалася. Додаймо, що історія – це не хімічний дослід, де всі елементи зважено й пораховано. Тож ми можемо хіба що здогадуватися, якого елементу виявилося забагато, а якого – забракло, щоб на позір стабільний світ злетів у повітря