Спецпроект

Добкін задумав революцію пам'ятників. Леніна не чіпатимуть

Монумент на честь проголошення радянської влади в Україні, який розташований у центральній частині Харкова на площі Конституції, буде реконструйований та перенесений у віддалений промисловий район міста.

Про це заявив журналістам голова Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін, відповідаючи на запитання про долю деяких харківських пам'ятників, які сьогодні мають неоднозначну оцінку серед громадськості.

"Рішення про перенесення Монумента на честь проголошення радянської влади в Україні з площі Конституції було ухвалене кілька років тому, мало того - в той момент воно було підтримане комуністами. Ми брали на себе низку зобов`язань, у тому числі - капітально відремонтувати пам`ятник Леніну, що ми й виконали. Тому пам`ятник буде просто перенесено в спеціально підготовлене місце в районі ХТЗ - туди, де ми приводили до ладу Олександрівський сквер і упорядковували територію", - сказав Добкін, повідомляє УНІАН.

Крім того, за його словами, разом з площею Конституції буде реконструйована і площа Рози Люксембург, де стоїть пам`ятник Незалежності України.

"Його дуже поспішали робити, і один з авторів цього монумента сам зізнається, що було так мало часу і так терміново потрібно було все закінчити, що це, напевно, не найкраща його робота", - сказав Добкін.

За словами губернатора, харків'яни мають багато нарікань до цього пам'ятника, а площа, де він знаходиться, потребує упорядкування.

"Ми повинні цей красивий куточок нашого міста зробити ще й зручним для відпочинку харків`ян", - сказав Добкін.

Губернатор повідомив, що роботи з упорядкування площ і реконструкції пам'ятників будуть профінансовані з міського бюджету та за рахунок благодійної допомоги.

Що стосується пам'ятника Леніну в центрі Харкова на майдані Свободи, то цей монумент, на думку Добкіна, має залишитися на своєму місці.

"Я хоч і змінив останнім часом своє ставлення до комуністів, але не змінив ставлення до пам`ятника Леніну: він мені як і раніше не заважає на площі Свободи", - сказав Добкін.

"Це частина нашої історії. Це два покоління наших з вами рідних і близьких, які або обожнювали його, або проклинали. Нехай стоїть. Якщо не повертати площі Свободи невластиву їй функцію - під час німецької окупації там був аеродром, - то пам`ятник Леніну не заважає", - додав він.

Добкін повідомив також, що у Харкові планується перейменувати проспект Косіора.

"Ми не відступимося й перейменуємо проспект Косіора у Свято-Олександрівський проспект, щоб не оскверняти храм, названий на честь Святого Олександра, архієпископа Харківського, який був замучений у віці понад 80 років тільки за те, що одним словом повертав людям надію на краще", - сказав губернатор.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.