Спецпроект

Ющенко збиратиме підписи за пам’ятник Мазепі

Екс-президент Віктор Ющенко ініціює збір підписів на підтримку встановлення пам'ятника Івану Мазепі у Полтаві.

"Ми сьогодні сформулюємо лист, щоб його люди, інтелігенція, журналісти, сотні тисяч людей підписали, і звернемося до полтавської влади", - сказав він журналістам у понеділок, повідомляє Інтерфакс-Україна.

Ющенко нагадав, що пам'ятник Мазепі вже 2 роки як споруджений, однак його досі не встановили.

При цьому він переконаний, що питання встановлення пам'ятника залежить більшою мірою від людей.

"Я переконаний, що полтавська земля повинна мати пам'ятник Івану Мазепі", - зазначив Ющенко.

Він висловив сподівання, що думка людей допоможе владі Полтави чітко визначитися і поставити крапку в цьому питанні.

Як відомо, пам'ятник гетьману вже виготовлений, верхня частина, без п'єдесталу, знаходиться в Києві.

Депутати Полтавської міськради погодили установку пам'ятника на Соборній площі в Полтаві. Проте потім міська влада Полтави (на той час - БЮТ), ввела мораторій на будівельні роботи на цій площі, тому виготовлений пам'ятник на даний момент встановлювати ніде.

ЗМІ також писали про те, що не встановлений ще пам'ятник Мазепі розкрадають - зокрема, познімали бронзові ґудзики.

Томаш Ґарріґ Масарик: Президент-визволитель

В аудиторії празького університету шуміли студенти. Молоді люди відмовлялися спілкуватися зі своїм викладачем – професором філософії Томашем Масариком. Викладач писав крейдою на дошці свої звернення, однак у відповідь чув лише свист студентів, які таким чином бойкотували його лекцію. На дітей Масарика нападали дорогою до школи, а дружина Шарлотта стала ціллю насмішок та презирства. Сам Масарик отримав ярлик «зрадника» та «єврейського агента». На дворі був 1900 рік і в Празі вирувала антисемітська «Гілснеріада». Протягом наступних двадцяти років Томаш Масарик зі «зрадника» перетворився на «батька нації» та «президента визволителя».

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка